3. Управлінські послуги — нова функція держави.

Виконання значної частини обов'язків органів виконавчої влади перед приватними особами пов'язане з такою новою функцією держави як надання управлінських послуг. В Концепції адміністративної реформи управлінські послуги визначені як "послуги з боку органів виконавчої влади, що є необхідною умовою реалізації прав і свобод громадян — зокрема, реєстрація, ліцензування, сертифікація тощо".

"Владне розпорядництво" з боку державних органів — це один формат оцінки їх відносин з громадянами, а надання тими самими суб'єктами "управлінських послуг" останнім — зовсім інший. "Служіння" з боку виконавчої влади — це і є надання її органами послуг. Сама державна влада — це реалізація аж ніяк не лише повноважень, що зобов'язують громадянина, а й виконання певних обов'язків держави перед громадянином, за які вона цілком відповідальна перед ним.

Величезний масив владно-розпорядчих дій органів виконавчої влади можна віднести до послуг: від видачі свідоцтва про народження, паспорта, дозволу чи розгляду уповноваженими суб'єктами будь-якого іншого конкретного звернення приватної особи до будь-яких інших рішень і дій зазначених суб'єктів щодо врахування і задоволення потреб чи інтересів цих осіб.

4. Адміністративні процедури.

Важливе значення для посилення орієнтації виконавчої влади на забезпечення прав і свобод людини мають адміністративні процедури у діяльності органів виконавчої влади, насамперед у частині їх взаємостосунків із громадянами. Ці процедури здатні істотно сприяти підвищенню ефективності управлінської діяльності, чіткому виконанню функцій і повноважень органів і посадових осіб. І головне — ці процедури покликані забезпечити необхідну послідовність у реалізації громадянами своїх прав і свобод та стати дієвою перешкодою для суб'єктивізму і свавілля з боку службовців органів виконавчої влади.

У вітчизняному адміністративному законодавстві процедурна частина є найменш розвинутою. Окремі питання розгляду заяв і скарг громадян регулює Закон України "Про звернення громадян", який має багато в чому декларативний і неконкретний характер, і до того ж побудований переважно за застарілою ідеологією аналогічного акта радянських часів. Тому нині триває робота над розробкою Адміністративно-процедурного кодексу.

19.

У Стародавній Греції державність виникла на початку І тисячоліття до н. є. у формі полісів - окремих міст-держав, до складу яких, крім міської території, входили також прилеглі сільські поселення. Процеси боротьби за владу знайшли своє відображення й теоретичне осмислення в політичній думці Стародавньої Греції. У центрі цієї боротьби було питання встановлення тієї чи іншої форми державного правління:

1. аристократії (влади знаті, привілейованих, "кращих")

2. олігархії (влади небагатьох, багатих)

3. демократії (влади народу, всіх дорослих і вільних членів полісу).

Сократ (469-399 рр. до н. є.) не залишив по собі писемних творів; свої погляди він викладав в усних бесідах, письмово зафіксованих його учнями. З ученням Сократа пов'язане створення політичної етики. Він вів пошуки раціонального, логічно-понятійного обгрунтування об'єктивного характеру етичних норм, моральної природи держави і права, поклавши тим самим початок власне теоретичних політичних досліджень.

Збіг законного і справедливого є бажаним станом справ, а не повсюдною реальністю. Для такого збігу слід неухильно дотримуватися законів. Дотримання полісних законів Сократ пов'язував з однодумством громадян, під яким розумів не уніфікацію думок і поглядів, а відданість і підпорядкування законам.