43. Римська й тракійська домішки

Староримські впливи в світі не були сильні домішкою крови (подібно як тепер британські в колоніях). Римляни впливали на причорноморські, галійські, іберійські чи британські народи передусім - імпрегнацією, сильним враженням від вищості своєї військової та адміністративної організації.

Рим, як духовність, з його етруським підложжям, наближеним до егейського й трипільського, в повній гармонії надавався до змішування з праукраїнськими первнями. Землі на південний захід від Дністра - Карпати, Ужгородщина, Буковина, а також вужче Чорномор'я, не раз дають доказ римської імпрегнації у своїй психіці.

Проте треба думати, що на цілості українських земель імпрегнація не була глибока. З одного боку, сильніший і давніший елліністичний первень, як і скрізь, де він був, послаблював впливи римської культури. З другого боку, безпосереднє зіткнення Риму-держави було тільки на частині українських земель (Кубань, Крим, гирла Дніпра, Богу та землі між Дністром і Дунаєм) і то в досить короткім відтинку часу (два-три століття). Були це землі для римлян не менш далекі, як імлистий Альбіон, і землі, виставлені спеціяльно на військову небезпеку. Фортеці й залоги грали тут головну ролю, менше значила тут уміла адміністрація великих теренів, як то було в Галлії, Британії. Торгівля, а переважно й адміністрація зоставалися за час римської влади в руках еллінізованих місцевих людей.

Далеко важливішою імпрегнацією державного Риму був вплив римського права на українську державність. Знаходимо її на початках двох українських державностей: Великого Києва і Запорозького Ордену. В 911 p. Олег, нав'язуючи переможеним візантійцям договір, подає, як руське київське право, майже дослівний переклад з XII римських таблиць (С. Шелухин). Отже, закони про спадщину, такі важливі для формування збірної психології раси, мав Київ із Риму.

Так само на початку козацької державности воєнні підстави її були взяті з Риму. У книжці Симона Старовольського з 1640 p. п.з. "Institutorum Rei Militaris" знаходимо підкреслення, що запорожці і взагалі українські козаки тому є одним з найкращих військ, що навчання їх є за римськими зразками, а бої провадять вони за римською воєнною наукою. Про спільність багатьох термінів козацтва з римськими можна б також багато сказати. Поза тим, що й "Руська Правда", за виразом С. Шелухина, не раз "дихає римським правом", поза безперечним впливом на орден і взагалі козацьку культуру, треба пригадати ще й про існування багатьох норм звичаєвого права, спільного українцям і римлянам, як, напр., "casus notabilis" (С. Шелухин) і т.д. Цікавим теж є закид київській культурі, кинений колись московитами (Суздальський Літопис з XIII CT.), що вона "безсоромно бере від мізерних римлян" навіть іхні убори.

На західньо-південних землях (Бесарабщина, Буковина) легко можна зауважити трако-дакійську кровну домішку. Траки, споріднені в підложжі з населенням України, дали деяке забарвлення мистецтву тих земель. Треба підкреслити, що тракійські племена перебували на чорноморськім узбережжі та на всіх українських землях аж по Кубань уже в першім тисячолітті перед Христом. Нахил їх до міського життя був великий, і тому було багато траків серед архонтів і вищих достойників Боспорського цісарства. Пізніше багато волоських і молдавських аристократів було на службі спочатку Києва й Галича, а пізніш Чигирина, Ба-турина й Глухова. Немало волоської крови пливло й у жилах українських аристократів (як, наприклад, у Гоголя). З усіх сусідів сучасної України люди трако-дакійського походження найлегше розпливаються в українській расі. Проф. Ст. Рудницький ствердив, що на західньо-південному відтинку колонізація українців постійно й цілком натуральним способом посувається в напрямі на Дунай.