Малярія.

Це протозойний антропоноз, що характеризується ураженням печінки,

селезінки й еритроцитів з періодичними приступами гарячки й анемією, а

також схильністю до рецидивів.

Актуальність. Хоча в Україні ця хвороба ліквідована, частішають

випадки завезення її, що за певних природних умов може призвести до

формування місцевих епідемічних осередків. Малярія належить до хвороб,

при яких передбачається санітарна охорона території та обов'язкова

реєстрація.

Етіологія. Малярію спричиняють чотири види найпростіших –

плазмодії. Життєвий цикл плазмодіїв здійснюється зі зміною хазяїна: в

організмі людини відбувається безстатевий цикл розвитку паразита

(шизогонія), у тілі комара роду Anopheles - статевий (спорогонія).

Поза організмом хазяїв плазмодії швидко гинуть.

Джерело збудника. Оскільки малярійні плазмодії - паразити двох

живильників, природними джерелами збудників є: а) хвора людина і

паразитоносій (проміжний господар); б) комар роду Anopheles (кінцевий

господар). Однак комарів прийнято вважати специфічними переносниками

малярії, а людей - єдиним джерелом збудника.

Людина заразна упродовж всього періоду носійства збудника

(гаметоносійства), яке триває від 1 року (при тропічнії малярії) до десятків

років (при чотириденній малярії). Самка комара, в якої завершився цикл

спорогонії, заразна до її загибелі, тобто від кількох діб до 2,5 місяців.

Механізм і шляхи передачі. Механізм передачі - трансмісивний.

Зараження людини відбувається після укусу самок комарів, у слині яких є

спорозоїти. Інвазований комар може заразити кілька людей, тому що

багаторазово нападає на них.

Крім основного трансмісивного механізму передачі інфекції, відомі

випадки зараження при переливанні крові й через інструменти,

застосовувані при парентеральних маніпуляціях (рановий механізм).

Прояви епідемічного процесу. Малярія - природно-осередкова інвазія, хоча

географічне поширення її значне.

Найширший ареал має триденна малярія. Тропічна та чотириденна малярія

поширена переважно в тропічній і субтропічній зонах.

Сезонність малярії неоднакова на різних територіях і залежить,

передусім, від активності комарів-переносників.

Основні напрямки епідеміологічного обстеження. В разі виявлення хворого

або паразитоносія в його оточенні проводять паразитоскопічне дослідження

крові членів сім’ї та сусідів.

Протиепідемічні заходи. Центральне місце в боротьбі з малярією

займають заходи, що спрямовані на першу і другу ланки епідемічного

процесу.

На джерело збудника заходи такі:

- виявляють хворих і паразитоносіїв та ізолюють їх у недо ступних для

комарів кімнатах й санують;

- виписують перехворілих із стаціонару не раніше як через - 2-3 доби

після звільнення організму від паразитів (контролюється дослідженням

крові);

- за перехворілими і паразитоносіями встановлюють диспансерний

нагляд протягом 2 років (періодичні огляди і паразитологічне дослідження

крові);

- встановлюють епідеміологічне спостереження з мікроскопією товстої

краплі крові і мазків у підозрілих;

- особам, які перехворіли на малярію, заборонено бути донорами.

Для розриву механізму передачі, потрібно:

- в осередку малярії проводять дезінсекцію;

- запобігають укусам людей комарами;

- усі ріжучі та колючі інструменти медичного призначення підлягають

обов'язковій стерилізації.

Специфічна профілактика малярії на стадії розробки і ще не

застосовується. Опірність організму до збудників досягається шляхом

хіміопрофілактики. Особам, котрі прибувають в осередок,

хіміопрофілактику починають за 1 тиждень до цього й проводять протягом

усього періоду перебування в ньому та закінчують через 6 тижнів після

виїзду з осередку.

З цією метою найчастіше використовують хлорохін (делагіл) по 0,25 г 2

рази на тиждень або хлоридин по 0,4 г 1 раз на тиждень.