Модель сталого зростання п-ства
де ∆ОР — можливий темп приросту обсягу реалізації пр-ції, що не порушує фін рівно ваги п-ства, виражений десятковим дробом;
ЧП — сума чистого прибутку п-ства; ККП — коеф капіталізації чистого прибутку; А — вартість активів п-ства; КОА — коеф оборотності активів; ОР — обсяг реалізації продукції; ВК — сума власного к-лу п-ства. ЩОДО СТРАТЕГІЧНОГО МЕХАНІЗМУ ФІН СТАБІЛІЗАЦІЇ П-СТВА МОЖНА ЗРОБИТИ ТАКІ ОСНОВНІ ВИСНОВКИ 1. Максимальний період безкризового розвитку при досягнутому рівноважному фінансовому стані п-ва визнач періодом відповідності темпів приросту обсягу реалізації пр-ції їхнім значенням, розрахованим за моделлю сталого ек-го зростання. - Будь-яке відхилення від розрахункових значень цього показника призводить до втрати п-ством стану фін рівноваги. 2.Стале зрост п-ва забезп-ся такими осн параметрами його фін розвитку: - коеф рентабельності реалізації продукції; - політ розподілу прибутку (коеф капіталізації чистого прибутку);
- політикою формування структури к-лу (коеф фін левериджу);
- політикою формування складу активів (коеф оборотності активів). Змінюючи будь-які з перелічених параметрів фін-ї стратегії п-ва, можна досягти прийнятних темпів його ек-го розвитку в умовах фін рівноваги. 3. Усі параметри моделі сталого зростання мінливі в часі, тому з метою забезпечення фінансової рівноваги підприємства повинні періодично корегуватися відповідно до внутр умов його розвитку, змін кон'юнктури фін й товарного ринків та інших чинників зовн середовища. Мета стратегічногно етапу фін стабілізації вважається досягн-утою, якщо в результаті прискорення темпів сталого зростання п-ства забезпечується відповідне зростання його ринкової вартості в довгостроковій перспективі.
34.Етапи фінансової реструктуризації та їх характеристика Рестр-ція п-ва трактується як здійснення орг-но-ек, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну стр-ри п-ва, упр-ня ним, форм власності, орг-но-правових форм, як здатність привести п-во до фін оздоровлення, збільш обсяг випуску конкурентоспро-можної пр-ції, підвищити еф-ть в-ва. Фінансова реструктуризація - комплекс заходів щодо погашення простро-ченої заборгованості п-ства, спрямований на зміну структури власного к-лу та зобов'язань п-ства з метою його фін оздоровлення і підвищення інвестиційної привабливості.
35. Форми фінансової реструктуризації та їх характеристика
Рестр-ція п-ва трактується як здійснення орг-но-ек, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну стр-ри п-ва, упр-ня ним, форм власності, орг-но-правових форм, як здатність привести п-во до фін оздоровлення, збільш обсяг випуску конкурентоспро-можної пр-ції, підвищити еф-ть в-ва. Фінансова реструктуризація - комплекс заходів щодо погашення простро-ченої заборгованості п-ства, спрямований на зміну структури власного к-лу та зобов'язань п-ства з метою його фін оздоровлення і підвищення інвестиційної привабливості.
36. Сутність та принципи інституту неплатоспроможності підприємства.
Інститут неспроможності (банкрутства) є невід’ємною складовою законодавства будь-якої розвинутої держави з ринковою економікою й слугує для запобігання ситуаціям, коли переваги виявляються на боці одного із кредиторів, що приступив до стягнення першим і в той же час покликаний забезпечити найбільш рівне й справедливе задоволення вимог усіх кредиторів з урахуванням інтересів як кредиторів, так і самого боржника.
Існує дві правові доктрини інституту банкрутства, що ґрунтуються на принципах неоплатності і неплатоспроможності. Принцип неоплатності, справа про банкрутство порушується у тому випадку, якщо має місце факт перевищення розміру зобов’язань боржника над вартістю його майна. При використанні цього принципу виникають труднощі в доведенні кредитором стану неоплатності боржника.Принцип неплатоспроможності, полягає в тому, що справа про банкрутство може бути порушена за наявності факту припинення боржником платежів за зобов’язаннями. Згідно закону юридичною підставою застосування цієї процедури є письмова заява до господарського суду.
37.Юридичні ознаки та процедури банкрутства.
Ознаки неспроможності:
1)нездатність суб’єкта підприємництва виконати грошові зобов’язання перед своїми кредиторами в розмірі встановленому законом ( не менше 300 мін з/п);
2)невиконання зазначених грошових зобов’язань протягом визначеного періоду часу – 3-х місяців після встановленого для їх погашення строку;
3)грошовий, а не майновий характер вимог кредиторів;
4)безспірний характер вимог кредиторів;
5)неможливість досудового врегулювання відносин та відновлення платоспроможності боржника.
Закон передбачає чотири судові процедури банкрутства: розпорядження майном, санація, ліквідація й мирова угода.
38.Учасники відносин банкрутства
Учасниками провадження у справі про банкрутство є:
суб’єкт господарювання, щодо якого порушено справу про банкруство, який може виступати у ролі боржника та у ролі банкрута;
кредитори – це юридичні або фізичні особи, державні органи, органи місцевого самоврядування, що мають підтверджені документами вимоги по боргових зобов’язаннях до даного боржника;
арбітражний керуючий – фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду;
власник майна;
інші особи– ФДМ України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю.
39. Характеристика суб’єктів банкрутства.
Суб’єктами банкрутства можуть бути лише суб’єкти підприємницької діяльності – фізичні і юридичні особи, крім суб’єктів підприємницької діяльності.
Не можуть бути визнані банкрутом:
відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо) юридичних осіб;
казенні підприємтва;
державні підприємства, майно яких не підлягає приватизації;
комунальні підприємства, стосовно яких прийнято відповідне рішення на пленарному засіданні місцевої ради;
некомерційні та негосподарські учасники господарських відносин.
40.Кредитори у процесі банкрутства.
Кредиторами підприємства виступають:
постачальники та підрядники суб’єкта господарювання за зобов’язаннями за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги;
працівники підприємства, перед якимими боржник має заборгованість із заробітної плати,
органи Державної податкової служби в частині невиконаних податкових зобов’язань перед бюджетом;
банківські та інші фінансово-кредитні установи за невиконаними зобов’язаннями за кредитами та іншими формами фінавнсування;
органи Державного пенсійного фонду, інших фондів соціального страхування із страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов’язкового державного соціального страхування
інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів.;
інші кредитори.
Кредитори у процесі провадження про банкрутство поділяються за статусом на:
кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою;
конкурсних кредиторів, вимоги за зобов’язанями яких виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника.;
поточних кредиторів – кредиторів за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство;
кредиторів за вимогами про виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю та життю громадян, авторської винагороди.
При проведенні процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів у справі представляють збори кредиторів або обраний ними комітет кредиторів
41.Правовий статус арбітражного керуючого.
Арбітражний керуючий призначається господарським судом і на різних стадіях провадження справи про банкрутство може виконувати функції:
на стадії розпорядження майном боржника – розпорядника майна;
у процесі санації боржника – керуючого санацією;
при здійсненні ліквідації банкрута – ліквідатора.
Арбітражний керуючий має право:
скликати збори і комітет кредиторів та брати в них участь з правом дорадчого голосу;
запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об’єднань, а від громадян – за їх згодою;
подавати до господарського суду заяву про дострокове припинення своїх обов’язків;
виконувати інші дії відповідно до закону.
Арбітражний керуючий зобов’язаний:
здійснювати заходи щодо захисту майна боржника;
аналізувати фінансову, господарську та інвестиційну діяльність боржника, його становище на ринках;
виконувати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Арбітражними керуючими не можуть бути призначені:
особи, які вважаються заінтересованими;
особи, які здійснювали раніше управління цим боржником – юридичною особою, і з дня усунення цієї особи від управління зазначеним боржником минуло менше трьох років, якщо інше не встановлено законодавством;
особи, яким заборонено здійснювати цей вид підприємницької діяльності або займати керівні посади;
особи, які мають судимість за вчинення корисливих злочинів.