Дунайські рівнини
Гірські ланцюги Альп, Карпат, Дінарського нагір'я і інших обрамляють в центрі Європи величезні депресії, дреновані р. Дунай. Ця система плоских і горбистих рівнин, що займають днища депресій, отримала назву Дунайських. У їх межах виділяються Верхнє-, Середньо-, Ніжньодунайська рівнини. Східна частина цієї геоморфологічної країни приурочена до ділянок опущених серединних масивів. Складчасті структури, що залягають тут нижче рівня моря перекриті потужними морськими і озерними відкладами. Крім того, в четвертинний час на поверхні рівнин був сформований могутній алювіальний покрив, перекритий зверху лессами. Рівнини спускаються із заходу на схід від Альп до Чорного моря трьома крупними ступенями. Відносні висоти усередині кожної рівнини не перевищують 50-90 м.
Р е л ь є ф В е р х н ь о д у н а й с ь к о ї р і в н и н и відображає нерівності поверхні древньої внутрішньої дельти Дунаю, що утворилась при виході його з передгір’їв Альп. Її складають перешаровані піски, галечники і глини. Рівнина розташовується на місці системи грабенов, що розділяють Альпи і Карпати, і відокремлена від Средньодунайської рівнини смугою острівних гір, що піднімаються до абсолютної висоти 650—680 м, складених мезозойськими і ранньокайнозойскими осадовими утвореннями з окремими вкрапленнями вивержених порід. На їх схилах відмічені фрагменти денудаційних рівнів на відмітках 340—400 м. У пліоцені ці низькогір”я були островами,що піднімалися над мілководими морями на висоту 150 - 250 м і займали центральні частини Дунайських рівнин. Свідченням служать невеликі абразійні тераси, що збереглися на схилах острівних гір.
С е р е д н ь о д у н а й с ь к а р і в н и н а - найбільша з рівнин Альпійсько-Гімалайського поясу, площею близько 112 тис.км2. Для неї характерні ущільнені межиріччя висотою 50—60 м. Потужність рихлих кайнозойських відкладів досягає 4000 м; у районі р. Сегед в центрі рівнини потужність тільки четвертинних відкладів перевищує 800 м. У розрізі неогенових відкладів виявлені морські, що вказують про існування тут озера-моря. Так само як і на Верхньодунайській, в західній частині Середньодунайської рівнини спостерігається обширна пліоценова дельта Дунаю.
Розподіл четвертинних відкладів дозволив виявити контури древньої похованої долини р. Тиси на захід від її сьогоднішнього положення. Сучасні долини дещо змінили свої контури в порівнянні із минулим їх місцеположенням. Пліонен-ранньочетвертинні тераси Дунаю в центрі рівнини занурені на глибину 700 - 800 м. Навіть середньочетвертинні (першої половини цієї епохи) відклади знаходяться тут на глибині 400 м. Таким чином, в четвертинному періоді ця провінція зазнала значного прогинання.
Основні комплекси форм рельєфу Середньодунайської рівнини представлені злитими шлейфами конусів виносу, що перекривають 4 - 8 - метрові акумулятивні тераси і обширними лесовими рівнинами. Наприклад, потужність лесів в районі Градиштинського плато (південний схід рівнини) досягає 200 м. У них простежується декілька горизонтів викопних грунтів. Північніше на межиріччі Дунаю і Тиси потужність лесів зменшується до 5 м.
Руйнування процесами денудації поверхонь надзаплавних терас, заплав, лесових рівнин призвело в середньо- і підньочетвертинний час до формування еолового рельєфу. Угорські дослідники вважають, що найбільша активізація еолових процесів відбулася 25—26 тис. років тому при висиханні озерно-алювіальної рівнини. У цю холодну епоху утворилися горбисті піски, параболічні дюни, дефляційні улоговини.
Н и ж н ь о д у н а й с ь к а р і в н и н а відокремлена від Середньодунайської перемичкою Південних Карпат, в якій Дунай “прорізав” вузьку щілину - Залізні ворота. У цьому місці до русла Дунаю підходять низькргірні хребти, складені мезозойськими вапняками і доломітом, а також пермськими порфіритами.
Нагромадження осадового матеріалу на рівнині відбувалося на фоні повільного прогинання цього регіону. Вапняки сармату, що складають базальні горизонти відкладів, виходять на денну поверхню в прирусловій частині долини Дунаю, а віддаленням від неї занурюються на глибину на декілька сотень метрів. На них неузгоджено залягають пліоценові пісковики і глини. Починаючи з пізнього пліоцену нагромадження матеріалу проходило циклічно, із-за чого в розрізах збереглася лише їх невелика кількість. Протягом четвертинного періоду ця територія поступово перетворилася в денудаційну рівнину, якою залишається до теперішнього часу.
Долина Дунаю в межах рівнини різко асиметрична. Тераси поширені в основному на лівому березі долини. Дунайська долина формувалася поступово вслід за відступом на схід пліоценового озера-моря.