2.2. Особливості проблеми бідності в Україні

Не дивлячись, що надворі ХХІ століття, проблема бідності залишається сьогодні досить актуальною в світі. Щодня населення Землі збільшується на чверть мільйона чоловік. З 50-х до початку 90-х років XX ст. кількість населення світу подвоїлася, а його частка, яка проживає у найбідніших регіонах світу - країнах, що розвиваються, та аграрних постсоціалістичних країнах - вже досягла 3/4 світового показника. І хоча помітна тенденція до зниження темпів природного приросту населення на Землі, кількість його у країнах, що розвиваються, продовжує зростати вищими темпами, ніж в економічно розвинутих країнах. За цим криється низка глобальних проблем, яка має бути розв'язана, аби забезпечити умови життєдіяльності людини і гідну якість її життя. І якими б вражаючими не були успіхи економічно розвинутих країн - добробут людства і безпека світу в цілому залежать від успіхів економічного поступу всіх держав світу, в тому числі країн, що розвиваються. [9, с. 376].

Матеріальне становище членів суспільства різнилося завжди упродовж суспільно-історичного розвитку людства. Так, молоді люди мають більше можливостей щодо підвищення свого добробуту, аніж люди похилого віку, сім'ї з дітьми витрачають більше, ніж бездітні, а фізично повноцінні люди можуть заробити більше, ніж інваліди; в економічно розвинених регіонах населення має більше можливостей для створення доходу, ніж у депресивних. Безпосередньо бідність є результатом відмінностей щодо матеріального становища індивідів і сімей, а тому завжди існувала й існує в усіх суспільствах, навіть у найрозвиненіших. Періоди економічних потрясінь супроводжуються посиленням диференціації доходу різних груп населення. Диференціація доходів викликає гостру соціальну проблему бідності. Зміст, критерії та визначення бідності змінюються з розвитком цивілізації і залежать від політичного устрою суспільства. Люди можуть бути бідними за стандартами економічно розвинутих країн і заможними за стандартами країн, що розвиваються. [9].

Бідність не лише поділяє суспільство, а й є стимулом для того, щоб людина прагнула і досягала кращої долі. Проте в сучасних умовах бідність часто стає на перешкоді стабільності суспільства і його подальшого розвитку. Навіть в економічно розвинених країнах бідність стає загрозою, коли вона перетворюється на застійну, тобто спостерігається довготривалий стан бідності індивідів, сімей, де бідним є не одне покоління. Люди, які тривалий час перебувають у стані бідності, соціально деградують, перетворюються на люмпенів, злочинців, які становлять загрозу для добропорядних громадян.

Бідність - це неможливість внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. Це означає, що бідні верстви населення не можуть відповідно харчуватися, оплачувати житло та комунальні послуги, лікуватися та відпочивати, вчитися самі та забезпечити оплату навчання своїм дітям.

Бідність - це неможливість підтримувати мінімальний рівень споживання, що визначається на основі фізіологічних, соціальних та культурно обумовлених нормативів.

Різниця в означеннях полягає в такому. Згідно з першим означенням бідними вважаються ті, рівень життя яких є нижчим за певний середній стандарт суспільства, а за другим - ті, рівень життя яких є нижчим за визначений суспільством мінімальний рівень

Зміст, критерії та визначення бідності змінюються з розвитком цивілізації і залежать від політичного устрою суспільства. Люди можуть бути бідними за стандартами економічно розвинутих країн і заможними за стандартами країн, що розвиваються. [13].

До особливостей проблем бідності в Україні можна віднести такі:

1. Бідність не виникла разом із становленням української держави. Вона існувала і в СРСР. Бідність взагалі є неминучою, навіть у дуже багатому суспільстві. За оцінками фахівців Інституту народонаселення і соціальних проблем АН СРСР, у 1990 р. нижче межі малозабезпеченості жило 20-25 % населення країни. На думку міжнародних експертів, в Україні в цей час до бідних можна було віднести близько 11 % населення. Але оскільки бідність є результатом соціальної нерівності, це явище завжди камуфлювалось. Законодавство України вживає термін "малозабезпеченість", показник "бідність", почав вживатись лише наприкінці 2002 року.

2. Збідніння широких верств населення виникло одночасно з появою багатих прошарків, заможність яких пов'язана з неправедними джерелами і яким не притаманне благодійництво.

3. Бідними стали люди, які чесно працювали і працюють у державі, жили за її законами.

4. Існуюче в Україні явище бідності зайнятого населення є наслідком порушень у системі оплати праці та формуванні ринку робочої сили.

Особливістю прояву проблеми бідності в Україні є той факт, що не тільки перебування у складі соціально уразливих груп населення (сім'ї з дітьми, пенсіонери, інваліди), але навіть зайнятість не гарантує від попадання в групу бідних. Саме тому необхідною умовою подолання бідності стає надання працездатному населенню країни можливостей для самостійного вирішення проблем трудовлаштування. Досягнення цієї мети сприятиме збалансованості попиту і пропозиції на ринку праці, а також запобіганню різкому збільшенню рівня безробіття унаслідок структурних перетворень в економіці. Однієї з таких можливостей, свого часу успішно реалізованої західними країнами, є створення нових ефективних робочих місць на базі розвитку малого і середнього бізнесу. [13, с.392]

На мою думку, процес соціальної диференціації стрімко наростає: багаті робляться ще багатше, а бідні - бідніше. У результаті формуються два мири, дві України, зі своїми соціокультурними цінностями, способами життя й образами поводження: мир найбагатшого й заможного стану й мир найбідніших, офіційно називаних невдахами. Радикально відрізняються в представників різних майнових шарів всі життєві перспективи - від соціального росту й службового становища до взаємин у родині й інтересу до роботи. Втрата соціальних життєвих орієнтирів дуже сильно пов'язана з рівнем доходів і якістю життя.

Систематичне дослідження проблеми бідності провів уперше Бенджамін Сібом Роунтрі (англ. Benjamin Seebohm Rowntree): йому ж і належить перше формальне означення бідності, для чого він ввів концепцію кошика базових продуктів. Кожен хто не міг дозволити собі придбати цей кошик продуктів вважався бідним. Кошик запропонований Роунтрі був ідентичним раціону що його давали бідним у робітних будинках, та продукти включені до нього важко назвати делікатесами. Перші два дослідження були проведені у 1860-х роках, потім, під впливом дослідження проведеного Чарлзом Бутом (англ. Charles Booth, «Life and Labour of the People in London» (1889)), Роунтрі вирішив провести власні дослідження у Йорку. Дослідження тривало два роки, та у 1901 році було опубліковано під назвою «Бідність, Дослідження життя у місті» (англ. Poverty, A Study of Town Life). [18, с.240].

Результати були майже революційні для Вікторіанського суспільства, в котрому загальноприйнятою точкою зору на бідність був погляд що бідний означає грішний, та що бідність це ознака лінивства. Натомість, Роунтрі розрізняв «первинну» бідність та «вторинну» бідність. «Первинна» бідність це нездатність придбати базовий кошик продуктів, тому що людина недостатньо заробляє, не в змозі знайти роботу через хворобу, травму чи погану економічну ситуацію. «Вторинна» бідність, що її розрізняв Роунтрі, це витрати що не є необхідними та є на шкоду необхідним (наприклад, алкоголь), та більше відповідала прийнятим у суспільстві поглядам. Зібрані Роунтрі статистичні дані продемонстрували що значна частина бідних є належить до категорії «первинно» бідних. Політикам та інтелектуалам не зайняло багато часу встановити залежність між рівнем бідності та його зменшенням при збільшенні зайнятості, зрості платні та наявності громадського медичного обслуговування та соціальних служб. [2].

Поширення у західних країнах служби соціальної допомоги незаможним та загальний зріст добробуту привели до того, що до 1950 р. бідність, як нездатність придбати кошик базових продуктів зникла.