Юрій Липа ПРИЗНАЧЕННЯ УКРАЇНИ

ЧАСТИНА ПЕРША

Нації проходять, і по них нема й сліду, та історія дає нам нагу причину цього,

просту й єдину розгадку у всіх випадках: впали народи тому, що не були приготовані.

Ніщо на світі - ні багатство, ні слава, ні таланти -

не заступить одного, того, що є Законом понад усі закони: будь приготований!

Це є єдина наука, що випливає з усіх часів і з усіх країн, одна незмінна

Правда серед усіх змінностей світу - і для дітей, і для жінок, і для націй, і для цілих рас:

будь приготований, будь приготований, іще раз скажу - будь приготований.

Редіярд Кіплінг

1. Европа без европейців

Здається, можна говорити про зникнення поняття Европи як духовної цілости. Справді, де поділась та європейська одність? Тут колись войовничі племена з Азії й Півночі замирено християнством, пізніш деяку рівновагу серед держав середньовіччя утримувала споріднена між собою панівна аристократія, а ще дуже недавно обличчя одности надавали Европі відчуття права й засади рівности європейських держав. Тепер по великій, по абісинській, по еспанській війні багато змінилося.

Що сталося? Спробуймо пошукати, наприклад, духовного осередку сучасної Европи, - де є тепер така столиця Европи, якою, скажімо, в XVIII ст. був Париж? Може, Лондон? Ще недавно там, де був вплив ідеї парламентаризму, там був і вплив англійського демократичного світогляду. Ще недавно назагал узнавано англійську концепцію Европи за "рівновагу потуг" (розцвіт 1878-1914 pp.). Деякий час по великій війні справно функціонував у краю докладних годинників докладний барометр англійських впливів, але від кількох літ і Ліга Народів втратила значення. Тепер Лондон є центром світу, але англійського світу, і Британський острів - це тільки гігантський корабель-транспортовець, прив'язаний своїми причалами до скандинавських, данських, бельгійських і португальських баз. Однак обернений він лицем до доміній і колоній, а не до Европи. Змінилося відношення і до англійської духовности, що, як із жалем підкреслює А.Моруа,"не є, як то часто думала Європа, абстрактною системою, яка скрізь надається лишень збираниною порад, які тільки в цьому краю помагали" ("Історія Англії", 1937).

Може, Рим Муссоліні є осередком Европи? Навіть не претендує на це. Для італійського фашизму існує тільки міт Риму, імперія середземноморська, панування вибраного, італійського народу над трьома прилеглими до моря частинами світу. Зрештою, з кожним роком усе виразніше Рим обертатиметься до свого велетенського колонізаційного терену в Абісинії. Що ж до самого поняття Европи, то воно в Італії не є в великій почести. "Людство, - пише в своїй книжці італійський віце-міністр освіти Бодреро, - складається з 42 мільйонів італійців, що живуть у ріднім краю, та 10 мільйонів італійців, що мешкають поза краєм. Решта не має жодної вартости".

Берлін Гітлєра має претензії до провідництва усіх арійських і протикомуністичних сил. Та, здається, в практиці це буде тільки об'єднування ста мільйонів німців в Европі. Стремління до злиття всіх німців в один німецький легіон - це найголовніше завдання Берліна. Як виглядали б інші народи обіч цього можливого легіону, дає передсмак одна з книжок видатного теоретика-расиста Німеччини Гінтера (Gienther), що підкреслює нижчість українців, литовців, поляків, вважаючи їх за "вроджених слуг із нахилом до нігілізму, замкненістю, недовірливістю, дріб'язковістю і швидкою зміною супротилежних настроїв". Що їм до інших народів - їхня культура тільки для них самих! "Доісторія, старовинна історія Німеччини, наука про расу, етнографія - дістали нові, могутні імпульси, щоб ввійти в істоту німецького духа". Берлін не хоче асимілювати не німців, не хоче навіть приєднувати інших європейців. Дивиться на них з висоти мурів своєї держави, велетенського військового табору.

Від військового перейдемо до велетенського концентраційного табору світу, до Москви. Це звідти з радійових веж, як з мечетей, щоночі трикратно лунає: "Пролетарі всіх країн", і одночасно звідти - прокляття на всіх, хто інакше думає, ніж Москва, і це звучить як церковне: "Ізидіте, оглашенниї..." Совіти відокремлені не тільки духовно, відокремлені й територіяльно від решти Европи. Тепер, кажучи за Гоголем, справді "рідко яка птиця долетить до середини Дніпра", і тепер далеко легше подорожувати до Китаю чи в африканських пралісах, ніж по "щасливих" совітах.

Ось чотири осередки на терені сучасної Европи, "півострова, розруйнованого вибухами новітніх вибухових середників, жадобою золота й духом бунту" (П. Моран), цього духовного змісту, що, запліднивши обидві Америки, здається, тратить сам зміст як цілість.

Це над Европою височать ці чотири осередки з власною динамікою, із самовистачальним світоглядом і енергією, але ні один із них не репрезентує давньої Европи. Ці осередки стараються якнайдокладніше відділяти свою духовність від розгойданої або закостенілої духовности решти європейського півострова. Вони є виключні, їхня сила - це сила не братання, а виключности. Чи буде то відвернена від Европи, атлантична виключність Британії, вихована в щасливім тисячолітті еволюції, чи середземноморська, стара виключність Риму, оновлена фашизмом, чи примітивна, касарняна германськість, чи низьковартісний механізм сталінізму - для всіх цих осередків-блоків решта Европи - це тільки поле до експансії, до безжалісних досвідів, до впливу. Так само, остаточно, як і решта світу поза Европою.

Де ж вона, та психологічно-політична Европа? Нема тепер такого суцільного поняття. Це в однім із портів людства, що зветься Европою, стоять на непевних кітвах погрозливі фортеці-дреднавти, а поміж цими дреднавтами лавірують поодинці й групами інші, менші кораблики, без порівняння гірше озброєні й опанцирені.