
- •Технологія Token Ring: доступ з передачею токена, фізичний рівень технології Token Ring. Технологія fddi: основні характеристики технології fddi, відмовостійкість технології fddi.
- •Комутатори: особливості комутаторів, неблокуючі комутатори, боротьба з перевантаженнями, трансляція протоколів канального рівня, фільтрація трафіку, характеристики продуктивності комутаторів.
- •Дуплексні протоколи локальних мереж: зміни в роботі мас-рівня в дуплексному режимі, перевантаження при дуплексній роботі, технологія 10g Ethernet.
- •Алгоритм покриваючого дерева; недоліки і достоїнства sta.
- •Агрегація ліній зв'язку в локальних мережах: транки і логічні канали.
- •Віртуальні локальні мережі: призначення віртуальних мереж, створення віртуальних мереж на базі одного комутатора, створення віртуальних мереж на базі декількох комутаторів.
- •Типові схеми застосування комутаторів в локальних мережах (на прикладі мережі заводу “Трансмаш”).
- •Типи адрес стека tcp/ip: локальні адреси, мережеві ip-адреси, доменні імена.
- •Формат ip-адреси: класи ip-адрес, особливі ip-адреси, використання масок при ip-адресації.
- •Порядок призначення ip-адрес: призначення адрес автономної мережі, централізований розподіл адрес, адресація і технологія cidr.
- •Відображення ip-адрес на локальні адреси: протокол розв'язання адрес.
- •Система dns: плоскі символьні імена, ієрархічні символьні імена, схема роботи dns.
- •Які заходи зробили розробники технології Gigabit Ethernet в плані забезпечення передачі даних із швидкістю 1000 Мбіт/с по витій парі?
- •Перерахуйте обмеження мереж, побудованих на основі комутаторів.
- •Які з наступних тверджень вірні завжди?
- •Які з приведених адрес не можуть бути використані як ip-адреси мережевого інтерфейсу для вузлів Інтернету? Для синтаксично правильних адрес визначьте їх клас: а, в, c, d або е.
- •Яку максимальну кількість підмереж теоретично можна організувати, якщо у вашому розпорядженні є мережа класу c? Яке значення повинна при цьому мати маска?
Система dns: плоскі символьні імена, ієрархічні символьні імена, схема роботи dns.
розподілена система перетворення імені хоста (комп'ютера або іншого мережевого пристрою) в IP-адресу.
Кожен комп'ютер в Інтернеті має свою власну унікальну адресу — число, яке складається з чотирьох байтів. Оскільки запам'ятовування десятків чи навіть сотень — не досить приємна процедура, то всі (чи майже всі) машини мають імена, запам'ятати які (особливо якщо знати правила утворення імен) значно легше.
Уся система імен в Інтернеті — ієрархічна. Це зроблено для того, щоб не підтримувати одне централізоване джерело, а роздати владу на місця.
Плоскі імена, що складаються з послідовності символів, не розділених на частини. Прикладами таких імен є: NW1_1, mail2, Kiev_SALES_2. Для встановлення відповідності між символьними іменами й Мас-адресами в цих операційних системах застосовувався механізм широкомовних запитів, подібний до механізму запитів протоколу ARP. Так, широкомовний спосіб дозволу імен реалізований у протоколі NetBIOS, на якому були побудовані багато локальних ОС. Так звані NetBIOS-імена стали на довгі роки одним з основних типів плоских імен у локальних мережах.
система імен, що має ієрархічну деревовидну структуру, що допускає використання в імені довільної кількості складових частин. Ієрархія доменних імен аналогічна ієрархії імен файлів, прийнятої в багатьох популярних файлових системах. Дерево імен починається з кореня, позначеного тут точкою (.). Потім слідує старша символьна частина імені, друга по старшинству символьна частина імені й т.д. Молодша частина імені відповідає кінцевому вузлу мережі. На відміну від імен файлів, при записі яких спочатку вказується сама старша складова, потім складова більш низького рівня й т.д., запис доменного імені починається із самої молодшої складової, а закінчується самою старшою. Складові частини доменного імені відокремлюється друг від друга точкою. Наприклад, в імені partnering.microsoft.com складова partnering є ім'ям одного з комп'ютерів у домені microsoft.com.
Протокол DHCP: режими DHCP, алгоритм динамічного призначення адрес.
DHCP (англ. Dynamic Host Configuration Protocol — протокол динамічної конфігурації вузла) — це мережний протокол, що дозволяє комп'ютерам автоматично одержувати IP-адресу й інші параметри, необхідні для роботи в мережі TCP/IP. Для цього комп'ютер звертається до спеціального серверу, під назвою сервер DHCP. Мережевий адміністратор може задати діапазон адрес, що розподіляють серед комп'ютерів. Це дозволяє уникнути ручного налаштування комп'ютерів мережі й зменшує кількість помилок. Протокол DHCP використовується в більшості великих мереж TCP/IP.
DHCP є розширенням протоколу BOOTP, що використовувався раніше для забезпечення бездискових робочих станцій IP-адресами при їхньому завантаженні. DHCP зберігає зворотну сумісність з BOOTP.
Стандарт протоколу DHCP був прийнятий у жовтні 1993 року. Остання версія протоколу (березень 1997 року) описана в RFC 2131. Нова версія DHCP, призначена для використання в середовищі IPv6, зветься DHCPv6 і визначена в RFC 3315 (липень 2003 року).
Протокол DHCP працює у віповідності клієнт-сервер. Під час запуску системи комп'ютер, який є DHCP-клієнтом, відправляє в мережу запит на отримання IP-адреси. DHCP-сервер відповідає і відправляє повідомлення-відповідь, яка містить IP-адресу і деякі інші конфігураційні параметри. При цьому сервер DHCP може працювати в різних режимах, включаючи:
1) ручне призначення статичних адрес;
2) Автоматичне призначення статичних адрес;
3) Автоматичне розподілення динамічних адрес.
При автоматическом статическом способе DHCP-сервер присваивает IP-адрес (и, возможно, другие параметры конфигурации клиента) из пула наличных IP-адресов без вмешательства оператора. Границы пула назначаемых адресов задает администратор при конфигурировании DHCP-сервера. Между идентификатором клиента и его IP-адресом по-прежнему, как и при ручном назначении, существует постоянное соответствие. Оно устанавливается в момент первичного назначения сервером DHCP IP-адреса клиенту. При всех последующих запросах сервер возвращает тот же самый IP-адрес.
При динамическом распределении адресов DHCP-сервер выдает адрес клиенту на ограниченное время, что дает возможность впоследствии повторно использовать IP-адреса другими компьютерами. Динамическое разделение адресов позволяет строить IP-сеть, количество узлов в которой намного превышает количество имеющихся в распоряжении администратора IP-адресов.