2) З виготовлення матеріалів і конструкцій (цегла, шифер, цемент, залізобетон, різноманітні будівельні конструкції, скло, облицювальні матеріали).

Треба зауважити, що хоч яка-небудь будівельна сировина є повсюди на земній поверхні. Переважання того чи іншого його виду іноді привносить яскравий, дивовижний колір у забудівлю. Відомо, наприклад, що стародавній Вавілон був побудований ... з глини. Середньовічні фортеці й палаци індійської Агри викладені з червоного піщаника, вони й досі вражають своєю неповторною архітектурою, забарвленістю. А от старовинні квартали єгипетської столиці Каїру збудовано з жовтого піщаника, що також створює своєрідний колорит. Багато будівель в Єревані складено з рожевого туфу.

В історії будівництва найчастіше вживались такі стінові матеріали, як вапняк та піщаник, вони легше піддаються обробці.

Для спорудження палаців, а також як облицювальний матеріал використовується мармур. В XX сторіччі для облицювання вживається граніт, особливо в будівництві метрополітенів, урядових споруд.

Україна має значні поклади будівельного каменю. Різноманітні родовища граніту, діориту й інших гірничих порід цієї групи зосереджені в Українському кристалічному масиві; мармур видобувається в Криму, вапняки поширені на великому просторі, зокрема, в Причорномор'ї. Інші країни також мають родовища будівельного каменю, іноді всесвітньо відомі: білий каррарський мармур в Італії, чорний лабрадорит в Канаді (великі поклади є також в Україні), рожевий туф у Вірменії.

Для виготовлення цегли, черепиці, порцеляни, фаянсу використовуються глини певної якості. Вони поширені в багатьох країнах, також є і у нас. Для виробництва скла потрібні кварцеві піски; така сировина є, зокрема, в Донбасі, на Харківщині, в Поліссі.

Найважливішим будівельним матеріалом є цемент. Він використовується у виготовленні майже всіх будівельних виробів і конструкцій; найбільше його йде на виробництво бетону. Ось чому обсяг виробництва цементу — такий само індикатор розвитку будівельної індустрії, як для хімічного комплексу — виробництво сірчаної кислоти.

Зауважимо, що значна кількість виробництва цементу в Китаї та Індії — наслідок не тільки економічного підйому, але й великої чисельності населення, що стимулює ве-ликообсяжне житлове будівництво.

На виготовлення цементу використовуються карбонатні породи (вапняк, мергель, крейда) й глини певної якості. Співвідношення між карбонатами й глинами приблизно 75%:25%. Крім того, додаються ще деякі домішки: гіпс, шлаки та інші. Первинні матеріали дробляться, змішуються, а потім випалюються в печах з високою температурою (до 1500 °С); продуктом випалення є клінкер — своєрідні розжарені шматки суміші. На виготовлення клінкеру витрачається багато тепла — 178 кг у.п. на тонну. Потім клінкер розмелюється на цементозмелюваних установках і ще після деяких обробок отримують готовий портландцемент. Якась частина клінкеру може транспортуватись із заводу в міста з великим споживанням цементу, де він розмелюється. Справа в тому, що клінкер менше псується при транспортуванні, ніж готовий цемент.

Виготовлення цементу — дуже матеріаломістке й теплоємне виробництво. Але головним фактором розміщення цементної промисловості все ж таки є сировина. До того ж як паливо застосовують переважно газ, а він надходить трубопроводами туди, куди треба. В структурі собівартості цементу на сировину, паливо, електроенергію й допоміжні матеріали припадає понад дві третини витрат.

Україна має значні запаси цементної сировини, серед якої переважають вапняки. Найпотужніші родовища крейди та мергелю розташовані в Донецько-придніпровській западині та в Донбасі (Амвросіївське, Новгород-Сіверське). Вапняки переважають в Прикарпатті, Причорномор'ї.

В Україні налічується 15 цементних заводів; їх загальна потужність —24 млн т на рік, але в 1996 p. було вироблено лише 5 млн т цементу. Найбільші заводи: Балак-лійський (Харківська область), сировина — крейда; Амвро-сіївський (Донецька область) — працює на мергелі й крейді; Миколаївський (Львівська область) — вапняк і гіпс;

Здолбуновський (Рівненська область) — мергель, Краматорський — крейда. Заводи середньої потужності є в Одесі, Бахчисараї та інших містах.

Україна в післявоєнні роки була значним виробником (в 1990 p. — 23 млн т) і експортером цементу. Але технологія його виробництва вже застаріла. В усьому світі цемент продукують так званим "сухим" способом, при якому витрачається лише 120 кг у. п. на тонну; у нас же переважає "мокрий спосіб" — 85% всього виробництва. Застосування нової технології, а також використання дешевих сортів вугілля замість газу дозволять істотно знизити собівартість цієї важливої продукції.

До цементних заводів тяжіє виробництво шиферу та азбоцементних труб; для їх вироблення потрібно багато цементу й азбесту. Азбест надходить в Україну з Росії. Найбільші заводи азбоцементного виробництва — в Краматорську, Києві, Балаклії, Здолбунові, Амвросієвці, Запоріжжі.

Одним з найстаріших будівельних матеріалів є цегла. Сировиною для її виготовлення раніше була тільки глина; в наші часи поряд з традиційною цеглою виготовляють також силікатну й шлакову, для чого використовують вапняки, крейду, пісок, шлаки. Цегла, як і цемент, матеріале- й енергомісткий матеріал. Вона потребує ще більше палива — 216 кг у.п. на тонну виробів. Але цегла погано транспортується. До того ж, вона дешева, й транспортування її на велику відстань веде до великих питомих витрат. Тому цегельні заводи розташовуються поблизу споживача — великих міст; щодо сировини, то вона досить поширена.

Скло як будівельний матеріал має широкий вжиток. Його використання дедалі збільшується, що пов'язано з новим архітектурним стилем (великі вікна), новою будівельною технологією (скло застосовується як облицювальний матеріал). Для виготовлення скла потрібні кварцові піски, кальцинована сода, крейда, доломіт. Для виробництва так званих шлакоситалів використовуються металургійні шлаки. Основним компонентом є кварцеві піски, що містять не менше як 90% кремнезему. В Україні родовища скляних пісків є в Донбасі (Авдіївське родовище), Харківській області (Новоселівське), Рівненській (Рокитнян-ське), Чернігівській (Глібовське), в Львівській, Одеській областях.

Виробництво скла — дуже теплоємний процес. На виробництво тони продукту витрачається 970 кг у.п., тобто набагато більше, ніж для цементу й цегли. Колись, ще до середини XIX ст., для виготовлення скла вживалась майже тільки деревина. Багато лісів у розвинених європейських країнах щезало просто на очах, щоб задовольнити потреби ґутниць. Відомо, що Петро І заборонив будувати нові ґутниці в межах 200 верст навколо Москви й Петербургу, аби не знищити зелене оточення цих міст.

Зважаючи на високу теплоємність виробництва скла, природно, що його розташовують поблизу паливних баз. Найбільшим центром виготовлення скла в Україні є Кос-тянтинівка в Донбасі. Тут виробляють віконне скло, шла-коситалеві плитки, армоване, вітринне скло та інші його види. Склоробні заводи є також у Лисичанську, Львові, Запоріжжі.

Для оздоблення будинків широко застосовується будівельна кераміка — керамічні плитки для підлог, облицювальні глазуровані плитки, а також каналізаційні труби, санітарно-технічне устаткування. Ці вироби виготовляють з тугоплавкої або вогнетривкої глини з домішками каоліну, кварцового піску та деяких інших сполук. Виробництво будівельної кераміки — матеріалоємний та теплоємний процес. Водночас воно орієнтується на моду, на естетичне сприйняття споживача. Тому виготовлення плиток, сантехнічних виробів потребує наявності художнього смаку. Моду сьогодні "диктують" Італія, Іспанія, Франція, Німеччина, Чехія, Словаччина.

В Україні також виготовляється багато керамічних виробів. Найбільші підприємства — Харківський плитковий завод, Артемівський завод будівельної кераміки, Львівський, Київський та Слов'янський керамічні заводи.

Залізобетонні та бетонні конструкції й вироби — головний будівельний матеріал сучасного індустріального будівництва. Вони широко використовуються в промисловому й житловому будівництві, в гідротехнічних спорудах, в прокладенні автомобільних і залізничних шляхів. Застосування залізобетонних конструкцій сприяє зниженню собівартості будівництва й значно прискорює його темпи. Наприклад, спорудження великопанельного будинку порівняно з цегельним вимагає вдвічі менше часу Завод залізобетонних конструкцій та виробів виготовляє стінові панелі, плити перекриттів, колони, ферми, дорожні плити, шпали та багато іншої продукції. Сировиною для залізобетонних виробів служать: арматурна сталь, портландцемент, шлакоцемент, щебінь, гравій, пісок, металургійний шлак, керамзит. Останнього часу все ширше вживається шлакобетон, який набагато легше звичайного, а за міцністю йому не поступається. В США із шлакобетону споруджують навіть стоповерхові будинки. Шлакобетон дешевший, до того ж він вигідний в екологічному відношенні, бо його виробництво утилізує відходи металургійних заводів.

Виготовлення залізобетонних конструкцій та виробів — процес матеріаломісткий; сировина й матеріали складають понад половину всіх витрат у собівартості продукції. Але ця продукція — нетранспортабельна. Тому її виробництво тяжіє до споживача, до великих міст, індустріальних центрів, гідротехнічних споруд, взагалі до великого промислового і житлового будівництва. Першою залізобетонною спорудою в Україні був маяк, збудований в 1904 p. в Миколаєві — перший в світі маяк такого типу. Сьогодні в країні налічується декілька сот заводів, що виготовляють бетонні й залізобетонні вироби. Найбільші з них — в Києві, Харкові, Запоріжжі, Кривому Розі, Донецьку, Дніпропетровську, Каховці, Іллічівську.

Будівництво — головна ланка комплексу, воно створює основні фонди народного господарства. Будівництво має специфічні особливості, що відрізняють його від інших галузей народного господарства: його продукція (будівлі) нерухома, великогабаритна; виробничий процес має переривчастий характер, відбувається протягом довгого часу, на відкритому повітрі. Природно, що будівництво орієнтується тільки на споживача. Це обумовлює територіальну мобільність робочої сили в будівництві. Часто буває так, що будівельні бригади переміщуються не тільки в межах одного міста, а від'їздять до інших міст і регіонів.

Велике будівництво може стати важливим містоутво-рюючим фактором. Наприклад, коли в 50-х роках споруджувався Каховський гідровузол, то практично на порожньому місці було збудовано підприємства будівельних матеріалів, житло для будівників, створена виробнича й соціальна інфраструктура (шляхи, електромережі, зв'язок, школи, магазини, лікарні тощо), з'явилися кадри фахівців суміжних галузей. Коли будівництво ГЕС закінчилося, вся ця забудова стала основою для розвитку інших видів виробництва — електротехнічного машинобудування, харчової промисловості. На карті країни з'явилось нове місто — Нова Каховка.

Залежно від призначення будівництво розподіляється на промислове (спорудження заводів, фабрик), гідротехнічне (гідроелектростанції, водосховища, канали), енергетичне (електростанції, електромережі), транспортне (автомобільні, залізничні шляхи, аеропорти, трубопроводи), сільське (спорудження тваринних ферм, елеваторів), житлове. Капітальні вкладення в економіці України в 1966 p. дорівнювали 12,6 млрд грн., вартість будівельних та монтажних робіт — 7,5 млрд грн. Найбільше капіталовкладень пішло в промисловість — 40%, житлове будівництво — 19%, будівництво комунальних підприємств, закладів освіти, культури, охорони здоров'я — 16% .

Україна, по суті, може розглядатись як велетенський будівельний майданчик, придатний до вивчення історії індустріального будівництва. У нас збудовані чи не найбільші в Європі металургійні заводи (наприклад, у Кривому Розі), шахти, електростанції, заводи важкого машинобудування. Країна оперезана густою мережею залізниць, автомобільних шляхів, трубопроводів, ліній електропередач. Збудовано зрошувальні системи. Прискорення урбанізації в другій половині XX ст. спонукало до широкого житлового будівництва у містах. Наші великі й середні міста докорінно змінили свої обличчя, хоч і стали схожими один на одне. Нові умови господарювання, застосування нових технологій в промисловості, розвиток архітектури, безумовно, визначать новий тип забудівлі на початку XXI ст. Очевидно, що час заводів-велетнів вже позаду. Зростання добробуту населення стимулює попит на індивідуальне житло, будинки-котеджі; отже, подальша забудівля міст хмарочосами маловірогідна. Вже зараз у найбільш розвинених країнах ми бачимо розосередження забудівлі великих міст.

Будівельне машинобудування — галузь важкого машинобудування, проте воно є також часткою будівельного комплексу. Основна продукція галузі: екскаватори, бульдозери, грейдери, бетономішалки, скрепери, крани. Україна практично повністю забезпечує себе будівельною технікою. Найбільшими центрами її виробництва є: Київ (виробництво екскаваторів), Харків (бетономішалки, шляхові машини), Одеса (важкі крани), Миколаїв (шляхові машини), Краматорськ, Кременчук, Бердянськ.

Проектно-конструкторські роботи в будівництві — важлива складова частина комплексу. Власне, вони запо-чинають всі будівельні роботи. В проектних роботах зайняті сотні тисяч фахівців з різних галузей будівництва, а також економісти, екологи, географи. Проектування зосереджено у великих індустріальних центрах, які мають розвинену мережу науково-дослідних і вищих учбових закладів, значний контингент фахівців-будівельників.

В Україні такими центрами є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса.

34. Агропромисловий комплекс (АПК) – це сукупність виробничо взаємопов’язаних під-приємств з вирощування, зберігання, заготівлі, транспортування, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції, а також обслуговуючих та допоміжних підприємств та організацій. Агропромисловий комплекс розви-вається на основі агропромислової інтеграції і відіграє важливу роль у більшості країн світу. Адже саме він виконує важливу суспільну функцію – забезпечує населення продуктами харчування. Більшість з них відносяться до товарів широкого споживання, від забезпечення якими та якості яких залежать фізичне здоров’я населення, що дуже важливо для збереження і покращання його генофонду, забезпечення хоча б простого відтворення населення в країнах перехідної економіки. Дуже гостро ця проблема постала і в Україні, де в останні роки поглиб-люються процеси депопуляції населення.

У той же час, Україна здавна є землеробсь-кою країною, характеризується надзвичайно сприятливими економічними та природними умовами для розвитку сільського господарства і має великий споживчий ринок продуктів харчування. Формування потужного, з розви-неною структурою АПК продовжувалось в Україні століттями. Протягом усієї історії розвитку країни саме агропромислові підпри-ємства займали провідне місце в її господарстві. І навіть у другій половині ХХ століття при великій структурній диверсифікації виробництва агропромисловий комплекс залишався одним з провідних міжгалузевих виробничих комплексів в Україні. До його складу входить майже 100 виробництв. АПК, поряд з промисловістю, відіграє провідну роль у господарстві, на його частку припадає майже 30% національного доходу України, зайнято близько 25% працюючих. Майже в третині областей України АПК займає чільне місце у господарстві згідно з часткою у валовому внутрішньому продукті (в 1998 р.).

На розвиток АПК і ступінь його ефективності в Україні впливають численні природні та економічні фактори. Особливе значення у реформуванні АПК, підвищенні його конку-рентоспроможності має зміна відносин власності, формування багатоукладної аграрної економіки, забезпечення раціональних виробничо-терито-ріальних зв’язків між складовими АПК.

35. Соціальний комплекс. Обєднює галузі національної економіки, які стосуються відтворення людини і її рівня життя. До соціального комплексу належать: сфера послуг; виробництво товарів народного споживання; доходи і рівня життя населення; споживчий ринок.

Сфера послуг охоплює житловий сектор , національні послуги, соціально-культурні послуги, культурні послуги, охорони здоровя.

Комплекс виробництв товарів народного споживання охоплює харчову промисловість (мясну, молочну, цукорну тощо), легку промисловість та п-ва машинобудування, деревообробки, хімії, будівельних матеріалів, що виробляються для населення.

Рівень доходів і життя населення є один з найголовніших чинників соціальної стабільності суспільства, розвитку особливостей. Основними показниками оцінки доходів і рівня життя населення є: грошові доходи, витрати, номінальна та реальна заробітна плата, сукупний дохід сімї, заощадження.

Споживчий ринок характеризує купівлю-продаж товарів і послуг, динаміку цін на товари і послуги, виявляє рівень життя населення.

36. Транспорт – специфічна комунікаційна інфраструктурна галузь матеріального виробництва і сфери обслуговування, яка забезпечує потреби господарства і населення з усіх видів перевезень. Це матеріальна основа розвитку виробничо-технологічних внутрішніх і зовнішніх зв’язків країни. Він бере участь у перевезенні сировини, напівфабрикатів, матеріалів, готової продукції та доставці їх споживачам, а також перевозить пасажирів. Транспорт є необхідною умовою територіального поділу праці, спеціалізації районів, їх комплексного розвитку. Транспортний чинник здійснює вплив на розміщення і галузеву структуру виробництва, без його врахування не можна досягти раціонального розміщення продуктивних сил.

Специфіка транспорту як галузі господарства полягає в тому, що він сам не виробляє продукцію, а бере участь у її створенні, забезпечує виробництво сировиною, матеріалами, облад-нанням і перевозить готові вироби споживачу. Транспортні витрати включаються до собівартості продукції. У деяких галузях промисловості транспортні витрати особливо значні, як, наприклад, у лісовій, нафтовій галузях, де вони можуть досягати 50% собівартості продукції.

Транспорт – важлива складова частина ринкової інфраструктури, бо створює умови для формування загальнодержавного і місцевих ринків.

Важливе значення транспорт має і у вирішенні соціально-економічних проблем. Забезпеченість території розвиненою транспорт-ною системою – важливий критерій високого рівня її освоєння, фактор залучення населення і виробництва та розвитку інтеграційних процесів.

Найважливіша функція транспорту – переміщення людей і вантажів. Звідси випливає поділ транспорту за видами роботи та об’єктами переміщення на пасажирський і вантажний. За призначенням виділяють транспорт загального користування, відомчий, а також особистого користування. За середовищем переміщення розрізняють такі види засобів пересування: залізничний, автомобільний, гужовий, в’ючний (наземний), морський, річковий, озерний (водний), авіаційний (повітряний), трубо-провідний, електронний.

2. Усі види транспорту є складовими єдиної транспортної системи. Транспортна система – територіальне поєднання взаємопов’язаних видів транспорту, які, взаємодіючи спільно, найповніше задовольняють потреби народного господарства та населення в перевезеннях вантажів і пасажирів. Роботу транспорту забезпечує транспортна інфраструктура – економічно збалансована сукупність шляхів сполучення, рухомого складу, закладів управління і зв’язку, різноманітного технічного обладнання.

38. До складу регіональної соціально-економічної системи входять суміжні територіально-адміністративні особливості, які мають однакові характеристики, спільності територіальним характером розселення:

1)Назва сторін світу

2) Привласнення назви великого населеного пункту.

Розглядають такі рівні організації соціально-економічної системи:

1)Базовий – рівень локалізації економічної системи (підприємства, господарства)

2) Організаційний рівень регіональної економічної системи (населенні пункти)

3) Економіка адміністративного району (господарська система невеликої території)

4) Економіко-адміністративні області

5) Національна економіка

Водночас в Україні при характеристиці соціально-економічної системи виходять з принципів економічного районування і ці системи розглядають на основі обєднань двох і більше областей.

Таку соціально-економічну систему досліджують за такими основними параметрами:

1)Особливості географічного розташування та наявні природо-кліматичні умови

2) Галузева структура економіки та наявність промислових центрів і вузлів.

39. Донецький економічний район — економічний район, розташований на південному сході України. Включає в себе Донецьку і Луганську області.

Донецький економічний район має найвищий рівень економічного розвитку в Україні.

Основні міжгалузеві комплекси: енергетичний, металургійний, машинобудівний, хімічно-індустріальний. Переважає приміський тип сільського господарства. Добре розвинуті транспортний та рекреаційний комплекси.

У структурі паливної промисловості переважає вугільна — кам'яне вугілля видобувають у Донецькій області, енергетичне — в Луганській області. Тому в електроенергетиці переважають ТЕС: Вуглегірська, Луганська, Курахівська, Слов'янська, Старобешівська, Зуївська, Штерівська.

Металургія

Основою для розвитку чорної металургії є потужна коксохімічна промисловість. Найбільші підприємства галузі розташовані в Маріуполі («Азовсталь»), Донецьку, Макіївці, Алчевську.

Кольорова металургія представлена виробництвом цинку (Костянтинівка), ртуті (Микитівка), мідного і латунного прокату (Артемівськ).

Хімічна промисловість

У районі сформувався потужний хіміко-індустріальний комплекс. До нього належить виробництво азотних добрив (Горлівка, Сєверодонецьк), фосфатних (Костянтинівка), соди (Лисичанськ, Слов'янськ), продукція хімії органічного синтезу (Сєверодонецьк, Лисичанськ, Донецьк, Стаханов, Рубіжне).

Машинобудування

Розвинене важке машинобудування. Центрами виробництва гірничо-шахтного устаткування є Донецьк, Луганськ, Горлівка, Ясинувата; підйомно-транспортного — Краматорськ.

Тепловози виробляють у Луганську, залізничні вагони — у Стаханові, а цистерни — Маріуполі («Маріупольвантажмаш»).Центрами сільськогосподарського машинобудування є Луганськ, Маріуполь, Первомайськ.

Промисловість будівельних матеріалів

На місцевій сировині розвинута промисловість будівельних матеріалів. З-поміж її галузей міжнародне значення має виробництво цементу (Артемівськ, Краматорськ, Єнакієве), а також скляна промисловість (Костянтинівка).

АПК

У районі сформувався потужний АПК, 80 % сільськогосподарських угідь становлять орні землі.Вони займають площу майже 2,4 млн. гектарів. З них близько 46% знаходиться під зерновими культурами, 24,6% - під технічними і 22,0% - під кормовими.

Сільське господарство

Переважає приміський тип сільськогосподарського виробництва. Тваринництво переважає над рослинництвом.Тваринництво має молочно-м'ясний напрям, рослинництво спеціалізується на вирощуванні зерна, соняшнику.

Харчова промисловість

Основними галузями харчової промисловості є борошномельно-круп'яна, м'ясна, молочна, пивоварна, виноробна, хлібопекарська, кондитерська. Соляна галузь забезпечує 75 % видобутку кухонної солі в країні.

Легка промисловість

Основними центрами легкої промисловості є Донецьк, Луганськ, Маріуполь, Костянтинівка.

Транспорт

У транспортному комплексі району переважають перевезення залізницями та автомобільними шляхами. Значного розвитку набули також морський, трубопровідний та повітряний транспорти. За обсягами перевезень район посідає перше місце в країні. Провідна роль за цим показником належить залізничному транспорту. Довжина магістральних – 2847 км завдовжки густотою 53,2 км на 1000 км². Вища густота залізниць у Донецькій області – 62,4 км, у Луганській 44,6 км. Найбільші залізничні вузли – Ясинувата, Красний Лиман, Дебальцеве, Микитівка, Іловайськ, Волноваха, Попасна, Родакове, Луганськ, Кіндрашівка, Сімейкине. Основними електрифікованими залізницями є Яснувата–Чаплине–Дніпропетровськ–Кривий Ріг, Іловайськ–Слов’янськ–Лозова–Харків, Слов’янськ–Донецьк–Маріуполь.Друге місце за обсягами перевезень у районі посідає автомобільний транспорт. Загальна довжина автошляхів – 13600 км. Їх густота склала 255,6 км на 1000 км². Основними автомагістралями є: Донецьк–Артемівськ–Харків, Луганськ–Дебальцеве–Донецьк–Запоріжжя.

Через регіон проходять магістральні газо гони Ставрополь–Москва “Союз” та нафтогони Самара–Слов’янськ і Грозний–Лисичанськ. Працює кілька потужних продуктогонів. На Азовському морі знаходиться великий морський порт – Маріуполь. Функціонують аеропорти в Донецьку, Луганську, Маріуполі, Сєвєродонецьку.