Типологія (класифікація) знаків.

Американський вчений Чарльз Пірс вважав, що знак або копіює об'єкт (іконічний знак), або на нього вказує (індексальний знак), або його символізує, перебуваючи з ним в умовному зв'язку (знак-символ). Відповідно до цього ним була створена класифікація знаків за трьома групами:

1. Іконічні знаки – дія яких заснована на фактичній подібності до означуваного об'єкта (план вираження схожий на план змісту), тобто знак копіює об'єкт (портрет, фотографія, географічна карта, зліпки, відбитки, сліди тощо).

2. Індексальні знаки (індекси, знаки-прикмети) – дія яких заснована на реальній суміжності знака та означуваного об'єкта (план змісту частково або побічно пов'язаний із планом вираження). Прикладами таких знаків є дорожні знаки (наприклад, зображення двох ліній, що звужуються, сигналізує про звуження дороги попереду), дим є прикметою вогню, тремтіння – прикмета страху або холоду тощо

3. Знаки-символи (умовні, конвенціональні знаки) – дія яких заснована на умовному, встановленому «за домовленістю» зв'язку між знаком та означуваним об'єктом (план вираження не має нічого спільного с планом змісту). Це більшість слів будь-якої мови (слово «стіл» не схоже на самий стіл, на відміну від зображення стола), жести тощо.

Існує декілька класифікацій знаків. Найвідоміші серед них – класифікація за типом відношень між матеріальною формою знака і позначуваним об'єк­том та класифікація з погляду фізичної природи (штучні, природні). За першою класифікацією всі знаки поділяють на знаки-індекси, знаки-копії, знаки-сигнали і знаки-символи.

Знаки-індекси (знаки-прикмети, знаки-симптоми) – знаки, пов'язані з позначуваними предметами, як дії зі своїми причинами. Наприклад, дим як знак вогню (без вогню диму не буває), низькі чорні хмари як знак до­щу, висока температура у людини як знак хвороби, дзенькіт скла як знак розбитого посуду тощо. Правда, кваліфікувати симптоми як знаки немає достатніх під­став, бо вони не відповідають наведеному вище визна­ченню знака. Причинні відношення не є заміною одного предмета іншим, а лише вказівкою на нього. мовні знаки індекси представлені, наприклад, вказівними займенниками (цей, той, ці) та власними назвами-іменами (Джон, Олександр, Денис).

Знаки-копії (знаки-ікони) – відтворення, репродукції, подібні на позначувані предмети. їх ще називають іконічними знаками. До них належать сліди лап тварин, фотогра­фії, зліпки, відбитки тощо. До мовних знаків копій належать звуконаслідувальні слова (каркати, дзюрчати, шелестіти, ping-pong, ding-dong (дзвін (звук дзвона), to moo (мичати), to mew (нявкати).

Знаки-сигнали – знаки, які потребують певних дій, реакцій. Наприклад, звук сирени як знак повітряної тривоги, ракета як знак атаки, свисток як знак дозволу ввести м'яч у гру, дзвінок як знак початку чи закін­чення заняття тощо. Знаки-сигнали завжди прив'яза­ні до ситуації. Через ситуативну обмеженість сигналів деякі вчені (Е. М. Ахунзянов та ін.) не кваліфікують їх як знаки.

Знаки-символи – знаки, які використовують для передачі (визначення) абстрактного змісту. Вони, як правило, характеризуються відсутністю природного зв'язку з позначуваними об'єктами. Наприклад, три­зуб і синьо-жовтий прапор як символ України, п'ять кілець як символ олімпійських ігор, голуб як символ миру, маска як символ театру. До знаків-символів належить хімічна, географічна та математична симво­ліка. Тут названі символи, що є міжнародними. Ще ба­гатшими й різноманітнішими бувають специфічно-на­ціональні символи – символіка кольорів, квітів, дерев, птахів, взагалі тварин тощо. Наприклад, такі українсь­кі символи, як калина, явір, верба, червона рута, едель­вейс, гарбуз, чайка тощо.

Проблема довільності \ недовільності мовних знаків.

Знаки-індекси і знаки-копії вмотивовані і не є умовними. Знаки-сигнали і знаки-символи – штучні, умовні знаки. Мовні знаки переважно представлені знаками-символами (що характеризуються довільністю (відсутністю зв'язку між змістом та вираженням). Слід зазначити, що знаки стають знаками-символами у процесі еволюції системи мови. Якщо прийняти до уваги той факт, що діяльність людини є цілеспрямованою, навряд чи можна говорити про хаотичність, нецілеспрямованість процесу номінації (процес надання речам назв). Людина завжди прагне позначити новий об'єкт через певну асоціацію, якимось чином знайти зв'язок між назвою та самим об'єктом номінації. Асоціативні зв'язки можуть бути досить різноманітними (звуконаслідування, схожість \ суміжність об'єктів (мотивація переносного значення), емоційні вигуки, звукосимволізм (фоносемантика) тощо). Тобто людина завжди прагнула знайти (а іноді навіть вигадати) причини зв'язку плану змісту з планом вираження внаслідок вродженої схильності до процесу категоризації об'єктів навколишнього світу. Людина краще розуміє те, що має зв'язок з іншими сутностями, через які це щось можна пояснити. Тому під час номінації зв'язок між формою та значенням є вкрай важливим для людини. Таким чином, усі мовні знаки є штучними (створюються людьми) з одного боку, та природними (на зв'язок між формою та змістом вказують природні ознаки та функції речей) – з іншого. Отже усі мовні знаки створювалися у вигляді знаків-ікон або ж знаків-індексів, у яких відображався зв'язок між планом змісту і планом вираження (недовільний зв'язок). З часом зв'язок між змістом і формою у переважній більшості цих знаків затьмарювався, стирався і зникав (ставав довільним). Таким шляхом, в процесі еволюції мовної системи, знаки-ікони та знаки-індекси перетворювалися на знаки-символи.