17 Діб), а також у перші 2 доби реконвалесценції. Максимальний період

заразності хворого – 20 -21 доба.

Джерелом збудника при волинській гарячці може бути не тільки хвора

людина, але й здоровий носій.

У разі зоонозних рикетсіозів джерелом переважно є гризуни й кліщі.

Механізм і шляхи передачі. Механізм передачі при висипному тифі -

трансмісивний. Збудника переносять одежні - рідше головні воші.

Рикетсії, що потрапили разом з кров'ю в організм воші, проникають в

епітеліальні клітини її кишок і розмножуються у них. Через 4-5 днів після

зараження і далі (інфіковані комахи живуть до 30 діб, здорові - до 45 діб) ці

клітини руйнуються і збудники разом з випорожненнями потрапляють на

шкіру людини. Сверблячка, що супроводжує укуси вошей, є передумовою

для розчухів, а відтак - для втирання екскрементів і занесення збудників в

організм. Подібним чином реалізується передача збудників волинської

гарячки.

При хворобі Брілла інфекція є наслідком рецидиву, а не передачі

збудника вошами. Разом з тим, воші, насмоктавшись крові таких хворих,

можуть заразитись і передати збудника іншій людині. Трапляється це рідко,

тому що рикетсій у крові, при хворобі Білла, значно менше, ніж у

висипнотифозних хворих.

Трансмісивний механізм є домінуючим і при інших рикетсіозах.

Переносниками найчастіше є блохи (щурячий висипний тиф) і кліщі

(марсельська гарячка, кліщовий рикетсіоз Північної Азії, гарячка-Ку).

Збудники гарячки - Ку проникають в організм людини ще й через

пошкоджену шкіру і слизові оболонки (рановий шлях), повітря (аерогенна

передача) і при вживанні недостатньо термічно оброблених

молокопродуктів й м'яса від хворих тварин (аліментарний шлях).

Прояви епідемічного процесу. Захворюваність на висипний тиф і

волинську гарячку пов'язана із завошивленістю частини населення. Кількість

захворювань має тенденцію до зростання під час соціальних і природних

катаклізмів (війна, голод, землетруси, повінь, посуха й т. ін.).

Хворобу Брілла іноді реєструють у вигляді спорадичних випадків серед

осіб похилого й старечого віку. Такі випадки між собою не пов'язані,

педикульоз в осередку, як правило, відсутній, характерної сезонності немає.

Більшість зоонозних рикетсіозів поширена у природних осередках

південних областей. Хворіють переважно корінні мешканці цих територій,

приїжджі особи (геологи, туристи і т. ін.). а також тваринники (гарячка-Ку).

Сезонність безпосередньо залежить від біологічної активності

переносників.

Основні напрямки епідеміологічного обстеження. При обстеженні

осередку висипного тифу і волинської гарячки виявляють джерело збудника

(хвору людину), встановлюють наявність педикульозу у хворого і

контактних осіб. Серед контактних з хворим осіб виявляють тих, у кого за

останні 2-3 місяці були будь-які гарячкові стани.

При хворобі Брілла цікавляться перенесеним у минулому висипного тифу

та можливість укусу кліщами. При гарячці-Ку виявляють хвору тварину,

ступінь контакту з нею та споживання продуктів тваринництва.

Лабораторне дослідження ґрунтується на постановці серологічних

реакцій.

Протиепідемічні заходи. З метою знешкодження джерела збудника

вдаються до:

- виявлення й ізоляція хворих в інфекційних відділеннях (в перші 4 дні

хвороби);

- виписування перехворілих після клінічного видужання, але не раніше,

як на 12-й день нормальної температури;

- встановлення тривалого спостереження за осередком.

Для переривання механізму передачі необхідно:

- організувати повну санітарну обробку хворого у санпропускнику

лікарні, піддати дезінсекції його одяг і транспорт, який його доставив;

- здійснити заключну дезінфекцію осередку;

- систематично оглядати на педикульоз усе населення.

При більшості зоонозних рикетсіозів провідне протиепідемічне значення

має боротьба з кліщами, Необхідно забезпечити індивідуальний захист людей

від їх нападу (репеленти, захисний одяг). У разі гарячки-Ку, крім дезінсекції,

важливе значення має ізоляція хворого. Особи з ураженням легень ізолюються

в окремі палати (бокси). В оточенні таких хворих здійснюють поточну

дезінфекцію. В осередку виявляють осіб, котрі використовували той же

контамінований збудником продукт або були в контакті з тваринною

сировиною. За ними встановлюють медичне спостереження, а також

здійснюють заключну дезінфекцію.

Специфічна профілактика. З метою специфічної профілактики

висипного тифу (хвороби Брілла) запропоновано вакцини. Однак їх

застосування має обмежене значення, тому що заходи, спрямовані на

джерело збудника і шляхи його передачі, достатньо ефективні для

припинення епідемії. Специфічна профілактика показана особам, які

виїжджають в епідемічно неблагополучні регіони.

Чума.

Це гострий особливо небезпечний бактерійний зооноз, який

характеризується ураженням лімфатичної системи і сепсисом, що

супроводжуються тяжкою інтоксикацією та гарячкою.

Актуальність У зв'язку з тяжким перебігом і здатністю до

епідемічного і навіть пандемічного поширення чума належить до особливо

небезпечних інфекцій. І хоча в Україні природних осередків чуми немає,

через сучасні темпи міграції не виключена можливість її занесення з-за

кордону. За даними ВООЗ, вона виявляється майже у 50 країнах.

Етіологія. Збудник чуми - коротка грамнегативна паличка, яка

характеризується значною стійкістю у довкіллі. На харчових продуктах, у воді,

на предметах побуту зберігається до 3 місяців, у гної - 40 днів, у крові,

харкотинні - біля 1 місяця. При низькій температурі (нижче 0 °С) збудники

зберігаються до декількох місяців. Ці бактерії при кип'ятінні гинуть миттєво,

чутливі до прямих сонячних променів, швидко знешкоджуються під дією

дезінфекційних розчинів (3 % фенол, хлорамін).

Джерело збудника. Джерелом при чумі є близько 200 видів і підвидів

диких гризунів, домові миші та щури.

Переносниками чуми є блохи, які паразитують на тваринах. Блоха

становить епідемічну небезпеку протягом 3-5 діб після зараження, а далі

гине.

Механізм і шляхи передачі. Основний механізм передачі збудника -

трансмісивний, який реалізується при укусах бліх. Контамінована бактеріями

кров, якою харчуються блохи, потрапляє у їх передшлунок і шлунок, де

внаслідок інтенсивного розмноження чумні бактерії утворюють драглисту

грудку («чумний блок»), що перекриває просвіт травного каналу. Під час

наступного кровоссання комаха зригує частину чумної грудки, заносячи у

мікротравму бактерії.

Крім цього, людина може заразитися при безпосередньому зіткненні з

ураженими тваринами - при знятті шкурок й розбиранні тушок.

Дуже небезпечні хворі на чумну пневмонію. Від них чумні бактерії

поширюються через повітря (крапельний механізм передачі). У такий

спосіб розвивається легенева форма чуми.

Трапляється зараження людей через забруднену воду і продукти

харчування (аліментарний шлях).

Прояви епідемічного процесу. Чума - типова природно-осередкова

інфекція. Природні осередки звичайно активуються при підвищенні

чисельності гризунів. Тому найбільша небезпека зараження людини цією

інфекцією є ранньою весною, а також літом.

Сприйнятливість людей до чуми дуже висока.

Вкрай небезпечною є легенева форма чуми, оскільки вона здатна швидко

поширюватись із захопленням території, де немає природних осередків

чуми.

Основні напрямки епідеміологічного обстеження. З'ясовують джерело

першого випадку хвороби. З цією метою уточнюють перебування

захворілого за 1 тиждень до хвороби у природних осередках, контакт з

тваринами чи хворою людиною.

Діагноз чуми обов'язково підтверджується виділенням збудника за

повною схемою на штучних живильних середовищах і встановленням його

виду.

Протиепідемічні заходи. Чума належить до карантинних хвороб, на які

поширюються міжнародні санітарні правила. Тому впроваджуються заходи

спрямовані на: 1) запобігання занесенню інфекції з-за кордону; 2)

оздоровлення природних осередків чуми; 3) екстрену профілактику - в разі

виявлення хворого на чуму.

У разі виявлення хворого на чуму здійснюють такий комплекс

протиепідемічних заходів:

- його негайну ізоляцію й лікування;

- виписування перехворілого після клінічного видужання і при

негативних результатах трьох бактеріологічних досліджень, здійснених

після закінчення лікування;

- виявлення та госпіталізація підозрілих осіб на чуму, у провізорні

шпиталі;

- виявлення і розміщення в ізоляторі протягом 6 діб усіх, хто мав

контакт з трупами померлих чи їх речами (за відсутності клінічної

симптоматики);

- встановлення карантину;

- подвірні обходи з вимірюванням температури тіла (тричі на добу)

усім мешканцям населеного пункту, що неблагополучний стосовно чуми;

- дератизацію в осередку.

Для переривання механізму передачі:

- дотримуються заходів особистої профілактики медичним персоналом

чумного шпиталю (використання протичумного костюму, вимірювання

температури тіла та ін.);

- проводять заключну дезінфекцію в осередку 5 % розчином фенолу чи 2-