Історія становлення волонтерського руху
Спочатку волонтерами називали тільки тих людей, які виключно зі свого бажання поступали на військову службу.
Індустріалізація країни спричинила різке зубожіння сімей робочого класу, а як результат, – зросло число користувачів соціальних послуг. Оскільки церкви і приватні благодійні установи виявилися неспроможними впоратися із ситуацією, у другій половині XIX ст. виникла необхідність у державному регулюванні цього процесу, тобто в державному соціальному забезпеченні.
У 1880 р. за ініціативою Німецького конгресу з доброчинності була створена Німецька доброчинна спілка турботи про бідних (у 1919 р. перейменована на Німецьку спілку державної й приватної опіки), яка діє й понині: вона об’єднує державні, приватні, громадські установи, а також окремих фахівців, які визначають стратегію розвитку соціальної роботи в Німеччині. Держава делегувала до її складу своїх представників на федеральному рівні, рівні федеральних земель, вільних міст і округів. Важлива роль відводиться представникам громадських організацій, куди входять: Об’єднання доброчинності для робітників, католицький «Карітас», Паритетний Союз, Німецький Червоний Хрест, Союз милосердя Євангельської церкви тощо.
Наприкінці XX — на початку XXI ст. проявилася тенденція все більшого переходу соціальних послуг з приватного незалежного сектора під дах держави Безкоштовні послуги добровольців мають попит, особливо серед соціально незахищених верств населення. За активної підтримки волонтерів серед постраждалих усе частіше виникають форми взаємодопомоги й самодопомоги. Активна реформа системи державного й недержавного соціального забезпечення передбачає й розширення фронту волонтерських робіт.
Наприклад, у разі захворювання і пов’язаних з ним особистих обставин клієнти соціальних служб держави можуть звернутися не менше, як до 15 спеціалізованих установ різного профілю (соціально-педагогічних, медичних, психіатричних, психотерапевтичних), а також у соціальні добровільні служби – служби роздачі їжі, служби допомоги вдома, служби з підтримки й допомоги для родичів потерпілих тощо.
Таким чином, у європейській моделі соціальної роботи добровільна допомога населенню входить до загальної державної системи соціальної допомоги і є важливим її елементом, який розширює проблемне поле цієї життєво важливої діяльності.
Одночасно зі становленням національних моделей волонтерської діяльності відбувалося становлення міжнародних волонтерських організацій.
Офіційно 1859 рік, вважає роком виникнення волонтерського руху, коли французький письменник-журналіст Анрі Дюнан, вражений кривавими картинами війни» запропонував ідею створення Червоного Хреста - організації, яка працювала б на добровільних засадах і надавала першу медичну допомогу пораненим бійцям. Принципами, сформульованими Дюнаном, керуються волонтерські організації у всьому світі і донині,
У суспільстві завжди знаходилися люди, для яких способом самореалізації, самовдосконалення, зв'язку і спілкування з іншими людьми була праця на благо того співтовариства, в якому цій людині довелося жити. Однак тільки у минулому столітті, яке було переповнене війнами і духом індивідуалізму, волонтерство виокремилося у соціальне явище. Після Першої Світової, у Франції був здійснений один з перших масштабних волонтерський проектів за участю німецької і французької молоді, в рамках якого волонтери відновлювали зруйновані війною ферми в районі місць найбільш запеклих боїв між німецькими і французькими військами.
14 вересня 1990 року в Парижі на XI Всесвітній конференції Міжнародної Асоціації добровільних зусиль була прийнята Загальна Декларація про Волонтерську діяльність. Згідно з якою волонтерська діяльність розглядається, як інструмент соціального, економічного, культурного, екологічного розвитку. В Декларації підкреслюється, що волонтерство - це добровільний вибір, що відображає особисті погляди і позиції: це активна участь громадянина в житті суспільства, що виражається, як правило, у спільній діяльності у межах різного роду асоціацій. Волонтерство сприяє покращенню якості життя, особистому процвітанню й поглибленню солідарності, реалізація основних потреб на шляху будівництва справедливішого і мирного суспільства, більш збалансованому економічному і соціальному розвитку, створенню нових робочих місць і професій. У Декларації проголошено низку головних принципів руху, зокрема принцип надання особистих або організованих послуг, а також принцип перетворення волонтерства в елемент особистого розвитку, набуття нових знань та навичок. Ця Декларація підтримує право кожної жінки, чоловіка та дитини на вільне об'єднання у спілки та зайняття волонтерською діяльності без будь-якої дискримінації відносно культурного та етнічного походження, віросповідання, віку, статі, фізичного, соціального чи економічного становища. Всі люди у світі повинні мати право на вільне витрачання свого часу, таланту та енергії на користь інших людей чи громади, працюючи індивідуально чи в колективі і не сподіваючись на фінансову винагороду.
На сьогоднішній день волонтерські організації існують у 80-ти країнах світу. Правління цих країн надає підтримку волонтерському руху, який набуває глобального характеру. Працюють міжнародні волонтерські організації.
Волонтерський рух поширений у багатьох країнах світу. За результатами опитування, у Франції до нього залучено 19%, в Німеччині - 34%, в США майже 56%, в Японії - 26%. Зростання його значимості демонструє і той факт, що Генеральною Асамблеєю ООН було проголошено 2001 рік міжнародним роком волонтерів (МРВ). Основними цілями проведення МРВ були визначені: підвищення рівня визнання волонтерської діяльності, допомога та сприяння їй, популяризація, створення поширення та обміну інформації про неї. Умова виконання поставлених завдань - співпраця таких секторів суспільства, як громадські організації, держава, приватні особи.
Бажання виконувати роботу на волонтерських засадах не є таким уже рідкісним явищем. За даними досліджень, від чверті до половини дорослого населення країн Європи та Америки брали участь у будь-якій волонтерській діяльності за поточний рік. Звичайно, частота випадків регулярної діяльності значно менша. При цьому частіше волонтерами стають білі жінки віком від 35-44 років, що мають оплачувану роботу, особливо ті, хто є висококваліфікованими професіоналами або займають керівні позиції, мають високий освітній рівень, одружені, мають дітей.
В Україні волонтерство також мас свої корені. Як пише дослідниця історії Галичини Адріана Огорчак, «українці завжди опікувалися старими та немічними, вдовами, сиротами. Сильний допомагав слабшому. Великі справи робили разом. Чуйність, ніжність у взаєминах між людьми викликали захоплення у мандрівників, які приходили до нас із далеких країн». Усім відомі імена Костянтина Островського, Петра Сагайдачного, Івана Мазепи, Михайла Грушевського, які не тільки були відомими політичними діячами, але й меценатами і благодійниками.
У радянський період, де панував дух братства, спільноти, волонтерство набуло риси почесної повинності, згадаймо хоча б славнозвісні «суботники» або ж «недільники». Частенько можна було почути фразу: «добровільно-примусово».
Сьогодні в Україні зароджується демократичне суспільство, яке має базуватися на принципах свободи, творчості та гуманізму. Однак, за перше десятиліття (з 1991 року по 2001) видимих змін в поширені волонтерського руху, не сталося. Лише, коли Україна приєдналася до програми розвитку волонтерського руху в країнах Східної та Центральної Європи у 1998 році, це дало змогу створити перший центр волонтеріату. Центр почав займатися професійно залученням волонтерів, підготовкою їх, мотивуванням організацій до роботи з волонтерами. Вперше в Україні з 1999 року з‘явилися підручники, які описували принципи волонтерського менеджменту і пропагували волонтерство як серед широкої громадськості, так і серед організацій громадянського суспільства. Серйозним поштовхом у розвитку волонтерського руху став 2001 рік, коли Україна долучилася до святкування Міжнародного року волонтерів, який був ухвалений Організацією Об‘єднаних Націй. Відтоді про волонтерство заговорили і влада, і ЗМІ, і громадські організації. На урядовому рівні було прийняте розпорядження розвивати волонтерський рух в Україні і всіляко підтримувати його. Центри волонтеріату виникали в різних регіонах, а згодом — об‘єднувалися в мережу.