12. Закономірність сталого розвитку виробництва.

Сталий розвиток продуктивних сил як одна із закономірностей визначає стратегічний напрямок досягнення збалансованості економічної, соціальної і екологічної складових регіональної господарської системи. Сталий розвиток продуктивних сил України можливий лише на основі кардинальної структурної перебудови економіки, техніко-технологічного переозброєння виробництва, інтенсивного розвитку наукомістких галузей, екологізації усіх сфер суспільного життя. Основна ідея сталого розвитку щодо продуктивних сил полягає у: забезпеченні раціонального природокористування; відтворенні ресурсної бази виробництва; реструктуризації господарського комплексу регіону у зв'язку з новими економічними і соціальними умовами; ефективному використанні трудового та виробничого потенціалу. Для розв'язання завдань сталого розвитку в Україні принципово важливими є нова структурна політика держави та інституційні перетворення, вихід з енергетичної кризи, оптимальне використання ресурсного потенціалу, раціональна система поселень, формування ефективної еколого-економічної політики держави. Стратегія сталого розвитку базується на концепції екологізації суспільних відносин. Екологічний фактор повинен враховуватися в процесі вибору та наукового обґрунтування економічно доцільного розміщення продуктивних сил регіону. Головна увага має зосереджуватися на об'єктах, що є потенційними чи фактичними забруднювачами навколишнього середовища. При цьому повинні опрацьовуватися програми безпечного проживання на територіях; з підвищеною екологічною напруженістю чи програми адаптації та реабілітації населення до несприятливих екологічних умов.

14. Принцип комплексного розміщення виробництва

Принцип комплексного розміщення виробництва спирається на однойменну закономірність. Практично він реалізується: — у комплексному використанні природних ресурсів, включно з відходами, приміром, гірництва чи лісопиляння, видобуванням усіх корисних компонентів; — у раціональному використанні трудових ресурсів шляхом створення у регіоні такої структури господарства, за якої надається праця усім розмаїтим контингентам робочої сили; — у створенні єдиної інфраструктури; — у налагодженні ефективних виробничих зв’язків між підприємствами регіону. За умов централізованої планової економіки принцип комплексності реалізується шляхом планового будівництва певного набору об’єктів у регіоні; якщо при цьому закономірності розміщення достатньо враховані, комплекс функціонує добре, інакше помилкові рішення даються взнаки упродовж багатьох років. За ринкової, навіть мало регульованої економіки принцип комплексності повинен зберігатися. Тямущий підприємець прагне спорудити підприємство там, де є готова інфраструктура, бо витрати на її будівництво не будуть завеликі. Фірма, яка видобуває природний ресурс, намагається тут же створити переробне підприємство, аби зменшити витрати. Власник підприємства шукає суміжників, щоб налагодити взаємовигідну кооперацію. Підприємства й заклади сфери обслуговування потребують зосередження великого виробництва й населення.

15. Принцип збалансованості і пропорційності у розміщенні виробництва

Принцип збалансованості і пропорційності означає таке розміщення виробництва, за якого: структура господарського комплексу є оптимальною, тобто підтримуються економічно доцільні пропорції між галузями спеціалізації, допоміжними і обслуговуючими галузями; існує певна відповідність між сировинною базою, наявністю земельних, водних, енергетичних, трудових ресурсів та існуючими виробничими потужностями; задовольняються споживчі потреби населення в товарах і послугах.

16. Принцип внутрішньодержавного та міжнародного територіального поділу праці

За цим принципом держава повинна розвивати такі галузі й різновиди виробництва, для яких вона має найкращі умови й продукція яких користується попитом на світовому ринку. Тому розвиток подібних галузей має заохочуватися. Одночасно лібералізується імпорт тих товарів, які у країні не виробляються через природні умови або через завеликі витрати. Є країни, що всю економіку будують на експорті одного чи двох-трьох товарів; така економіка називається експортооріентованою. Наприклад, Об’єднані Арабські Емірати, Кувейт живуть за рахунок експорту нафти, Сенегал — коштом експорту арахісу, країни Центральної Америки — експорту бананів та іншої продукції тропічного землеробства. Експортоорієнтована економіка притаманна країнам, що розвиваються, не мають значного економічного потенціалу та місткого внутрішнього ринку. На вищій стадії економічного розвитку країни переходять до імпорт замінної політики. Вона полягає у розвитку тих видів виробництв, продукція яких має широкий внутрішній попит, що дає змогу відмовитися від їхнього імпорту. Що стосується України, то основна маса продукції її підприємств реалізується всередині країни. Проте є види виробництва й галузі, які експортують продукцію і “заробляють” валюту.