3% Розчином хлораміну;

- здійснюють дезінсекцію в осередку.

Несприйнятливість людей в осередку чуми досягають за рахунок:

- вакцинації населення визначених територій;

- екстреної 6-денної профілактики стрептоміцином або тетрацикліном

осіб, підозрілих на можливе зараження.

Специфічна профілактика. Для активної імунізації осіб, які

проживають на ензоотичній території, і тих, хто виїздить у країну, що

несприятлива відносно чуми, застосовують суху живу вакцину.

Туляремія.

Це гострий бактерійний зооноз, який характеризується ураженням

лімфатичних вузлів, дихальних шляхів і шкіри та перебігає з явищами

інтоксикації й гарячкою.

Актуальність. В Україні є природні осередки туляремії (степові та

лісостепові області півдня). Відсутність ефективних заходів щодо ліквідації

природних осередків не дозволяє розраховувати на повне ляквідація цієї

інфекції в найближчому майбутньому.

Етіологія. Збудник туляремії – Francisella tularensis - дрібні грамнегативні

кокобактерії, які досить стійкі у довкіллі, особливо при низьких

температурах. У воді, вологому грунті вони зберігаються до 9 місяців, у

зерні, соломі - до 6 місяців, шкурках тварин - до 1 місяця. Мікроорганізми

добре переносять висушування, однак гинуть під дією прямих сонячних

променів (за 30 хвилин), підвищеної температури (при 60 °С

знешкоджуються протягом 10 хвилин) і звичайних дезінфектантів (3 %

розчин хлораміну, хлорного вапна).

Джерело збудника - більше ніж 80 видів тварин. Основним резервуаром є

полівки, водяні щури, зайці, хом'яки, ондатри тощо, у яких туляремія

перебігає тяжко з високою летальністю. Випадки заражень від людини

невідомі.

Механізм і шляхи передачі різноманітні. Найчастіше спрацьовує

трансмісивний механізм (при укусі людей кліщами, комарами, ґедзями).

Важливе значення має передача інфекції шляхом прямого контакту,

наприклад при знятті шкурок із загиблих гризунів та забої овець (збудники

проникають через мікроподряпини шкіри і слизових). Рідше бувають

контактно-побутові зараження. Істотне місце займає інфікування при

споживанні забруднених виділеннями гризунів, харчових продуктів і води,

а також під час купання у водоймі. Пилове зараження відбуваються при

вдиханні пилюки, що містить збудників (під час обмолоту зернових,

сінокосу, сортування зерна).

Прояви епідемічного процесу Туляремія - природно-осередкова хвороба.

Осередки формуються там, де є достатня щільність гризунів-носіїв - у

заплавах, болотах, степах й гирлах рік. Господарська діяльність людини,

особливо меліорація, суттєво зменшує природні осередки туляремії.

Переважають спорадичні випадки захворювань, однак бувають і невеликі

спалахи. Захворюваність може мати непрофесійний і професійний характер.

Сезонність - літня.

Сприйнятливість людей до туляремії дуже висока.

Основні напрямки епідеміологічного обстеження. Визначивши клінічну

форму хвороби, можна зробити припущення про механізм і умови

зараження. Для підтвердження діагнозу використовують серологічні

реакції та шкірну пробу з тулярином.

Протиепідемічні заходи зводяться до впливу на усі три ланки

епідемічного процесу, зокрема на джерело збудника:

- постійно спостерігають за чисельністю дрібних диких гризунів і

переносників інфекції;

- для раннього виявлення епізоотій здійснюють дератизацію і

бактеріологічне дослідження на туляремію в ензоотичних осередках.

Для переривання механізму передачі проводять:

- дезінсекційні заходи й використання засобів індивідуаль ного

захисту;

- захист вододжерел, харчових і сільськогосподарських продуктів від

гризунів;

- дезінфекцію води (шляхом хлорування або кип'ятіння) та термічну

обробку харчових продуктів.

Заходи, спрямовані на сприйнятливий організм, такі:

- щеплення;

- екстрена антибіотикопрофілактика.

Специфічна профілактика. Головним методом захисту людей є

активна імунізація живою туляремійною вакциною. При появі випадків

туляремії в людей негайно здійснюють екстрену вакцинацію. Епідеміологічні

спостереження показали, що в разі охоплення щепленнями 80-90 % населення

вже через 10-14 днів захворювання серед людей припиняються.