41. Сільські сервітути за законами 12 таблиць

Особливим видом речового права, що виникло в найдавніший період були сервітути-фіксоване в звичаях або в законі і строго обмежене право користуватися чужою річчю. Сервітути з’явилися разом з приватною власністю на землю і необхідністю чіткого врегулювання взаємовідносин власників сусідніх ділянок. Сервітути належали до категорії манципованих речей. Найдавнішими були такі:право переходу через сусідню ділянку. право прогону худоби, право перевезення навантажених візків, право відведення води з ділянки сусіда. Окремі сервітути передбачалися за законами 12таблиць.

42. Судовий процес у Стародавньому Римі за законами 12 таблиць

Процес мав 2 стадії. Так званий легісакційний процес. Позивач з’являвся до претора і робив заяву. Претор призначав день суду. Відповідач викликався самим позивачем.

Процес відбувався у формі боротьби за спірну річ. Віндикація-витребування речі з чужого неправомірного володіння. На 2 стадії суддя призначений претором розглядав справу по суті:вислуховував свідків, знайомився з документами, виносив рішення.

У разі неявки одної із сторін без причини рішення виносилося на користь її опонента. Такий процес створював штучні труднощі на шляху розвитку товарних відносин. За таким процесом вирішувалися майнові спори. Кримінальний процес мав інквізиційних характер.

44. Джерела римського права в класичний період (преторське право та право народів)

На новому етапі історії римського права, як і раніше, важливу роль відігравали закони, але найбільш характерним джерелом права в цей час стають едикти преторів, на базі яких поряд з цивільним виникають дві нові і зовсім самостійні правові системи:преторське право і «право народів». Обидві ці системи були р-том правотворчої діяльності преторів. Отже, в Римі виникла складна система джерел права. Вступаючи на посаду, претор оприлюднював свій едикт, у якому містилися юридичні формули, за допом яких він мав право підтримувати порядок і вершит, самі не мали сили закону, але були обов’язковими, оскільки підтримувалися преторською владою. Сам претор був зобов’язаний дотримуватися свого едикту, термін дії якого спливав через рік. Наступний претор лише дещо змінював едикт свого попередника, вносячи до нього нові положення і відкидаючи застарілі. Але основна частина едикту зберігалася, преторське право завдяки гнучкості і пристосованості характеризувалося певною спадковістю і стабільністю. Особливу роль у розвитку права в класичний період відіграли едикти претора перегринів а тому взагалі не був зв’язаний нормами цивільного права. У своїй правотворчості він мав велику свободу розсуду, міг у своїх право положеннях посилатися на справедливість чи на природний розум. Створене преторами право народів було не міжнародним, а внутрішньодержавним, тобто римським правом, причому його найбільш розвиненою і досконалою

частиною. В 1 ст. н. е. претори взяли за правило повністю копіювати едикт свого попередника. Отже зміст едикта ставав незмінним. До «права народів» римські юристи відносили встановлення рабства, відпущення з рабства, а також інші загальні правовідносини (поділ майна, заснування торгівлі, купівлі-продажу, найму, зобов’язання, за винятком тих, котрі були введені цивільним правом). Особливо великим був вплив «права народів» на сферу обігу нерухомості і договірне право.