17. Принцип обмеженого централізму

Принцип обмеженого централізму обґрунтував В. Поповкін. Необхідність дотримуватися цього принципу до вела реальна ситуація в українській економіці початку 90-х років, коли урядові органи практично “випустили” економіку з рук. Сутність принципу полягає в органічному поєднанні стратегічних інтересів країни й інтересів регіонів, підприємців, населення. Держава не повинна втручатись в оперативну діяльність підприємств і місцевих органів влади. Вона створює за допомогою економічних важелів, системи пільг і оподаткувань таку територіально-галузеву структуру, котра сприяла б і інтересам загальнодержавним, і інтересам регіональним, допомагаючи підвищувати життєвий рівень населення. Дотримання принципів розміщення продуктивних сил є основою регіональної політики держави. Регіональна політика — це сфера управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни у просторовому, регіональному аспекті. Регіональна політика характеризується такими напрямами: — співвідношення й взаємодія рушійних сил регіонального розвитку в державному, кооперативному, приватному та інших секторах національної економіки; — співвідношення державного й регіонального аспектів розвитку, центрального й регіонального рівнів управління; — зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів; — регіональні аспекти демографічної, екологічної політики.

18. Принцип забезпечення екологічної безпеки

Принцип забезпечення екологічної рівноваги передбачає формування екологобезпечного типу господарювання, раціональне використання природно-ресурсного і трудового потенціалу регіону; при виборі можливих варіантів розміщення виробництва перевага надається тим з них, які не спричиняють екологічної напруженості на певній території. Цим принципом, хоча він і є одним з головних, тривалий час нехтували у господарській практиці. Господарство регіону може бути збалансоване за більшістю параметрів, але якщо при цьому виникає екологічна напруженість, то воно не може визнаватися ефективним. Принципу екологічної рівноваги має підпорядковуватися решта вигод, що з’являється за різних варіантів розміщення продуктивних сил. Тому він може називатися принципом екологічного імперативу.

20. Економічні фактори розміщення продуктивних сил

Економічні фактори розміщення і розвитку продуктивних сил охоплюють: рівень розвитку соціальної інфраструктури, що задовольняє потреби населення в освіті, охороні здоров’я, сфері послуг та житлово-комунальному обслуговуванні; стан навколишнього середовища і природоохоронну діяльність; санітарно-гігієнічні умови праці. З розвитком продуктивних сил актуальність еконо­мічних факторів постійно зростає. В площині практичних дій це означає необхідність створення потужного інфраструктурного потенціалу всієї соціальної сфери та вирішення питань щодо задоволення відповідних соціальних потреб населення. Важливо досяг­ти внутрірегіональної збалансованості в економічному і соціаль­ному розвитку, і в першу чергу на рівні міських і сільських поселень. За сучасної економічної ситуації, крім традиційних цілей, економічні фактори розміщення і розвитку продуктивних сил повинні забезпечити: зменшення масштабів бідності та посилення соціального захисту населення, розширення продуктивної зайнятості населення і скорочення безробіття, сприяння соціальній інтеграції. Економічні фактори включають: основні напрями науково-технічного прогресу та конкретні форми впровадження його результатів у практику господарювання, форми суспільної організації виробництва та рівень розвитку транспортної системи. Сукупна дія цих факторів створює можливості для рівномірного розміщення продуктивних сил на основі зниження трудо-, фондо- і матеріаломісткості виробництва, встановлення раціональних між­галузевих та внутрігалузевих зв’язків, забезпечення ефективного використання усіх видів ресурсів.