Ящур і сап.

Це гострі зоонози, які характеризуються утворенням виразок на слизовій

рота, кистях і стопах (ящур), специфічних гранульом, абсцесів та

супроводжуються сепсисом (сап).

Актуальність. Ящур реєструється на усіх континентах. Висока

сприйнятливість до цих інфекцій тварин, а також їх значна летальність і

неможливість постмортального використання сировини зумовлюють суттєві

економічні збитки господарству, що уражений епізоотією.

Етіологія. Збудник ящура - РНК пікорнавірус, який має 7 серологічних

типів.

Низька температура, висушування та гліцерин мають консервувальний

вплив на вірус, а висока температура, ультрафіолетові промені, високі і

низькі значення рН - руйнівний. Він довго зберігається у свіжому і сухому

молоці, а також в молокопродуктах. При пастеризації молока,

контамінованого вірусом, він гине протягом 30 хвилин, а при кип'ятінні -

через 5 хвилин. Вірус нейтралізують 1-2 % розчин формальдегіду, 2 %

розчин їдкого натру, який є найкращим дезінфікуючим засобом при ящурі.

Збудник сапу - Pseudomonas mallei - грамнегативна паличка. Поза

організмом вона малостійка: декілька тижнів зберігає життєздатність у

воді і трупах тварин, однак швидко гине при нагріванні, висиханні, під

дією ультрафіолетових променів, та чутлива до більшості дезінфектантів.

Джерело збудника. Ящур розповсюджується переважно серед

парнокопитних тварин (велика рогата худоба, свині, вівці, кози та олені).

Хворі тварини виділяють величезну кількість вірусу із слиною, молоком,

сечею, випорожненнями та видихуваним повітрям.

Джерелом збудника сапу є хворі однокопитні тварини: коні, віслюки,

мули, верблюди, які заразні протягом усього періоду хвороби.

Механізм і шляхи передачі. Ящур передається при прямому контакті чи

внаслідок обсіменіння вірусом корму, води, підстилки, гною, предметів

догляду, приміщення й території. У ряді випадків переносниками можуть

ставати щури і миші. В побуті люди заражаються переважно аліментарним

шляхом при вживанні сирого молока і термічно не оброблених молочних

продуктів від хворих тварин. Від людини до людини інфекція не

передається.

Збудник сапу проникає через ушкоджену шкіру, слизові оболонки

(контактний механізм), дихальні шляхи (краплинний механізм), рідше -

через травний канал.

Прояви епідемічного процесу. Серед сільськогосподарських тварин

ящур поширюється дуже швидко, набуваючи характеру епізоотії.

Захворювання спостерігаються цілий рік з підйомом в кінці осені - на

початку зими. Сприйнятливість до ящура в дорослих набагато нижча, ніж у

дітей. В перехворілих формується міцний імунітет, який є типоспецифічним

і триває 1-1,5 року.

Сап, як і ящур, реєструється головним чином у районах розвинутого

тваринництва. Захворювання людей мають спорадичний характер.

Основні напрямки епідеміологічного обстеження. У процесі обстеження

осередку ящура і сапу з'ясовують не тільки наявність захворювань серед

тварин, але й можливий професійний контакт з ними. Важливо встановити

фактори передачі.

Діагноз ящуру підтверджують за допомогою вірусологічного

дослідження. Розроблені методи виявлення вірусу ящура за допомогою

імуноферментного, та радіоімунного методів.

Сап діагностують переважно за допомогою серологічних методів.

Протиепідемічні заходи носять комплексний характер. Для нейтралізації

джерела збудника провадять:

- уражену ферму переводять на суворий ветеринарно-санітарний

режим;

- хворих тварин негайно ізолюють і лікують;

- хвору людину ізолюють в окрему палату;

- за особами, які були в контакті з хворою твариною, вста новлюють

спостереження протягом 21 дня.

Перервати механізм передачі дозволяють:

- щоденна дезінфекція приміщення, предметів догляду і території

осередку;

- обов'язкове очищення і пастеризація молока, яке надхо дить з

господарства;

- промислова переробка м'яса забитих тварин;

- спалювання або біотермічне знешкодження гною;

- використання захисного одягу (гумові рукавички, фартух, чоботи)

особами, які доглядають за хворими тваринами та суворе дотримування

ними заходів особистої гігієни;

- систематична дезінфекція захисного одягу;

- категорична заборона вживати їжу на території ферми;

- комплекс дератизаційних заходів.

Специфічна профілактика. Розроблено вакцину, що призначена для

щеплень тварин в неблагополучних щодо ящура господарствах. Вакцинація

людей не проводиться.

У разі сапу здійснюють екстрену профілактику сульфатіозолом.

Сибірка.

Це гострий бактерійний зооноз, який перебігає із серозно-геморагічним

запаленням шкіри і лімфатичних вузлів, рідше - легень, кишок або у формі

сепсису, що супроводжується тяжкою інтоксикацією і гарячкою.

Актуальність. В останні роки у деяких регіонах України (Волинська,

Донецька області, АР Крим) зареєстровані групові спалахи сибірки серед

сільськогосподарських тварин і людей. Це - тяжка інфекція з можливим

летальним кінцем, особливо у разі розвитку сепсису.

Етіологія. Збудник сибірки – Bacillus anthracis - велика грампозитивна

паличка, що у зараженому організмі утворює капсулу. За несприятливих

умов довкілля і доступі кисню перетворюється у надзвичайно стійкі спори.

Влітку у чорноземі при достатньо високій вологості спори можуть

проростати і мікроби починають розмножуватися.

Вегетативна форма B. anthracis гине у трупі через 1-3 доби, при 55 °С -

через 15 хвилин, при кип'ятінні - майже миттєво. Ефективно знищують

палички розчин сулеми 1:1000 та 3 % хлорамін.

У грунті, гною, дубленій шкірі спори зберігаються десятки років. Вони

дуже стійкі - пряме сонячне світло витримують 100 годин, кип'ятіння - 5-10

хвилин, автоклавування при температурі 110 °С - 40 хвилин. Згубні для спор

активовані розчини хлораміну, гарячого формальдегіду та перекису водню.

Джерело збудника. Джерелом є травоїдні домашні тварини, які протягом

усього періоду хвороби виділяють збудників у довкілля з сечею, калом й

іншими виділеннями.

Від хворих тварин здоровим ця інфекція передається через забруднені

корми і воду, рідше - через кровосисних комах. Забруднений спорами

збудників сибірки ґрунт є небезпечним для худоби і людини й залишається

резервуаром інфекції багато років.

Механізм і шляхи передачі. Провідний механізм - контактно-рановий.

Зараження людей шкірною формою, на яку припадає 95 % випадків

сибірки, відбувається у разі проникнення збудників через пошкоджену

шкіру.

Аліментарний шлях реалізується у разі вживання свіжих

молокопродуктів або недостатньо термічно обробленого м'яса, одержаних

від хворої тварини.

Аерогенний - при вдиханні пилу зі спорами збудників, зокрема під час

роботи з шерстю тварин. Можливі також трансмісивні зараження при

укусах мух-жигалок і ґедзів, які механічно переносять збудників від

хворих тварин та їх трупів.

Прояви епідемічного процесу. Епідеміологічною особливістю сибірки є

наявність так званих ґрунтових осередків інфекції - пасовиськ, що

забрудненіспорами мікробів (як правило, у місцях колишніх

скотомогильників).

Для цієї хвороби характерна чітка літньо-осіння сезонність, що зумовлено

переважним інфікуванням тварин (а від них і людей) на випасах і при

укусах літаючих комах. Сприйнятливість людей при контактному шляху

зараження невисока (захворює до 20% осіб), при аерогенному - досягає

100%.

Основні напрямки епідеміологічного обстеження. Основні зусилля

спрямовують на виявлення джерела збудника і факторів передачі інфекції.

Звертають увагу на можливий забій худоби без ветеринарного нагляду.

Важливо уточнити факти вакцинації тварин і людей проти сибірки.

Діагноз підтверджують за допомогою бактеріологічного методу і

шкірної алергічної проби з антраксином.

Протиепідемічні заходи спрямовані на усі три ланки епідемічного

процесу. Виділяють ветеринарні і медичні заходи.

Ветеринарні заходи, що спрямовані на джерело збудника:

- хворих тварин ізолюють у недоступних для літаючих комах

приміщеннях;

- на неблагополучні господарства накладають 15-денний ветеринарний

карантин;

- забороняють забій хворих тварин, зняття шкур із загиблих і будь-яке

порушення цілісності їх шкірних покривів, позаяк це створює доступ кисню

до тканин і сприяє утворенню спор;

- туші загиблих тварин спалюють (заборонено закопувати у землю).

Для переривання механізму передачі:

- здійснюють ретельну дезінфекцію забруднених предметів

(застосовуючи спалювання та обробку в парових камерах);

- забруднені збудником сибірки готові вироби негайно вилучають з

ужитку і знищують;

- при усіх роботах з хворими тваринами та їх сировиною

використовують захисний одяг, який після роботи піддають дезінфекції.

Усім тваринам господарства здійснюють пасивну й активну імунізацію.

Медичні заходи, спрямовані на першу ланку епідемічного процесу,

передбачають:

- госпіталізацію хворих на шкірну форму сибірки в інфекційні

відділення, а осіб з кишковою, легеневою чи септичною формою - в

окремі бокси та їх лікування до клінічного одужання;

- організацію режимних умов стосовно трупів хворих (їх не розтинають і

хоронять загорнутими у целофанову плівку);

- встановлення кола контактних з хворим осіб, організацію медичного

спостереження за ними протягом 8 днів.

Другу ланку епідемічного процесу можна перервати шляхом:

- повного знешкодження усіх виділень хворих і використаного

перев'язувального матеріалу;

- дезінфекції в осередку спороцидними препаратами.

Специфічна профілактика. Розроблені сибіркові вакцини для імунізації

тварин і людей. Щеплення тварин здійснюють у неблагополучних, стосовно

сибірки, районах.

Контактним, з хворими тваринами чи їх сировиною, особам створення

несприйнятливості до сибірки досягається завдяки:

- пасивній імунізації протисибірковим гамаглобуліном;

- екстреній хіміопрофілактиці (у перші 5 діб після ймовірного зараження)

антибіотиками пеніцилінового або тетрациклінового ряду.