2.2. Приклад як метод сімейного виховання

У ієрархії складових технології виховання важливе місце посідає приклад - метод педагогічного впливу, корегування свідомості й поведінки, стимулювання й гальмування діяльності, побудження особистості до саморегуляції, самостимуляції і самовиховання. За наукового визначення, приклад - це «спосіб впливу, що переростає у самовплив у результаті засвоєння дитиною морально-естетичної привабливості ідеалу, образу» [72, 183].

Дітям, особливо молодшого й підліткового віку, притаманна властивість ототожнювати себе з певною особистістю. Нею можуть бути герої улюблених книжок, кінофільмів, а також реальні люди, поведінку, вчинки, манери яких дитина прагне наслідувати. Вона уважно спостерігає за дорослими, насамперед батьками. Перші уявлення про справедливість, честь, обов'язок дитина одержує не стільки з їхніх слів, скільки на основі споглядання за дійсними вчинками. Ще С. Полоцький, відповідаючи на . запитання: «Звідки у гарних батьків погані діти?», писав: «... щасливі батьки, добропорядне життя яких — приклад для благочинності дітей, дзеркало для виправлення і зразок гарних справ. Нещасливі ж батьки, які спокушають своїх дітей поганим життям; ці люди є більше дітовбивцями, ніж батьками, адже що найгірше, те породжують, а краще вбивають...» [101, 345].

На важливості прикладу батьків у вихованні дітей акцентував увагу А. Макаренко. І сьогодні добре відомі його слова, з якими він свого часу звертався до батьків: «Ваша власна поведінка - найголовніша річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину лишу тоді, коли з нею розмовляєте, або повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її у кожний момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома. Як ви одягаєтесь, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви спілкуєтеся з друзями і з ворогами, як ви смієтеся, читаєте газету - все це має для дитини велике значення». Всі ці найменші нюанси зміни топу дитина гостро відчуває і бере (нехай і не завжди усвідомлено) за взірець [79, 63].

Отже, поведінка батьків є одним із факторів успішного виховання дітей. Дорослі щоденним особистим прикладом прищеплюють дітям свої стереотипи свідомості та поведінки, до чого, по суті, й зводиться сутність будь-якого виховання. Розвиток дитини значною мірою визначається змістом і цільовими установками батьківського прикладу, який являє собою реалізацію в діях, вчинках певних ціннісних начал, що виражають ідейну і моральну позицію особистості. Батьківський приклад є свого роду формою передачі соціального досвіду старшого покоління молодшому, виступає важливим елементом складного механізму соціального наслідування. Діти майже дзеркально відображають смаки дорослих, їхні духовні занити, емоційний мікроклімат сім'ї, адже батьківський приклад виступає для дитини першим соціальним зразком, на який вона орієнтується і на основі якого оволодіває формами і змістом людських відносин. Перші уявлення, як правило, найсильніші, вони залишаються на все життя. Не менш суттєвим є й те, що діти постійно орієнтовані на батьків, відтворюють і засвоюють їхній спосіб дій, манери, звички, нахили, а підростаючи, беруть за основу спосіб думок батьків, їхнє ставлення до людей.

До цієї особливості розвитку дитячої особистості привертає увагу І. Бех, наголошуючи на важливості характеристики внутрішньосімейного буття для формування внутрішнього світу дитини і зовнішньої поведінки. Серед основних якостей, які мають передаватися від батьків дитині засобами прикладу, він відносить: цінність позитивного емоційного стану сім'ї (утвердження атмосфери радості); цінність моральної любові дитини до людей (уміння сприймати себе не ізольовано від навколишнього світу, а як його невід'ємну складову); цінність поваги дитини до людської особистості (набуття загальнолюдських духовних цінностей); цінність гуманізму сімейних стосунків (безкорислива любов до дитини, розвиток у неї високої самосвідомості); цінність бережливості дитини (забезпечення діяльного ставлення до світу речей, рослин, тварин); цінність відповідального вчинку дитини (вправляння у вчинках особливої вартості, усвідомлення необхідності діяти відповідним чином без очікування будь-яких зовнішніх впливів); цінність творчої активності дитини (розвиток свідомої творчої активності, самостійності) [12, 8—10].

Як правило, сприйняття і засвоєння способу життя батьків здійснюється на рівні наслідування, адже «наслідування є найбільш характерним засобом пізнання дійсності дитиною» [49, 146]. Наслідування може здійснюватись як у формі неусвідомлюваного копіювання, так і в формі усвідомленого відтворення зовнішніх рис поведінки, дій і вчинків людей. У дітей раннього віку наслідування носить неусвідомлений характер і виступає в формі простого копіювання життя батьків, за яким вони постійно спостерігають. Мірою дорослішання дітей, наслідування видозмінюється і набуває усвідомленішого характеру.

Сила впливу батьківського прикладу залежить від характеру відносин, емоційних контактів, які склалися між старшим і молодшим поколінням. Якщо в сім'ї панує деспотизм, нав'язування батьком і матір'ю своєї волі й думки без урахування інтересів дітей, то установка на наслідування суттєво послаблюється. І навпаки, готовність до сприйняття зразка реалізується більшою мірою, якщо спілкування з дітьми будується на основі доброти, порядності, поваги.

Які можуть бути рекомендації щодо поліпшення внутрішньосімейного мікроклімату? У загальному вигляді вони можуть бути сформульовані таким чином: культивувати в сім'ї увагу та повагу один до одного, підтримувати дух співробітництва, активного слухання, взаємопідтримки і взаємодопомоги.