108. Державний заколот 1799 р. Наполеона БонапартаКонсульство та імперія.

Державний переворот, здійснений 9 листопада 1799 р. групою змовників, які об’єдналися навколо генерала Бонапарта, призвів до скасування Директорії й усунення інших конституційних органів. Влада у Французькій республіці перейшла до колегії з трьох консулів – генерала Бонапарта, двох колишніх членів Директорії, які брали участь у змові, - Сіейєса і Роже Дюко. Фактично весь контроль опинився в руках Бонапарта. До осені 1799 р. Директорія остаточно втратила свій авторитет. Особливість перевороту – був здійснений не лише зо допомогою верхівкової антиурядової змови. За методами здійснення влади і за своєю соціальною базою диктатура Наполеона відрізнялася від правління Директорії. Це була нова форма політичної консолідації французького суспільства, здійсненої шляхом встановлення авторитарного, відверто антидемократичного режиму. Поступовий розвиток особистої влади неминуче привів до якісних у формі державного устрою Франції. , яка перетворилась на своєрідну монархію (імперію). З встановленням імперії поступово втрачала своє значення і силу і сама Конституція, оскільки Наполеон не визнавав будь-яких формальних юридичних перешкод на шляху здійснення своїх планів, ставив себе над законом. Основним органом управління при Наполеоні стали міністерства, побудовані за принципом єдиноначальності і жорсткої виконавчої вертикалі. Наполеон, по суті, включив до системи державного апарату і католицьку церкву, що після багатьох революційних потрясінь і заборон була відновлена в своїх правах. Держава взяла на своє утримання, а папа визнав за Наполеоном право призначати на вищі церковні посади. У період Консульства й імперії подальшого розвитку набула військова організація. Армія перетворилась на корпоративну і цезаристську. У 1800 р. у зв’язку з дією рекрутського набору для заможних кіл була запроваджена система найму замісника. Особливу роль Наполеон приділяв розвитку і зміцненню поліцейської системи. При міністерстві поліції була створена розгалужена система політичного розшуку і шпигунства.

109. Розробка та прийняття Цивільного кодексу Франції 1804 р.

Він розроблявся за участю Наполеона 1 і увійшов в іст як кодекс Наполеона. Скл з 3 книг, які поділялися на титули, глави та статті. 1 книга «Про осіб»-закріплювала правовий статус фізичних осіб;регулювала сісейні відносини визнавала цивільний шлюб;допускала розлучення тільки з поважних причин; дружина булла обмежена в правах;діти поділ на законних та позашлюбних. 2 книга «Про майно та різні видозмінювання власності»-регул майнових відносин; класичне визначення права прив власності. 3 книга-«Про різні способи. якими набувається власність»-способи набуття права власності:спадкування, заповіт, дарування;спадкування відбув за заповітом або за законом. Цивільний кодекс Франції став класичним зразком нормативно-правового акта в континентальній системі права та був рецептований у багатьох країнах.

110. Фізичні особи у Кодексі Наполеона 1804 р

Книга перша - " Про осіб" вводить такі принципи буржуазії, як рівність і свобода, в конкретну сферу регулювання майнових відноси, перекладає буржуазні уявлення про рівність на мову цивільно-правових норм. Кодекс в цілому продовжив тут лінію, яка намітилася ще в революцію, - на скасування феодального правопорядку, феодальних станових привілеїв, станових обмежень у правоздатності. Так, кодекс передбачав ви користання так званої "цивільної смерті" як міри кримінпокарання. "Цивільна смерть" означала. що засуджений втрачає власність на все майно, яким він володів, - після нього відкривається спадкування на користь його законних спадкоємців, до яких його майно переходить таким же засобом, як коли б він помер природним чином і без заповіту. У кодексі передбач ряд обмежень у цивільних правах для жінок. Зокрема, жінки не могли бути свідками, запрошеними до складання актів цивільного стану. Окремі статті ЦК підкреслювали рівність чоловіка і дружини, проте у цілому чоловік займав у сім’ї панівне становище. Чоловік мав право визначати місце проживання сім’ї, дружина була зобов’язана йти за чоловіком. Характерними є статті ЦК про розлучення через нерівність одного з подружжя. Перелюбства дружини було достатньо, щоб чоловік міг вимагати розлучення. Дружина може вимагати розлучення через перелюбство чоловіка тільки, якщо тримав свою коханку в загальному домі. Ця принизлива стаття була скасована лише в 1884 р. Нерівність жінки діставала вияв і у її майновому становищі сім’ї. ЦК встанов нерівні права чоловіка і дружини й стосовно дітей. Батьківська влада, по суті зводилася до влади батька. Він маючи « серйозні підстави до невдоволення поведінкою дитини, яка не досягла 16 років», міг позбавити її волі строком до одного місяця. Сини, які не досягли 25 років, а також дочки до 21 року не мали права брати шлюб без згоди їхнього батька і матері, але у разі, якщо між батьками не було згоди, бралася до уваги думка батька. Кодекс допускав можливість визнавання батьком свої позашлюбних дітей, але ст. 340 забороняла встановлення батьківства. Спадкоємцями померлого ставали у передбаченій законом послідовності діти й інші низхідні, а також висхідні і побічні родичі до 12-го ступеня споріднення. Спадкові права позашлюбних дітей були значно звужені. Такі діти, якщо вони були визнані в законному порядку, могли успадковувати тільки майно батька і матері. Кодекс розширив свободу заповітів і дарувань, що нерідко використ для обходу законного порядку спадкув.