Збройні сили

Бразилія має найбільші в Латинській Америці збройні сили. Повне число солдат складає 317 тис., які розподіляються приблизно на 200 тис. у Армії (сухопутних військах), та по 50 тис. у військово-морському флоті та Військовій авіації. Чоловіки призиваються на службу в віці 19 років, хоча існує багато засобів відмовитися від служби — з 1,7 млн. чоловіків, що щорічно досягають призовного віку, тільки 133 тис. призиваються до збройних сил. Чоловіки та жінки можуть служити добровольцями з віку у 18 років.

Фінансування збройних сил відносно ВВП дуже мале, та склало лише 9,9 млрд. доларів США (1,1 % ВВП) в 2005 році. Це пояснюється відсутністю як зовнішніх, так і внутрішніх ворогів, та великим розміром Бразилії відносно сусідів. Зараз основними задачами збройних сил є охорона кордонів та просування економічного розвитку в Амазонії, боротьба з транспортом наркотиків з Андійського регіону та поліційні операції.

1. Структура політичної системи Бразилії. Особливості парламентської та партійної системи.

Характер державного устрою та форма державного правління

Незалежність Бразилії проголошено 1822 р., однак країна ще довгий час була досить тісно пов'язана зі своєю колишньою метрополією — Порту­галією. Зокрема, главою бразильської держави з титулом імператора став спадкоємець португальського королівського престолу. У 1824 р. була прий­нята перша конституція Бразилії, що закріпила монархічну форму держав­ного правління і унітарну форму державного устрою. У 1834 р. здійснено ре­форму цієї конституції, яка призвела до розширення повноважень провін­цій.

У 1889 р. у Бразилії скинуто монархію, і першим же декретом тимчасово­го уряду було проголошено федеративну республіку. Новий державний лад був закріплений конституцією 1891 р. Протягом XX століття було прийнято кілька конституцій (1937, 1946, 1967, 1969 і 1988 рр.), кожна з яких дещо змінювала державний лад. Однак практично недоторканними залишилися його засади, насамперед федеративна форма державного устрою. Разом з тим бразильський федералізм, по суті, постійно еволюціонував у бік поси­лення влади «центру».

Конституція Бразилії від 2 вересня 1988 р. була прийнята установчими зборами. Цій події передувало поновлення демократії після повалення воєн­ного режиму і обрання національного конгресу у 1986 р. Саме цей представ­ницький орган самовизначився як конституційні збори і завершив процес розробки і введення основного закону. З прийняттям чинної Конституції розпочався період так званої Нової Республіки. Однією з особливостей змісту цієї Конституції є закріплення принципу економічної, політичної, соціальної і культурної інтеграції з іншими народами Латинської Америки з метою утворення «Латиноамериканської співдружності націй» (ст. 4).

За Конституцією Бразилія є президентською республікою. Однак форма державного правління цієї країни є відмінною від класичної президентської республіки. її особливості насамперед зумовлені визнанням за Президентом значно ширших владних повноважень. Зокрема, йому належить право зако­нодавчої ініціативи з ряду найважливіших питань. Парламент може делегу­вати Президенту повноваження на видання актів, що мають силу закону.

За формою державного устрою Бразилія є федеративною державою. До її складу входять 26 штатів, федеральний (столичний) округ і дві федеральні території, що не мають статусу штатів. В усіх штатах прийнято конституції, де змодельовано механізм владарювання, мало чим відмінний від федераль­ного. Законодавчу владу в штатах здійснюють однопалатні законодавчі збо­ри, виконавчу — обрані губернатори.

Федеральна Конституція встановила принципи розмежування компетенції між федерацією і штатами. У ній визначено три сфери повноважень: І сфера компетенції, що віднесена виключно до федерації, сфера спільної компетенції федерації та штатів і сфера конкуренції компетенцій. В останній сфері федеральні органи можуть тільки визначати загальні принци­пи певних напрямів державної діяльності, а органи штату мають їх конкре­тизувати.

Суттєвим обмеженням для владної діяльності на рівні штатів є згадуваний інститут федерального втручання. Можливість такого втручання припус­кається у багатьох випадках і на різних підставах. Саме втручання здійсню­ють різні федеральні органи, хоча вихідне рішення завжди приймає Прези­дент.

Для цілей врядування територія штатів поділена на муніципії. Населення цих адміністративно-територіальних одиниць строком на чотири роки оби­рає представницькі органи місцевого самоврядування — муніципалітети, а також на такий же строк префектів, котрі є відповідними виконавчими ор­ганами.