31.Економічний цикл — це сукупність постійних фаз національної економіки — розширення та скорочення обсягів виробництва. Його ще називають циклом ділової активності або кон'юнктурним циклом.

Економічний цикл являє собою чергування піднесення і спаду рівня ринкової активності протягом кількох років. Економічні цикли можуть відрізнятися один від одного за тривалістю й інтенсивністю, але всі вони мають одні й ті самі фази.

Серед економічних криз — торговельних, валютно-фінансових, грошових, галузевих, структурних, регіональних — циклічні спади посідають особливе місце не лише через їх регулярність, а й тому, що у них у концентрованому вигляді відображаються суперечності економічної системи. Тільки в ХХ ст. у країнах з розвиненою ринковою економікою відбулося 14 циклічних криз.

Існує багато концепцій, за допомогою яких описують кризи та їх циклічність. У другій половині ХІХ ст. англієць В. Джевонс пояснював циклічність появою плям на Сонці, а американець Г. Мур надавав перевагу ритмові руху Венери ("Економічні цикли, закони і причини їх виникнення", 1914). Французький економіст А. Афталіон причиною криз вважав нерівномірність механічного прогресу, його співвітчизник С. Сисмонді — недостатнє споживання населення, а український учений М. Туган-Барановський — диспропорційність між галузями. К. Маркс обґрунтував системний підхід до вивчення циклічних криз. На його думку, криза лише на перший погляд має галузевий характер (досить рідкісні випадки, коли спад охоплює буквально всі сфери економіки і всі підгалузі промисловості), насправді ж це загальноекономічне, загальногосподарське явище, причини якого можуть бути найрізноманітнішими, але справжня причина полягає у специфічній суті виробничих відносин і суперечностей ринкової системи.

Ритмічні рухи, що відбуваються в економіці, залежать від багатьох причин і можуть значно відрізнятися один від одного за тривалістю й інтенсивністю. Наприклад, "Велика депресія" 30-х років ХХ ст. на Заході підірвала економічну активність на ціле десятиріччя. Тоді як до і після неї спад ділової активності був менш глибоким і тривалим. Тому в економічній науці говорять більше про економічні коливання, а не про цикли, бо цикли, на відміну від коливань, характеризуються регулярністю.

Механізм економічних коливань

Економічний цикл аналізується за всіма параметрами господарського механізму, відбувається пошук можливостей пом'якшити циклічні коливання і наслідки кризи. Такий аналіз дає змогу обґрунтувати шляхи виходу з кризи. Рух виробництва від початку однієї економічної кризи до початку іншої утворює цикл. Так, за період з 1825 р. до кінця 90-х років ХХ ст. відбулося 23 цикли, кожен з яких унікальний. Але водночас усі цикли характеризують певні загальні ознаки, передусім однакова послідовність у зміні фаз циклу. На різних етапах економічного розвитку світового господарства і за різних конкретних умов відтворення цикл і його фази виявляються по-різному.

Криза — основна фаза циклу. Її економічна функція в кінцевому підсумку зводиться до тимчасового, на якийсь період, досягнення пропорційності між окремими ланками ринкової економіки (виробництвом і споживанням, виробництвом і обігом). Кризи характеризуються значним загостренням труднощів збуту продукції, зростають запаси нереалізованої продукції. Скорочуються портфелі замовлень на устаткування і будівництво. Спостерігається масове банкрутство торговельних і промислових фірм. Розладжується фінансово-кредитна система. Зростає попит на позичковий капітал, а пропозиція його різко скорочується; підвищується норма позичкового процента. Банкрутують дрібні і середні банки, масштаби товарообміну різко скорочуються, що призводить до великого спаду виробництва; поступово криза охоплює всі сфери економіки, спричиняє скорочення виробництва загалом.

Депресію, застій справедливо порівнюють з післяшоковою ситуацією. Під час депресії виробництво не розширюється, товарні запаси поступово зменшуються, частину з них знищують, а частину реалізують за зниженими цінами. Рух капіталу млявий і нечіткий. Під час депресії поступово формуються умови пожвавлення господарської активності. Цьому сприяють поступове відновлення розірваних кризою господарських зв'язків, переливання капіталу до перспективніших сфер застосування, а головне — оновлення основного капіталу. Зв'язок депресії з кризою полягає передусім у відновленні основного капіталу, але вже на новому, вищому технічному рівні. Тому у наступному циклі економіка досягає вищої точки піднесення (рис. 29).

Пожвавлення — наступна фаза циклу, яка відрізняється тим, що тут уперше після початку кризового падіння відбувається розширення попиту на засоби виробництва та робочу силу, відновлюється економічне зростання, збільшується заробітна плата. Оновлення основного капіталу є вирішальним чинником переходу від депресії до пожвавлення. Розвиток виробництва супроводжується залученням працівників у виробництво. Починає зростати попит на предмети споживання, що стимулює розширення виробництва на підприємствах. Фаза пожвавлення переходить у фазу піднесення.

Піднесення — це збільшення обсягів виробництва, підвищення продуктивності праці, зростання добробуту, при цьому економіка виходить на рівень, який перевершує всі попередні. Конкуренція на цій фазі гранично загострюється, виробництво розширюється відповідно до зростаючого попиту. Торгівля досить інтенсивна, прискорюється оборот капіталу, збільшується пропозиція вільного грошового капіталу. Розширюється попит на кредити, підвищується норма процента. Прибутки зростають, підвищуються курси акцій та інших цінних паперів, торгівля якими набуває значних розмірів. Особливо великих розмірів досягають кредитно-фінансові операції, а також операції на біржах.

32. Пропозиція грошей, або грошова маса - це сукупність загальноприйнятих грошових засобів в економіці. Зміна маси грошей, що циркулює в економічній системі, суттєво впливає на реальний випуск продукту, рівень цін, зайнятість та інші змінні. Оскільки контроль за кількістю грошей надзвичайно важливий для економічної стабільності, аналітики і політичні діячі мають володіти адекватними можливостями для вимірювання грошової маси. Однак з вимірюванням кількості грошей виникає немало труднощів, які пов'язані перш за все із чітким з'ясуванням рамок того, що слід вважати грошима. Справа в тому, що в сучасній економіці різні види активів тією чи іншою мірою виконують одну або й усі функції грошей. Актив - це будь-який засіб задоволення тих чи інших потреб різноманітних економічних суб'єктів, який може бути об'єктом купівлі-продажу. Тому дуже важливо враховувати усі складові окремих частин грошової маси для виявлення точного значення змін кожної з них. Для визначення кількості грошей застосовують грошові агрегати (грошові компоненти) відповідно до ступеня ліквідності.

Грошовий агрегат - це сукупність використовуваних як грошові засоби активів, які відповідають певному рівню ліквідності. При переході від розгляду попереднього грошового агрегату до наступного враховується більша кількість використовуваних як грошові засоби активів і, відповідно, знижується рівень ліквідності. Оскільки коло активів, які підлягають обов'язковому включенню до складу грошової маси, точно не визначене, застосовуються різні варіанти їх розрахунку.

Розміри і динаміку змін у грошовій масі визначає не лише пропозиція грошей, але й попит на гроші, під яким розуміється попит на готівкові гроші та попит на кошти на рахунках до запитання, тобто попит на гроші як на активи у безпосередньо ліквідній формі. Аналіз попиту на гроші дає можливість з'ясування причин, які зумовлюють зацікавлення економічних суб'єктів грошовою готівкою. Серед основних причин даного попиту економісти називають такі: попит на гроші для операцій і попит зі сторони активів.

Трансикційний попит, або попит чи гроші для операцій (угод) виникає на основі прагнення економічних суб'єктів до постійної наявності у своєму розпорядженні певної суми грошей через необхідність їхнього використання для здійснення платежів за використання необхідних ресурсів або благ.

Спекулятивний попит на гроші, або попит на гроші з боку активів виникає тому, що окрім використання грошей для операцій, господарські суб'єкти зберігають гроші як засіб нагромадження вартості, щоб захистити своє багатство від мінливості економічного життя.

Сукупний (загальний) попит на гроші - це та загальна кількість грошей, яку економічні суб'єкти хотіли б мати для операцій і в формі активів при кожному можливому значенні ставки відсотка.

35. Поняття та суб'єкти грошово-кредитної політики. Під грошово-кредитною політикою розуміють комплекс взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк. Часто її називають монетарною, чи грошовою, політикою. В економічній літературі є кілька тлумачень грошово-кредитної політики. Деякі автори відносять до неї будь-які заходи держави, котрі стосуються грошової сфери, включаючи й ті, що здійснюються без участі центрального банку. Зокрема, це заходи, спрямовані на зміну рівня оподаткування, структури бюджетних видатків тощо. Проте такий підхід надто широкий і не дає можливості виявити специфіку грошово-кредитної політики та використати властиві їй механізми з найбільшим ефектом. У такому розумінні вона перетворюється лише в понятійне явище. Трапляються і надто вузькі тлумачення грошово-кредитної політики, наприклад як сукупності заходів держави щодо забезпечення оптимального валютного курсу. За такого підходу суть грошово-кредитної політики зводиться до одного з можливих варіантів розвитку регулятивного процесу, коли за тактичну ціль політики вибирається стабілізація валютного курсу. Всі інші можливі варіанти його розвитку залишаються поза увагою, що істотно збіднює механізм та результативність грошово-кредитної політики.

Найбільш прийнятним є визначення, яке відносить до грошово-кредитної політики ті заходи та дії регулятивного характеру, які здійснюються безпосередньо центральним банком чи за його участю та реалізуються через грошовий ринок у всіх його різновидах, включаючи валютний. За такого підходу грошово-кредитна політика набуває чітких, економічно обумовлених меж, внутрішньо єдиної інституційної основи, тобто охоплює грошовий ринок і банківську систему. У такому трактуванні грошово-кредитна політика виступає як системний, організаційно оформлений регулятивний механізм зі своїми специфічними цілями, інструментами та роллю в економічній системі Саме у цьому розумінні ми використовуватимемо в подальшому поняття монетарної політики.

В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики тики беруть участь шип органи державного регулювання економіки - Miнicтеpcтво фінансів, міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади ви-значають основні макроекономічні показники, які слугують opiєн-тирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговий баланси, piвeнь зайнятості та ін.). Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні