З екномічної точки зору соціальні послуги знаходять таке вираження:

- вони є результатом діяльності у невиробничій сфері господарства;

- вони предстають перед людиною у вигляді матеріального або духовного х-ру;

- їх вироблення і реалізацію забезпечує мережа соціальної інфраструктури як підсистеми господарства.

З правової точки зору – соціальні послуги є сферою соціального права. Право людини на одержання соц. послуг х-ться:

- нормами міжнародного права; Наприклад соц. Хартія Ради Європи (1961, 1996) виділяє житлові, освітні, здравоохоронні питання, проголошуючи: - доступність у т. ч. безкоштовність (навчання та здоров’я);

- ефективність;

- профілактичний момент;

- боротьбу з проявами дискримінації та неможливого одержання послуг;

- конституційними нормами - такі норми є у конституціях держав, що проголошують себе соціальними й доводять це на практиці. Наприклад, в Україні право на одержання соц. послуг гарантують:

- ст.47 – право на житло;

- ст. 49 – охорона здоров’я

- ст. 53 – освіта.

Законодавством та підзаконними актами – механізми надання, контролювання, фінансування, кадрового забезпечення.

З суспільно-політичної точки зору – соціальні послуги та охоплення ними всього населення може гарантувати лише соціальна держава. Підгрунтя:

- демократична соціальна політика;

- соціальна ринкова або планово-ринкова економіка;

- усталена система управління (регулювання, що спирається на оптимальну збалансованість державного регулювання, громадської активності та ринкових механізмів у наданні соціальних послуг;

- система зв’язків з іншими напрямками соц. політики (соц. захист та забезпечення, соц. допомога, охорона праці, занятість, демографічна політика).

Зростання ролі соц. Послуг й розвитку соц. Сфери визначається її значенням для розвитку суспільства, зокрема:

1. З соціальної точки зору – соціальні послуги допомагають та дозволяють забезпечити:

- соціалізацію та механізми культурної спадщини;

- інформаційні потреби людини у контексті суспільства;

- соціальне та демографічне відтворення;

- розвиток людини як особистості;

- нац. добробут, звідси – соціальна стабільність, мир;

- зростання прогресивних соціальних потреб, що сприяють соціальному розвитку.

2. З економічної точки зору:

- відтворення робочої сили;

- трудовий потенціал (практичний аспект).

Створити у ХХ ст. таким чином так, що роль держави у забезпеченні соц. послуг, зокрема на Заході була пов’язана насамперед із орієнтацією на виробничий ефект, й лише в достатньо соціальних державах ці послуги розглядалися й у суто соціальному аспекті.

Тому з економічної точки зору ефект соц. Послуг є дуже великим як:

- гарантування інвестицій у людину та постачання кадрів;

- сфера обслуговування виробництва (освіта, наука, охорона здоров’я, транспорт, зв’язок, інформація – переміщення виробничої і соціальної інфраструктури);

- важлива сфера власне господарства, яка виробляє продукт (послуги) і забезпечує зайнятість населення: за рівнем її розвиненості дивляться на рівень розвитку економіки у цілому. Завдання – розвиток інтелектуалізації праці й наголос на цю сферу в контексті занятості: заохочення, соц. фактор, престиж цієї професії;

Економічна роль соціальної сфери тісно пов’язана з вимогами НТР, зокрема:

- новою організацією виробництва і економіки у цілому;

- формування прогресивної соц. структури;

- формування робітника нового типу, здатного виконувати роль кадрів епохи НТР (освіта, здоров’я, творчість, культура, мотивація, настрій тощо).

Як підкреслюється у нормативній праці „Соц. політика буржуазної держави” (під ред. С.Н. Наделя), з практичної точки зору є 3 групи обставин, що зумовило зростання ролі держави у наданні соц. послуг:

• Зростання потреб соціального, колективного типу, які не можна задовольнити на суто комерційних засадах;

• Обмежені фінансові можливості головного інститутувідтворення робочої сили – сім’ї, в умовах зростання рівня потреби ускладнення як структури;

• Порівняно менша рентабільність бізнес–операцій у багатьох галузях соц. сфери, що вимагає „підстраховки” з боку держави;

• Соц. сфера з точки зору організації, має державно – приватно громадський х-р господарства (під ред. С.Н. Недєля. – М.; 1987. – С. 41-47), а також праці присвячені „ людському фактору”.

Протягом ХХ ст. розвиток соц. політики стосовно надання соц. послуг пройшов довгий шлях у своєму розвитку - від елітарності до загальнодоступності, від комерції до соціальних гарантій, від залишкового принципу фінансування до великих інвестицій.

Основні етапи:

1. Кін. ХІХ ст. – поч. ХХ ст., як зараз вважаються соціальними, мали такі характеристики:

- недоступність для основної маси населення;

- елітарний х-р;

- комерційні засади - вироблення і надання (приватні структури, попит), пропозиція, орієнтація на платежоспособність клієнта.

2. Прагматичні реформи сер. ХХ ст. – розширення доступу широких верств населення.

3. Друга пол. ХХ ст. – становлення соціальної сфери, розвиток соц. структури як складової господарства та водночас площини реалізації соц. держави.

Соц. сфера як сфера реалізації освіти, охор. здоров’я – які перетворюються на соц. послуги.

Соц. сфера стає об’єктом соц. політики і її основні моменти:

• обсяги фінансування та будівництва держ. іфраструктури;

• регулювання приватновласницької діяльності та заохочення недержавних організацій;

• довгострокові програми розвитку;

• підготовка кадрів для соц. сфери;

• ідеологія соц. прав та людського капіталу

Висновок: соціальна політика, як запорука збільшення економічного ефекту та забезпечення прогресивного соц. розвитку.