19.Соціологія праці та соціологія управління споріднені з іншими науками
про працю на основі об’єкту дослідження – трудової діяльності. Проте
аспект вивчення праці (предмет науки) у соціології вирізняється і
полягає у вивченні особливих соціально-трудових відносин, а саме тих,
які виникають в результаті взаємодії людей у процесі праці.
Соціологія праці є комплексною дисципліною, оскільки в центрі її уваги
знаходиться характер та зміст праці, ставлення людини до праці, ціннісні
орієнтації, ролева поведінка людини в праці, мотивація та задоволеність
працею, умови праці, організація та управління працею тощо.
Соціологія праці – це галузь соціології, яка вивчає трудову діяльність
як соціальний процес й діяльність, пов’язану з організацією й
управлінням процесу праці: закономірності формування, функціонування
й розвитку соціальних утворень (систем, спільнот та інститутів) у сфері
праці й пов’язані з ними процеси та явища.
Соціологія управління – галузь соціології, яка вивчає закономірності,
засоби формування та методи цілеспрямованого впливу на соціальні
відносини й процеси, що відбуваються в суспільстві та його підсистемах з
метою впорядкування, підтримки, збереження його оптимального
функціонування й розвитку або зміни, переведення до іншого стану.
Соціологія управління досліджує також природу управлінських відносин,
з’ясовує соціальні цілі управління з погляду соціальних критеріїв,
відповідності їх інтересам тих, ким управляють, аналізує соціальні
наслідки управлінських рішень і дій.
Вона вивчає також проблеми організації процесів управління, весь
комплекс питань добору, розстановки, навчання та виховання управлінських
кадрів, міжособистісних стосунків працівників апарату управління під час
виконання ними управлінських функцій. Крім того, соціологія управління
аналізує специфіку інтересів управлінців як соціально-професійної групи,
особливості їхньої моралі, традицій, звичаїв, культури, виховання,
засоби формування та форми прояву таких соціальних якостей особистості,
як дисципліна, відповідальність, сумління тощо.
Предметом соціології управління виступають управлінські відносини,
управлінські процеси і властивості суб’єктів управління різних рівнів
управлінської ієрархії, а також закономірності, особливості, умови,
функції та методи їх управлінської діяльності.
В курсі предмету “Соціологія праці та управління” ми ставимо за мету
проаналізувати соціальні групи та індивідів, що включені до процесу
праці, а також професійні та соціальні ролі й статуси, умови й форми
їхньої трудової діяльності й ті специфічні соціальні відносини, що
складаються у процесі управління працею.
20 Соціально-трудові відносини - це комплекс взаємовідносин між їхніми сторонами - найманими працівниками, роботодавцями (суб'єктами) і органами сторін за участі держави (органів законодавчої та виконавчої влади) і місцевого самоврядування, що пов'язані з наймом, використанням, відтворенням робочої сили та спрямовані на забезпечення високого рівня і якості життя особистості, колективів та суспільства в цілому.
Соціально-трудові відносини охоплюють широке коло питань - від соціально-економічних аспектів майнових відносин до системи організаційно-економічних і правових інститутів, що пов'язані: з колективними та індивідуальними переговорами, укладенням договорів і угод, визначенням умов та розмірів оплати праці, залагодженням трудових конфліктів, участю найманих працівників в управлінні виробництвом тощо.
Основною умовою виникнення та функціонування соціально-трудових відносин у ринковій економіці є юридична незалежність сторін цих відносин.
У процесі виникнення та функціонування соціально-трудових відносин наймані працівники передають право використання своєї робочої сили власникові засобів виробництва при збереженні своєї особистої незалежності.
Важлива риса соціально-трудових відносин за умов ринкової економіки - їх функціонування на конкурентних засадах. Конкурують між собою як наймані працівники, що надають послуги робочої сили на умовах, визначених трудовим договором, так і покупці послуг робочої сили - роботодавці.
Комплексна характеристика соціально-трудових відносин передбачає з'ясування сутності таких категорій, як сторона, суб'єкт, орган, предмет відносин у соціально-трудовій сфері, їхніх видів, типів тощо. У сукупності ці елементи та відносини, що їх відображають, утворюють систему соціально-трудових відносин.
Значна кількість соціально-трудових відносин та характерні відмінності прояву дозволяють провести певну класифікацію СТВ за їхніми характерними ознаками: зміст діяльності, сфера поширення відносин, характер взаємозв'язків, наявність владної залежності, міра регламентованості, спосіб розподілу доходів, спрямованість інтересів, ступінь соціальної напруженості.
Ключовою характеристикою відносин у сфері праці є їхній предмет.
Як предмет індивідуальних відносин у сфері праці виступають певні сторони трудового життя працівників. Предметом колективних (групових) соціально-трудових відносин на рівні підприємства в цілому виступають як складові кадрової політики - оплата праці, оцінка персоналу, атестація кадрів, планування кар'єри, ротація персоналу, розвиток персоналу тощо, - так і інші питання соціально-економічного спрямування, вирішення яких прямо чи побічно впливає на якість трудового життя - розвиток соціально-побутової сфери, охорона довкілля тощо.
Предмет соціально-трудових відносин має організаційно-правове закріплення, юридичною формою якого є договори та угоди різних рівнів, котрим передують переговори.
21.Менеджмент(від англ. Managment — управління, керівництво) наукова дисципліна, що вивчає проблеми управління суспільним виробництвом. У цьому плані виділяють два рівні менеджменту. З одного боку, це загальні теорії соціального управління, які по суті є нічим іншим, як загальними політико-економічними чи соціально-філософськими концепціями З другого боку, це прикладні теорії організації й управління, тобто спрямовані на вироблення конкретних підходів щодо раціоналізації та вдосконалення управління
Таким чином, коли йдеться про взаємозв'язок соціології праці й управління, з одного боку, і менеджменту — з другого, то мається на увазі третє значення менеджменту (тобто менеджмент як наука управління).
Нині склалася така ситуація, що треба наздоганяти Захід, паралельно і швидко розвивати, соціологію праці й управління та менеджмент.
Якщо тепер розглянути предмети цих наук сумісно, то можна зробити такі висновки. Менеджмент, по-перше, пов'язаний лише з проблемами управління виробництвом (звичайно, у найширшому плані), по-друге, розглядає ці проблеми комплексно, поєднуючи соціологічні, економічні, організаційні, психологічні та інші підходи.
Соціологія праці й управління, по-перше, розглядає не тільки проблеми управління виробництвом, а й методологічні й інші аспекти функціонування і розвитку соціальних інститутів, специфіку соціально-трудових відносин, різноманітні соціальні групи в сфері праці тощо. По-друге, коли вона розглядає проблеми управління, вона це робить, виходячи з найбільш широкого соціального змісту, використовуючи принципи, методи, закономірності соціального управління.
Таким чином, предмети соціології праці та управління, з одного боку, і менеджменту — з другого, взаємно перехрещуються, а не знаходяться у відносинах підпорядкованості. Отже, соціологія праці й управління йде попереду менеджменту, вивчає найбільш глибокі загальні тенденції, притаманні розвитку соціальних інститутів, соціально-трудових відносин і процесів, найважливіші методологічні принципи і методи їх регулювання. Менеджмент, використовуючи ці підходи, поєднуючи їх з підходами економічними, організаційними, правовими, психологічними та іншими, виробляє і застосовує на практиці найбільш ефективні моделі, технології, засоби, методи управління виробництвом.
22.Слово “релігія” перекладається з латинської як благочестя, святиня, предмет культу. Релігія є не тільки уявленням про Бога, не тільки свідомістю. Це й реальне життя, дії людей — культ, богослужіння, церковна організація, нарешті, це форми й принципи організації суспільного життя, що тією чи іншою мірою грунтуються на релігійних підставах. Тобто релігія — це відповідне світосприйняття та певна сфера життя людини, які пов’язані зі ставленням її до Бога.
Релігійна свідомість є найдавнішою серед інших видів людської свідомості, і людське суспільство — як усвідомлення людьми їх певної спільності — виникло саме на підставі спільної релігії, тоді як усі інші об’єднання (держава, господарство, культура) мають уже похідний, вторинний характер. Тому релігія є основою будь-якої соціальності.
Релігія постає як основа соціальності ще й тому, що саме вона створює такі первинні засади суспільності, як солідарність, свобода, служіння.
Солідарність, тобто почуття спільної причетності людей до якогось цілого, єдиного “ми” породжується єдиним зв’язком між усіма людьми та Богом, в якому вони вперше почувають себе якоюсь родиною, общиною. Але в цій причетності не зникає людська особистість. Навпаки саме боголюдяність породжує людську свободу. Ця свобода, здатність до творчості є початком людського спілкування.