34

ВСТУП

Стан і розвиток суспільства визначається значною кількістю та складом його населення, його трудовими можливостями, рівнем та якістю життя. Показники кількості, складу, динаміки населення, рівня його життя дають змогу судити про можливості соціально-економічного розвитку країни, його тенденціях, вказують державі заходи, які необхідно вжити для розвитку народонаселення. Саме населення країни є джерелом ресурсів для праці, носієм конкретних економічних відносин.

Питання вивчення життєвого рівня населення набуло особливої гостроти як з огляду на існування загально низьких стандартів життя в місті, так і з урахуванням зміни суспільних поглядів на проблему матеріального добробуту населення. Головною метою соціально-економічного розвитку міста є зростання рівня життя населення. Для того, щоб підвищити рівень життя населення необхідно створити сприятливі умови, щоб життя людей було довгим, здоровим і духовно багатим.

Різні аспекти рівня та якості життя населення досліджувалися як західними, так і вітчизняними вченими. Першими були праці А. Сміта, У. Петті, Ф. Кене тощо. За часів радянської доби проблему розвивали І. В. Бестужев-Лада, Н.М.Блінов та інші. До сучасних російських дослідників належать: Н. Абакумова, В.Бабинцев, В. Бобков, А. Гармашев, В. Лєвашов, Р. Подовалова, В.Райцин, Г. Ушамирська та інші. Серед українських дослідників виділяють: О.Богуцький, О. Власюк, Г.Голєусова, Т. Заяць, Е. Лібанова, В. Мандибура, В.Новіков, В. Онікієнко, А. Патракова, С. Пирожков, А. Ревенко, Ю.Саєнко, Л. Черенько та інші. Разом з тим, багато питань, пов’язаних з вивченням якості життя населення залишаються не висвітленими, вимагають подальшого дослідження.

Метою даної курсової є обґрунтування теоретичних підходів

до трактування терміну «рівня життя населення», охарактеризування

основних показників, що визначають існування населення. Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РІВНЯ ЖИТТЯ

1.1.Сутність поняття «Рівень життя»

Економічний розвиток будь-якого міста визначається досягнутим рівнем і якістю життя населення. В економічній літературі зустрічаються різні терміни: „народний добробут”, „рівень життя населення”, „якість життя населення”. Розглядаючи різні точки зору цих понять на думку Н.П. Федоренко і Н.М. Рімашевської, термін „народний добробут” відображає розвиток потреб людей, стан і способи ї хзадоволення стосовно основних сфер життєдіяльності – сфери праці, споживання, культури, репродуктивної поведінки, суспільно-політичного життя. Сьогодні цей термін фактично втратив свою актуальність і зараз вчені більше вживають поняття „рівень” і „якість життя”.

Рівень життя — характеристика економічного добробуту населення, що вимірюється як реальний доход на душу населення та кількість населення за межею бідності. Часто також приймаються до уваги доступ до системи охорони здоров'я, економічна нерівність, рівень освіти, доступ до певних товарів, очікувана тривалість життя при народжунні. Часто терміну протиставляється термін «якість життя», що також приймає до уваги різноманітні неекономічні показники. Життєвий рівень населення залежить, з одного боку, від способу виробництва, який характеризується відносинами власності, рівнем розвитку матеріальної бази суспільства, сфери послуг та суспільною продуктивністю праці, а з іншого - від способу життя, що визначається загальними проявами життєдіяльності людини, а саме величиною потреб у різних життєвих благах та можливістю їх задоволення, виходячи з пропозиції товарів та послуг на ринку та реальних доходів населення. Отже, на рівень життя населення впливає ряд економічних, соціальних, політичних, культурних, інноваційних, екологічних та інших факторів. [11].

Векономічній літературі не існує й однозначного підходудо визначення

терміна „рівень життя”. При дослідженні й вирішенні різних соціальноеко-номічних задач використовуються й різні тлумачення даного терміну.

Найчастіше використовуються такі тлумачення терміну „рівень життя”:

- рівень життя – це складна комплексна соціально-економічна категорія, що виражає ступінь задоволення матеріальних і духовних потреб людини.

- рівень життя – кількісна і якісна характеристика життя людини в

контексті міри його досягнення.

„Якість життя” – сукупність життєвих цінностей, що характеризують види діяльності, структуру потреб й умови існування людини. Це поняття охоплює характеристики рівня життя, показники доходів трудящих і рівень споживання населення матеріальних благ і послуг, підвищення освіченості, ступінь розвитку медичного обслуговування та стан природного середовища.

1.2. Показники аналізу й оцінки життєвого рівня

Для аналізу й оцінки життєвого рівня населення використовують різні показники, такі як обсяг валового внутрішнього продукту, національного і реального доходу на душу населення, обсяг послуг на душу населення, середній рівень заробітної плати, забезпеченість житлом та інші. Окрім того, життєвий рівень населення країни характеризують показники середньої тривалості життя, народжуваності і смертності населення. Протягом останніх 18 років чисельність населення України зменшилась на 5,7 млн. осіб. Щорічні темпи скорочення населення становили за цей період 0,6-1%, в той час, як у розвинутих країнах світу його чисельність зростала зі швидкістю від 0,01% (Іспанія, Італія, Німеччина) до 0,04-0,07% (Данія, Франція, Нідерланди) у рік. Кількість народжених в Україні у 2008 році становила 67,7% від кількості померлих. Позитивним є те, що цей показник зріс порівняно із 2007 роком на 7%, що свідчить про підвищення народжуваності у нашій країні порівняно з попередніми роками, хоча й досі коефіцієнт смертності перевищує коефіцієнт народжуваності на 5,37«, (у 2008 році коефіцієнт народжуваності складав 11,07оо, а коефіцієнт смертності - 16,37%). На жаль, за рівнем смертності Україна посідає перше місце в Європі. [2, с 134].

Поняття рівня життя населення містить три ключові аспекти: добробут населення, рівень людського розвитку та нагромадження людського капіталу.

За визначенням ООН, рівень життя - це сукупність таких показників: здоров'я, в тому числі демографічні умови, їжа, одяг, фонди споживання і нагромадження, умови праці, освіта, в т. ч. письменність, житло, включаючи його благоустрій, соціальне забезпечення, тощо. Для характеристики рівня життя ООН використовує такай показник як «індекс розвитку людського потенціалу» (ІРЛП). Він включає в себе:

- тривалість життя населення - 25-85 років;

- рівень освіти - 0-100% (кількість років, які провів в режимі навчання після 15 років середній громадянин);

- обсяг ВВП на душу населення від 200 до 4000 $ США;

- ступінь задоволення матеріальних, духовних та соціальних потреб людини.

За рейтингом ООН Україна відноситься до країн із середнім індексом розвитку людського потенціалу. І посідає 85 сходинку із індексом 0,796. Для порівняння, у 2007-2008 роках Україна посідала 82 сходинку із ІРЛП = 0,786.

Порівнюючи ІРЛП з 199 до 2009 року можна упевнитися, що показники спочатку спадають, а потім навпаки (див.табл.1)

Таблиця 1.

Порівняльна таблиця ІРЛП по роках

По роках: Рік	ІРЛП
1990	0,798
1995	0,751
2000	0,762
2005	0,788
2008	0,786
2009	0,796

Джерело: [12, c. 406]

Рівень життя населення країни в значній мірі характеризується структу-рою ВВП по використанню. Особливо важливий аналіз структури приват-ного кінцевого споживання (особистих споживчих видатків). Більша частка в споживанні товарів тривалого користування й послуг свідчить про більше високий рівень життя населення й, отже, більше високому загальному рівні економічного розвитку країни.

Аналіз рівня життя населення звичайно супроводжується аналізом двох взаємозалежних показників: «споживчий кошик» і «прожитковий мінімум».

Рівень життя оцінюють також по показниках:

♦ стану трудових ресурсів (середня тривалість життя, рівень утворення населення, споживання на душу населення основних продуктів харчування в калоріях, у протеїновому втримуванні, рівень кваліфікації трудових ресурсів, чисельність учнів і студентів на 10 тис. чоловік населення, частка видатків на утворення у ВВП);

♦ розвитку сфери послуг (число лікарів на 10 тис. чоловік населення, число лікарняних ліжок на 1 тис. чоловік населення, забезпеченість населення житлом, побутовими приладами й т.п. [2, 17].

Конкретними показниками рівня життя є: кількість автомобілів, телефонів, квадратних метрів житла, лікарняних ліжок тощо на одну людину (на тис. населення), якість медичного обслуговування, рівень шуму (децибел), швидкість руху в час пік. З метою забезпечення нормального рівня життя держава визначає розмір прожиткового мінімуму. В Україні його визнано базовим державним соціальним стандартом.

Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров’я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Соціальні норми і нормативи показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально_культурними послугами. Ринкова трансформація економіки України неможлива без створення надійної соціальної бази її здійснення. Соціальна база ринкового реформування соціальні верстви і групи, зацікавлені в проведенні реформ, які сприяють їхній реалізації шляхом трудової і політичної активності. У широкому розумінні опорою реформування є середній клас. Його ключовими характеристиками є: особиста свобода, самостійна економічна діяльність, наявність власності, рівень доходів, професія, спосіб і якість життя, роль у суспільстві. [2].

При аналізі прожиткового мінімуму розрізняють:

– вартість фізіологічного мінімуму товарів та послуг, необхідних для задоволення тільки основних фізіологічних потреб, причому протягом відносно короткого періоду, практично без придбання одягу, взуття, інших непродовольчих товарів;

– соціальний мінімум (бюджет мінімального достатку) мінімальні норми задоволення фізіологічних, соціальних і духовних потреб. Це вартість товарів та послуг, які суспільство визнає необхідними для збереження прийнятного рівня життя.

Прожитковий мінімум визначається на основі так званого кошика споживача. Кошик споживача вартість стандартного набору товарів та послуг масового вживання середнього споживача в конкретній країні в певний час. Світова практика широко використовує і таку категорію, як індекс вартості життя, індекс роздрібних цін спеціального набору товарів і послуг, що входить в бюджет середнього споживача (споживчий кошик) і становить його прожитковий мінімум . [2, 15].

РОЗДІЛ 2

БІДНІСТЬ, ЇЇ ПРОБЛЕМИ ТА НАСЛІДКИ