111. Шлюбно-сімейне та спадкове право у Кодексі Наполеона 1804 р.

Окремі статті ЦК підкреслювали рівність чоловіка і дружини, проте у цілому чоловік займав у сім’ї панівне становище. Чоловік мав право визначати місце проживання сім’ї, дружина була зобов’язана йти за чоловіком. Характерними є статті ЦК про розлучення через нерівність одного з подружжя. Перелюбства дружини було достатньо, щоб чоловік міг вимагати розлучення. Дружина може вимагати розлучення через перелюбство чоловіка тільки, якщо тримав свою коханку в загальному домі. Ця принизлива стаття була скасована лише в 1884 р. Нерівність жінки діставала вияв і у її майновому становищі сім’ї. ЦК встановлював нерівні права чоловіка і дружини й стосовно дітей. Батьківська влада, по суті зводилася до влади батька. Він маючи « серйозні підстави до невдоволення поведінкою дитини, яка не досягла 16 років», міг позбавити її волі строком до одного місяця. Сини, які не досягли 25 років, а також дочки до 21 року не мали права брати шлюб без згоди їхнього батька і матері, але у разі, якщо між батьками не було згоди, бралася до уваги думка батька. Кодекс допускав можливість визнавання батьком свої позашлюбних дітей, але ст. 340 забороняла встановлення батьківства. ЦК підтвердив здійснене ще в період революції скасування феодальних принципів спадкування. Спадкоємцями померлого ставали у передбаченій законом послідовності діти й інші низхідні, а також висхідні і побічні родичі до 12-го ступеня споріднення. Спадкові права позашлюбних дітей були значно звужені. Такі діти, якщо вони були визнані в законному порядку, могли успадковувати тільки майно батька і матері. Кодекс розширив свободу заповітів і дарувань, що нерідко використовувалися для обходу законного порядку спадкування. Отже, статті ЦК про спадкування сприяли дробленню сімейного права.

112. Державний лад Паризької Комуни

Утворення Паризької комуни передували: катастрофічна поразка Франції у війні з Пруссією. Створений у вересні 1870 року уряд національної оборони зосередив свої зусилля на тому, щоб досягти з Пруссією перемир’я. Коли перемир’я було досягнуто, уряд, потребуючи схвалення його умов, провів вибори до н Національних зборів. Обрані 8 лютого 1871р. Національні збори складалися із прихованих і явних монархістів. Главою уряду збори призначили монархіста Т’єра. Ще у вересні 1870 року у Парижі було сформовано 215 батальйонів Національної гвардії, якою керував Центральний комітет. За період 18-28 березня Центральний комітет відмінив осадне становище у Парижі, скасував військові суди. Частини постійної армії були розпущені. Було ліквідовано поліцію. а охорона громадського порядку була покладена на загони Національної гвардії. . Центральний комітет призначив на 26 березня вибори до Ради Паризької Комуни. До ради було обрано 86 депутатів, які почали працювати у 9-ти комісіях: військовій, Внутрішніх справ і громадської безпеки, зовнішніх зносин, судовій, фінансовій, праці і обміну, харчування, освіти і громадських служб. Вищим органом була виконавча комісія, куди ввійшло по одній особі від кожної з дев"яти комісій. На базі цієї комісії 7 травня було створено комітет громадського порядку.