15.Поясніть у чому виявлялися спроби суспільно-політичного життя України у другій половині 1950-х - першій половині 1960-х років. Хто такі шестидесятники?

Реформи в політичній сфері - сприяли певній лібералізації та демократизації суспільно-політичного життя .Люди отримали можливість більш вільно висловлювати свої думки,

-Відновилися демократичні норми діяльності КПРС (регулярне скликання з'їздів і пленумів, критика і самокритика в партії і т.п.);

-Зросла роль Рад - як в центрі, так і на місцях, але зберігалося верховенство партійних органів над державними;

-Викрито злочинну діяльність Л.Берії та його посіпак в Україні (П.Мешика та ін.), розпочалася реабілітація жертв масових репресій.

-Засуджено культ особи Сталіна. Це зробив особисто М.Хрущов на ХХ з'їзді КПРС (лютий 1956 р.) у доповіді "Про культ особи і його наслідки". З'їзд засудив репресивну політику сталінського режиму і проголосив курс на демократизацію суспільства.

Видатним явищем духовного життя стала поява нового покоління інтелігенції – шістдесятників. Шістедисятники – це покоління молодих літераторів та митців 60-х.років, учасників руху за оновлення радянського суспільства, які протестували проти заідеологізованості, боролися за відродження рідної мови, піднесення національної свідомості й людської гідності. Провідними постатями серед них були письменники і поети І.Драч, Л.Костенко, М.Вінграновський, В.Симоненко, В.Стус, С.Гуцало, І.Калинець, художники А.Горська, П.Заливаха, В.Кушнір, літературні критики І. Світличний, І.Дзюба, Є.Сверстюк, діячі кінематографу С.Параджанов, Л.Осика, Ю.Іллєнко та багато інших. . Воно вимагало гарантій вільного розвитку українського народу, його культури і мови. Все це не могло не викликати незадоволення з боку влади. Шістдесятників почали звинувачувати у відході від “марксизму-ленінізму”, “формалізмі”, “космополитизмі”, обмежували їх творчу діяльність, а згодом перейшли до репресій проти них. Однак, частина нового покоління не зріклася своїх поглядів і пішла на конфронтацію з владою. Саме шістдесятники склали ядро дисидентського руху, учасники якого вимагали радикальних змін Національно-культурні процеси переходили встановлені партією рамки лібералізації і на початку 60-х років почали переслідуватися. У 1962-1963 р.р. “відлига” в національно-культурній сфері припинилася. Прикметним є той факт, що у 1959 році конгрес США прийняв закон про “Тиждень поневолених націй”, до числа яких потрапилаУкраїна

16.Визначте особливості економічного та політичного розвитку Західної України в складі Австро-Угорської імперії. Як можна пояснити той факт, що скасування кріпацтва відбулося раніше в Австрійській імперії, ніж в Російській, а темпи економічного розвитку Західної України були значно повільніші, ніж в Наддніпрянщині?

Політика Австро-Угорщини була спрямована на те, щоб закріпити за Західною Україною статус аграрно-сировинного придатку до розвинутих провінцій імперії: західноукраїнські землі були джерелом дешевої сировини і ринком збуту для промислових товарів і машин.

Господарство Західної України було аграрним. Зміни в сільському господарстві відбувалися повільно, воно розвивалося переважно пруським шляхом. Кількість сільської буржуазії - 11% - в Галичині, 8% - в Буковині.

Промисловість, хоч і зробила значний крок вперед, залишалася відсталою, темпи її розвитку були надзвичайно низькими. Важкої промисловості майже не існувало, машинобудування було розвинено слабко. Переважаючими галузями були нафтодобувна промисловість (зосереджувалася в р-ні Дрогобича та Борислава, на поч. ХХ ст. давала 5% світового видобутку нафти), деревообробні галузі (наявність великих масивів лісу) та харчова промисловість. У промисловості домінував іноземний капітал - австрійський, німецький, аглійський, французький.

Повільно йшов процес зростання міст. Найбільшим містом був Львів, де населення зросло з 70 тис. (1857 р.) до 200 тис. (1910).У порівнянні з Наддніпрянщиною, економіка Західної України була відсталою і носила яскраво виражений колоніальний характер.У XIX ст. в Російській та Австрійській імперіях склалася криза феодально-кріпосницької системи. Усвідомлення цієї кризи змусило як російський, так і австрійський уряди ліквідувати кріпосне право та реформувати державний устрій. В Австрійській імперії реформи були здійснені в 1848-1849 р.р., в Росії - в 60-70-роки XIX ст. Реформи, незважаючи на їх обмеженість, мали епохальне значення - вони створили умови для прискореного капіталістичного розвитку України.

Той факт, що темпи економічного розвитку Зах. Укр. були повільніші ніж в Наддніпрянщині, хоч і скасування кріпацтва відбулося в російській імперії раніше ніж в Австрійській, можна пояснити тим, що на території Наддніпрянщини була велика к-сть природних ресурсів, які використовувалися на користь Російської імперії. А в Західній Україні було мало прир . рес.порівняно зНаддніпрянщиною.Росія підтрим. розв економіки Наддніпрянщини, бо це було для Імперії дуже вигідно.І також завдяки кріпацтву, яке існувало в Рос. Імперії економіка розвивалася краще.

17.Поясніть, чому радянська історіографія називала визвольні змагання в Україні 1917-1920 років контрреволюцією?

1917—1920 pp. — один з героїчних і драматичних періодів в історії українського народу. У цей час у запеклій і безжальній боротьбі зійшлися численні претенденти на владу в Україні, зброєю вирішуючи, хто і яка форма правління мають право на утвердження. Події цього періоду були революцією не лише соціально-економічною, а й національною. У 1917—1920 pp. процес національного будівництва зробив значний крок уперед. Було проголошено Українську Народну Республіку. Проте Україна втратила шанс уже на початку XX ст. стати незалежною демократичною державою.Радянська історіографія національно-визвольні змагання українського народу 1917—1920 pp. назвала "контрреволюцією".У період 1917–1921 рр. Відновлення державної незалежності України сприяло рішучій відмові дослідників від стереотипів радянської історіографії, яка розглядала революційні перетворення в Україні лише під кутом здійснення соціалістичної революції та “тріумфального” встановлення радянської влади в Україні, а діяльність національних урядів як контрреволюційні дії української буржуазії. Встановлення радянської влади в Україні слід трактувати однозначно як насильницьке насадження більшовиками радянського режиму. Це виявилося для більшовиків нелегкою справою, адже це був період протистояння і жорстокої боротьби, а не “тріумфальна хода радянської влади”, як це трактувалось радянською історіографією. З трьох збройних походів на Україну перші два були невдалими, закріпитись надовго їм тут не вдалось.

18. Поняття "перебудова", що виникло у сер. 80-х років, з часом зазнало трансформації, набуло розпливчатості і невизначеності. Як би ви визначили суть і зміст цього поняття?

Перебудова- це політичний курс КПРС, який розпочався у 1985 р. і спрямований на оздоровлення суспільно-політичної, економічної та ідеологічної сфер життя.

Перебудова відбувалася в два етапи:

1-й етап(1985-1988) – період розробки структури перебудови, здійснення перших економічних реформ, визрівання політичного курсу перебудови:

Квітень 1985 р. - програма приско­рення соціально-економічного розвитку

країни, яка передбачала:

> до 2000 року створити виробничий по­тенціал, що дорівнював би вже створено­му за 70 років радянської влади;

> вирішити традиційні соціальні пробле­ми - продовольчу, житлову, забезпечення населення товарами повсякденного вжитку.

Червень 1987 р. - реформа М.Риж-кова - Л.Абалкіна.

Сутність реформи виражена в трьох "С" - самостійність, самоокупність, самофінан­сування.

У результаті: програма виявилася утопіч­ною і свідчила про нерозуміння керівницт­вом глибини соціально-економічної кризи. Перш ніж проводити прискорення, необхід­но було здійснити глибоку перебудову всьо­го господарського механізму.

Замість очікуваного прискорення темпів економічного розвитку, продовжувалося їх падіння, загострювалися соціальні проблеми.

2-й етап (1988-1991) – період активних політичних перетворень, курс на перехід до регульованої ринкової економіки

-прийнято рішення про кардинальне реформування політичної системи, взято курс на гласність.

- проведення перших демократичних виборів до Верховної Ради

-погіршення економічної ситуації

-неспроможність союзних структур здійснювати ефективне управління економікою республіки.

-перехід до регульованої ринкової економіки.

У результаті безсистемна перебудова призвела до розвалу народного господарства, зростання інфляції, розбалансованості економіки.

19.Проаналізуйте політику гетьмана Петра Дорошенка. Чому його боротьба за возз'єднання Української держави зазнала поразки?

Петро До­рошенко, обраний замість П.Тетері гетьма­ном Правобережної України (1665-1676 рр.).

Боротьбу національно-патріотичних сил за об'єднання України очолив П.Дорошенко. Історики оцінюють його як найбільш обдарованого з-поміж усіх гетьманів після смерті Б.Хмельницького . Розуміючи, що Річ Посполита не надасть допомоги у реалізації його плану, він уклав союз із Кримом, пішов на зближення з Туреччиною. Багато уваги гетьман приділив переговорам з Росією про протекцію царя за умови об'єднання етнічних земель України, але переговори зазнали невдачі. На початку лютого 1668 р. в Лівобережній Україні вибухнуло антимосковське повстання. П.Дорошенко, заручившись підтримкою значної частини населення Лівобережжя, усунув І.Брюховецького і об'єднав козацьку Україну. У червні 1668 р. Військова козацька рада обрала його гетьманом об'єднаної України. Відкрилася перспектива відродження возз’єднаної Української держави. Проте вкрай несприятливою була геополітична ситуація. Свою негативну роль відігравала і відсутність єдності в діях українських сил. Росія і Річ Посполита, не бажаючи втрачати свою присутність в Україні, виступили проти її возз'єднання в одній державі. П. Дорошенко опинився у війні на два фронти. Ворожу позицію щодо нього зайняло і Запоріжжя, яке висунуло претендентом на гетьманство Петра Суховія, підтримуваного Кримом. Роз'єднання козацьких сил, що відбулося, негативно позначилося на розвитку подій. П.Дорошенку довелося вести боротьбу за владу з різними претендентами: спочатку із П.Суховієм, ставлеником кримського хана, а згодом із М.Ханенком, який чітко орієнтувався на Польщу і при її підтримці був обраний гетьманом Правобережної України Під тиском надзвичайно тяжких зовнішніх і внутрішніх обставин П.Дорошенко почав шукати опори у турецького султана. Успішні дії турецьких і українських військ змусили польського короля підписати Бучацький мирний договір, відмовившись від Правобережної України: Сподівання гетьмана на турецьку протекцію не виправдалися. Шукаючи протекції різних союзників, П.Дорошенко прагнув знайти найбільш оптимальний варіант. Проте уряди сусідніх держав усіляко протидіяли утворенню Української держави, оскільки поява такої держави суперечила їх власним інтересам. Починаючи з 1674 р. становище П.Дорошенка погіршується: правобережне населення, розчарувавшись у можливості незалежності, відвернулося від гетьмана, його почали залишати соратники, родичі. Підвладна Дорошенкові територія скоротилася до Чигирина і його округ. У жовтні 1676 р., коли до Чигирина підступили полки І. Самойловича і російські гарнізони, П.Дорошенко капітулював, присягнувши на вірність російському цареві. Гетьману не вдалося реалізувати державну ідею, за яку так наполегливо і послідовно він боровся. Падіння гетьманства П.Дорошенка ознаменувало кінець Національної революції і її поразку. Революція 1648-1676 рр., не дивлячись на поразку, мала велике історичне значення:

• зумовила формування ідеї утворення незалежної соборної української держави;

привела до відтворення Української держави, частина якої на території Лівобережної України (гетьманщина) проіснувала на правах автономії в складі Росії до 80-х рр. XVІІІ ст.;

• вплинула на розвиток національної самосвідомості українців;

• сформувала нову політичну еліту, яка стала на захист українських національних інтересів;

• збагатила традиції боротьби українців за національне і соціальне визволення;

сприяла розвитку української культури, перш за все, усної народної творчості, літератури, літописання.