Гепатити в, с, d.

Це вірусні антропонози з гострим або хронічним перебігом, які

характеризуються ураженням печінки, інтоксикацією, порушенням обміну

речовин й частою жовтяницею.

Актуальність зумовлена значним поширенням, високим рівнем

захворюваності, можливістю розвитку тяжких ускладнень, хронізації

процесу та серйозними економічними втратами. Зараз, за даними ВООЗ, на

Земній кулі нараховується понад 300 млн. носіїв вірусу гепатиту В і близько

100 Млн. Носіїв вірусу гепатиту с. Таке розповсюдження безсимптомного

вірусоносійства та форм захворювань, що не діагностуються, дуже ускладнює

боротьбу з вірусними гепатитами. Україна належить до країн із середньою

поширеністю цих інфекцій. Однак стрімкий ріст ін'єкційної наркоманії, слабка

матеріальна база лікувальних закладів й недостатній рівень використання

одноразових медичних інструментів створюють сприятливі передумови для

подальшого росту захворюваності.

Етіологія. Збудник гепатиту В - крупний ДНК-вірус, який має 3 антигени:

серцевинний, або ядерний, антиген (HBcAg); (HBeAg) який є своєрідним

маркером ступеня інфективності, та поверхневий - (HBsAg). Кожен з них

можна виявити у тканинах організму, що має важливе діагностичне значення.

Віруси гепатиту В відзначаються дуже високою резистентністю до дії багатьох

фізичних й хімічних чинників. Вони легко витримують високі та низькі

температури, висушування, ультрафіолетове опромінення, у цільній крові та її

препаратах (плазма, еритроцитна маса, фібриноген) зберігаються роками.

Підмічена унікальна залежність втрати ними інфективності від дії температури.

Так, кип'ятіння вони витримують протягом 30 хвилин, автоклавування (120

°С) - 45 хвилин, а сухожарову стерилізацію (160 °С) - аж 60 хвилин.

Руйнуються лише при тривалому (60 хвилин) замочуванні у свіжому 3 %

розчині хлораміну, в лужному середовищі, під дією фенолу та перекису водню.

Збудник гепатиту С - дрібний РНК-вірус. Він досить стійкий до

нагрівання (інактивується за температури 60 °С протягом 30 хвилин, 100 °С -

2 Хвилин). У сироватці крові зберігає інфективність протягом 6 років.

Чутливий до дії хлороформу й ультрафіолетового випромінювання.

Гепатит D спричиняється дефектним РНК-вірусом, який неспроможний до

самостійного розмноження і потребує участі вірусу-помічника, яким виступає

вірус гепатиту В.

Джерело збудника. Джерелами є хворі на гострий чи хронічний вірусний

гепатит, а також носії вірусів. Маркери цих збудників у хворих на гостру

форму виявляються наприкінці інкубаційного періоду, протягом

початкового (переджовтяничного) і усього періоду розпалу (всього біля 3-4

тижнів). Частина перехворілих (1-5 %) ще багато років (часто довічно)

залишається носіями вірусів. Таке тривале носійство, як правило,

спостерігається при хронічній формі гепатиту. Основним джерелом вірусів

гепатитів В, С і D слід вважати хворих з безсимптомними і стертими

формами захворювань, а також «здорових» носіїв. Особливу

епідеміологічну небезпеку несуть кров та її препарати (плазма,

еритроцитна маса, фібриноген, протромбін) інфікованих донорів.

Механізм і шляхи передачі. Єдиний реальний механізм передачі

гепатитів В, С й D - контактно-рановий. Основний шлях передачі -

парентеральний. Він реалізується у природних і штучних умовах: при

статевих контактах, переливанні крові, використанні недостатньо обробленого

медичного інструментарію, випадкових порізах та ін. Заразитися можна в

разі попадання на ушкоджену шкіру чи слизові оболонки крові хворих або її

продуктів, під час проколювання мочок вух, татуювання та ін'єкцій

наркотичних речовин. Прояви епідемічного процесу. Рівень

захворюваності суттєво залежить від рівня медичної допомоги й освіченості

населення. Оскільки неабияке значення у поширенні цих інфекцій

належить працівникам лікувальних установ, ці хвороби називають -

ганьбою медиків.

Захворюваність вірусними гепатитами проявляється поодинокими або

(рідше) груповими спалахами. Частіше хворіють особи, які мають інші

супутні хвороби і отримували медичну допомогу та при цьому були

інфіковані. Групою підвищеного ризику захворювання є медичний персонал,

який контактує з кров'ю хворих.

Ці захворювання не мають чіткої сезонності й розподіляються порівняно

рівномірно протягом року.

Основні напрямки епідеміологічного обстеження. Уточнюють час

захворювання і появи жовтяниці. З'ясовують, чи не отримував хворий

упродовж останніх 6 місяців парентеральних маніпуляцій.

У діагностиці вирішальне значення має виявлення антигенів вірусів і

антитіл до них у сироватці крові, за допомогою імуноферментного методу.

Клінічне обстеження і біохімічне дослідження крові та сечі дають змогу

встановити наявність гепатиту та його особливості у конкретного пацієнта.

Протиепідемічні заходи спрямовані на нейтралізацію джерела збудника,

ліквідацію шляхів її передачі та підвищення несприйнятливості населення

(при гепатиті В).

До першої групи заходів, що спрямовані на джерело збудника належать:

- виявлення та ізоляція хворих й санація вірусоносіїв;

- встановлення спостереження за контактними особами протягом 3

місяців після припинення контакту;

- виписування реконвалесцентів зі стаціонару за умови їх клінічного

одужання і нормалізації біохімічних показників;

- встановлення диспансерного спостереження за перехворілими;

- суворий нагляд за дотриманням правил відбору донорів.

Для переривання механізму передачі проводять такі заходи:

- різко обмежують показання до переливання крові та її препаратів;

- рекомендують використовувати лише одноразовий, а якщо це

неможливо, то забезпечити якісну стерилізацію медичного інструментарію;

- здійснюють систематичну дезінфекцію робочих столів, посуду та

підлоги в клінічних лабораторіях і на станціях переливання крові;

- забезпечують медичний персонал, який безпосередньо контактує з

кров'ю та іншими біологічними тканинами чи донорськими препаратами,

індивідуальними засобами захисту.

Підвищення несприйнятливості медперсоналу, що належить до групи

ризику інфікування, досягається шляхом:

- специфічної профілактики гепатиту В;

- використання екстреної пасивної профілактики гепатиту В

гомогенним імуноглобуліном (у разі ймовірного інфікування).

Специфічна профілактика. Екстрена пасивна профілактика гепатиту В

у медичних працівників, які одержали травми під час роботи із забрудненою

вірусами кров'ю, здійснюється людським імуноглобуліном з високим титром

антитіл проти HBsAg. Умовою ефективності імуноглобулінопрофілактики є

застосування препарату не пізніше ніж через 2-3 доби після зараження,

бажано в перші 6 годин.

Специфічна профілактика гепатитів С і D ще не розроблена.

Віл-інфекція.

Це вірусний антропоноз із епідемічним поширенням, який

характеризується глибоким порушенням клітинного імунітету внаслідок

руйнування Т-лімфоцитів, що призводить до приєднання різних вторинних

інфекцій і новоутворень. Клінічно маніфеста форма інфекції зветься

синдромом набутого імунодефіциту (СНІД).

Актуальність. Щороку швидко зростає кількість хворих, а також ВІЛ-

інфікованих у всьому світі. Пандемія ВІЛ-інфекції досягла України

наприкінці 80-х років, коли поширення цієї «хвороби віку» створило загрозу

не лише здоров'ю людей, але й розвитку та виживанню людства. Епідемія

ВІЛ-інфекції повною мірою залежить від росту наркоманії та хвороб, що

передаються статевим шляхом, тобто є соціальною проблемою суспільства.

Етіологія. Збудником є РНК-вірус HIV (Human Immunodeficiency)

або ВІЛ (вірус імунодефіциту людини), що зумовлює вибіркове ураження

Т-лімфоцитів. Збудники належать до родини ретровірусів, позаяк мають

унікальну здатність копіювати генетичну інформацію із своєї РНК на ДНК

клітин людини (retro - назад, зворотно). Сьогодні вже відомо 5 типів вірусу.

ВІЛ стійкий до іонізуючої радіації та ультрафіолетового випромінювання,

проте дуже чутливий до нагрівання, ефіру та звичайних дезінфектантів.

Досить швидко інактивується при температурі 56 °С, а при 80-100 °С

знешкоджується за 5 хвилин.

Джерело збудника. Джерелом ВІЛу є інфіковані люди (хворі і

вірусоносії), які заразні протягом усього життя. Віруси виявляються в усіх

біологічних рідинах ураженого організму, однак найбільше епідеміологічне

значення має наявність його саме у крові, спермі та грудному молоці, через

які, найімовірніше, може відбутися інфікування.

Механізм і шляхи передачі. ВІЛ-інфекція, подібно до гепатитів В, С й D

передається лише через контактно-рановий механізм, який реалізується

такими шляхами: 1) при статевому контакті (основний шлях) ; 2) при

переливанні крові та деяких її препаратів, пересадці донорських органів,

оперативних втручаннях, під час парентеральних медичних маніпуляцій

інструментами, що забруднені кров'ю ВІЛ-інфікованих осіб; 3) від ВІЛ-

інфікованих вагітних через плаценту до плоду.

Прояви епідемічного процесу. Хворіють головним чином особи віком 20-