5. Совітська мішанина

Традиції большевизму як влади не зв'язані ні з мораллю, ні з традицією підбитих ним народів. Москва від початку відкинула рішуче всякий пошанівок до минулого. Це не Рим, Берлін чи Лондон - тут віссю кермування є доктрина. Суть цієї керми окреслив Сталін в одній із своїх останніх енунціяцій "Ми маємо марксизм, цей надзвичайний інструмент, що дозволяє розв'язувати всі питання без винятку. Наша соціялістична програма - це незрівнянна метода й вказівки для будуччини не тільки господарських, але й культурних відносин". Виявом такої керми може бути тільки диктат механічного типу, що відкидає природну споєність, глибину історичних інстинктів чи своєрідність моралі своїх племен і народів. Такий диктат не сягає глибоко.

В такому разі як мав би соціялізм встановити однорідність совітського блоку? Бо чим витонченіше й жорстокіше совітська поліція буде назовні зодноріднювати населення совітів, тим глибше ховатимуться власне підсвідомі відрубності народів. А ці відрубності психології є живучіші від усіх поліцій. Недарма так інстинктивно змогло відродитись знищене в 1775 p. вільне козацтво в 1917 p. Як головний засіб утотожнення своїх територій кремлівські доктринери поставили переселення мас, маневри мас людей. Ставка Москви на те, що їй удасться попросту перемішати свої народи, як ось мішається оливу, бруд і воду. Ставка на те, щоб своїми маневрами мас перейти від формули "совітські народи" до "совітського народу". Тоді тільки блок Москви був би чогось вартий обіч інших, європейських і азійських блоків, як Японія, Британія. Рим. Можливо, що приваблює Москву й приклад американського (ЗДА) котла племен і народів. Зрештою, маневри-переселення й знищення великих мас від 1914 p. не є новиною на європейському півострові. Не згадуємо ні про мартирологію кількох мільйонів холмських і волинських українців з жахливого наказу генераліссімуса Миколи Миколаєвича, ані про анабазис2 сербів.

В останніх часах маємо в колоніяльній війні в Еспанії намагання знищити фізично цілий народ, кревних наших кавказців, що називає себе басками й посідає залізну руду майже без фосфоритів.

В останніх роках бачимо переселення, навіть не зв'язані з війною. Ось, наприклад, Греція й Туреччина провадять виміну сотень тисяч своїх земляків, переселяючи їх з Малої Азії до Греції і навпаки. Правдоподібно кельти, гунни чи вандали під час переселення народів не переселялися в більшій від них кількости. Так само число недавно виселених із Німеччини жидів, мабуть, не було менше, як витиснених з-над Волги хозарів.

Москва робить у себе переселення людських мас на широку скалю. Вивозили вони з Туркестану цілі міста, а з Кубані - цілі повіти. За мінімальним обліком, з території України вигнано чи вивезено близько двох мільйонів українців і то спеціяльно з прикордонної смуги або з районів, де були найбільші повстання. Багато та в поспіху працювала большевицька адміністрація й над розбудовою нових осередків людности, особливо в Зауральщині й на Уралі.

Проте це не є маневри мас ані тактично військового, ані американсько-економічного типу. Вони не дають тривалих наслідків. Ці пересування повстали не з потреб людських, а з обіжників бюрократії, як колись села Потьомкіна або міста Аракчеєва. Правда, повстають цілі великі, досить густо населені провінції. Але людність їх є рідинна, пливка, без коріння. Тому такі "запроектовані" міста чи ділянки із стотисячним населенням раптом маліють і підупадають до ступеня дрібних містечок, як це сталося не з одним Дніпрельстаном. Мало що помогло тут і впровадження кріпаччини, рідинности не затримано нею. Передусім вона не затримана психологічно. Давніші вигнанці на Сибір завжди пам'ятали, якою дорогою їх привезено, тепер думка про поворотні поїзди може окрилити в слушну хвилину вже не окремих людей, але цілі села і повіти. Століть треба, щоб вигнані фізично села психологічно були викорінені з свого краю.

Зрештою, й убогий стан доріг, і страх перед остаточним економічним самознищенням стримує Москву перед створенням мішанини народів у краю. Блок її далі є й буде механістичний. Що ж до органічности складових частин того блоку, то тут хіба найбільше можуть сказати сучасні українці. Бо ж і вони проводили в pp. 1917-1923 свої власні маневри мас.