3.Теоретико-правові дослідження є.В. Спекторського

Головним принципом дослідження Є.В. Спекторського при дослідженні правових проблем було посилання на історію. На його думку, тогочасних правознавців цікавило багато питань, які розроблялися стародавніми греками, і ці проблеми мало змінилися, тому що вони залишаються вічними. З урахуванням багатовікових традицій та з розвитком науки ці проблеми стають ще складнішими. Тому посилання на античність допоможе розібратися в багатьох філософських та правових проблемах.

Погляд на право Є.Спекторського був своєрідним. Він вважав,що право і є «юридично захищений інтерес». Невипадково вченого відносять до різних напрямів у теорії права. З цього приводу спеціальних праць, присвячених його дослідженням,немає,але є ряд висловлювань. Так С.О. П’яткіна відносить його до засновників теорії природнього права, що визначали свій напрям як етичний нормативізм у праві. М.Е. Казмер вважає вченого прихильником нормативно-соціологічного напряму. Ф.В.Тарановський зараховує його до прихильників об’єктивного визнання ідеї природнього права на метафізичних передумовах.

Все це потребує всебічного аналізу і ретельного порівняння з висловлюваннями з питання право розуміння інших авторів, зокрема теоретиків права Німеччини, особливо Р.Ієрінга,який визначав «право як захищений інтерес».

Як свідчать архівні матеріали, Є.В. Спекторський був добре знайомий із працями Р. Ієрінга. У другій половині ХІХ ст. теорія Р.Ієрінга набула широкої популярності. В основу своїх досліджень він поклав поняття «мета», «інтерес». Але як свідчить історія правових учень, що римським юристам було було відомо,що в основу права покладено будь-який інтерес, що в праві здійснюються певні цілі. Разом з тим,ніхто так глибоко не займався вченням інтересу в праві,як Ієрінг. Він стверджував,що будь-яке визначення права, що не випливає із поннятя інтересу, є безпідставним. Р. Ієрінг вважав що в основі права – не воля, а інтерес. Саме право він визначав,як «політику влади» . Недоліком його теорії було те,що він не розмежовував право і закон, підводячи їх під одне поняття. Його теорія знайшла прихильників не тільки в Європейських країнах, а й в Україні та Росії.

Спекторський висловлював цікаву думку, що право не може вивчатися як замкнута в собі,відірвана від соціальних відносин структура, «правознавство дуже тісно пов’язане з суспільним життям в усьому його драматизмі». На його думку,правознавство має справу з етичними політичними і соціологічними моментами. У своїх перших роботах вчений обстоював застосування при дослідженні права соціології,заснованої на емпіричних дослідженнях. Такий підхід мав певні переваги порівняноз юридичним позитивізмом,тому що орієнтував на більш глибоке визначення права. Вчений акцентував увагу на необхідності системного і функціонального вивчення права, на його обов’язку із суспільством. У подальших своїх роботах зазначав, що догматична юриспруденція,як і раніше, не вичерпує завдань право знав ства,тому що норми законів є не просто довільними приписами,штучно нав’язаними життям, особливо якщо це йде урозріз з її умовами і запитами. Правознавство тісно пов’язане із суспільним життям. Це був вихід вченого від догматичного підходу і націлення на соціологічний підхід до розуміння права, який полягав у тому, що право необхідно шукати не в законах, а в суспільних відносинах. З цього приводу він зазначав: «Центр ваги розвитку права в наш час, як і в усі інші часи, - не в законодавстві, не в судочинстві, не в юриспруденції, а в самому суспільстві.

Наголошуючи на перевагах соціологічного підходу, Спекторський зазначав, що юридична наука не може обмежитися тільки цим підходом. Інакше замість догми юридичної вона стане догмою соціологічною. Він підкреслює, що теорія права повинна бути не просто синтезом юридичної догматики і вчення про соціальні чинники права, вона стане догмою соціологічною. Він підкреслює, що теорія права повинна бути не просто синтезом юридичної догматики і вчення про соціальні чинники права, вона повинна бути гносеологічною юриспруденцією , теорією юридичного пізнання. Таким чином, він намагався модернізувати формально-догматичний підхід, застосовуючи соціологічний підхід до вивчення права.

На відміну від звичайної соціології, що розглядає людське суспільство як щось емпірично дане і яке виникло більш-менш стихійно, правознавство, зазначає вчений, розглядає те саме суспільство з особливої точки зору – морально-соціологічної. Правознавство займається співжиттям людей лише остільки, оскільки в ньому виникають суперечки, що призводять до судового розгляду. Це, крім питання про факти, передбачає питання про право, справедливість, яке вже стає питанням етичного характеру. «Завдяки цьому, - підкреслював Є.В.Спекторський, - правознавство не може бути соціологією в розумінні простого констатування наявності відомого порядку відносин між людьми. Воно представляє соціально-моральну соціологію, що висвітлює й оцінює ці відносини з погляду відомих етичних критеріїв і постулатів».

Вже тут можна помітити особливості правової теорії Є.В.Спекторського. Він виділяв три групи проблем, якими повинна займатися моральна соціологія. Це уявлення про борг, правду, справедливість, обов’язок, що є етичними проблемами, приписами законодавців – політичними і соціологічними проблемами, такими, що виникли природно і є більш-менш сталими в співжитті відносинами, відновленням яких у зв’язку із суперечками і злочинами займається практична юстиція і констатування яких є головним соціологічним завданням теоретичного правознавства. Тому правознавству, на думка Є.Спекторського, доводиться мати справу з етичними, політичними і соціологічними моментами.

Є.В.Спекторський зауважував, що питанням правознавства займалися багато вчених і було дано багато оригінальних визначень. З цього приводу ще Кант зазначав, що юристи до цього часу шукають своє розуміння права. Саме тому Є.В.Спекторський вважав одним із завдань дати визначення права, його походження, враховуючи, що право «втратило свою аксіоматичну незмінність, перетворилося на щось, що підлягає еволюції і поєднане тісним консенсусом з порученими шляхами людського співжиття у всьому розмаїтті його проявів. У цьому зв»язку в «Энциклопедии права» він дав своє праворозуміння. «Право, - писав Є.В.Спекторський, - є юридично захищений інтерес». На його думку, «під таке визначення права підходять як позитивне, так і природне право, як право в об’єктивному розумінні, так і право суб’єктивному розумінні, як приватне, так і публічне право. Елемент нормального вказує на етичний характер права. Елемент домагання обмежує його від моралі в тісному розумінні. У цьому питанні він критикував історичну школу права, яка, на його думку, «страждала тими недоліками, що і романтизм у тодішній німецькій літературі. Саме вона ідеалізувала все минуле». Як бачимо, у питанні право розуміння Є.В.Спекторський не зводить право до норм. На його думку, юридичні норми в широкому розумінні є нормами, які регулюють домагання один до одного в організованому суспільстві. Виходячи з цього, Є.В.Спекторський виділяв ряд особливостей юридичних норм. Він вважав, що ці норми, по-перше, є етичними, оскільки вони розглядають речі не з боку фізичних і психічних процесів, а з боку їх відповідності морального належному. По-друге, ці норми регулюють домагання По-третє, юридичні норми регулюють ставлення людей один до одного. Цим, на його думку, вони відрізняються від релігійних норм, які регулюють ставлення людей до бога. По-четверте, юридичні норми можливі тільки в організованому суспільстві.

У визначенні закону його теорія близька до нормативної, але разом з тим, на відміну від представників юридичного позитивізму, він порушував питання про зміст права і на перше місце ставив проблему моралі. Теорія Є.В.Спекторського була спрямована проти обожнення права з юридичною нормою. У своїй концепції він націлював на соціологічне вивчення права.

Під правом в об’єктивному значенні Є.В.Спекторський розумів так зване позитивне право, тобто сукупність загальних юридичних норм, визнаних обов’язковими в тій чи іншій державі. Правом в суб’єктивному значенні, на його думку, є приватні відносини домагання і обов’язки між окремими особами.

До основних джерел позитивного права Є.В.Спекторський відносив звичай, право юристів і закон. Під звичаєм у широкому значенні він розумів «колективну звичку всіх членів, не лише окремої частини, даного суспільства. Звичай у більш вузькому значенні, юридичний звичай – колективна звичка всіх членів або лише деякі частини даного суспільства визнавати відомі домагання нормальними». Як джерело права вчений виділяв право юристів, тобто, практику суддів і доктрини – правові позиції теоретиків права. Хоча на перше місце Є.В.Спекторський ставив закон, але зазначав важливість діяльності юристів. Він вважав, «якщо звернутися до походження законодавчих норм, то з’ясується, що багато з них і при тому найбільш життєдієвих, являють собою не більш, як урядову санкцію результатів судової практики». Вчений будував таку схему: виникають домагання, виникає і суд, який виносить судові рішення, на підставі яких створюються прецеденти, які узагальнюються, і внаслідок цього створюється загальна норма.

Але до найпоширеніших джерел позитивного права вчений відносить закон. Під законом він розумів: «Обов’язкову до скасування норму, яка регулює зовнішній порядок, отримує свою санкцію від вищої публічної влади в даному суспільстві». Внаслідок того, що держава санкціонує такі джерела права, як судова практика і звичай, то вони можуть набувати сили закону. Вказуючи на стадії правоутворення, вчений зазначав, що звичай є початковою стадією правоутворення, а закон – його закінченням.

Не випадково Є.В.Спекторський розглядав проблему співвідношення права і моралі. Він зазначав, що між правом і мораллю, між юридичними і моральними нормами існує значне розходження, і головне це те, що мораль не знає домагань, тобто не володіє юридичним, обов’язковим характером. На відміну від моралі, право, на його думку, має обов’язковий, або примусовий характер. Разом з тим, його теорією, мораль має велике значення для правознавства, хоча про повний збіг правових і моральних норм може йтися тільки в більш-менш первісних суспільствах із їхнім нескладним побутом і майже відсутністю розумових. моральних і соціальних суперечностей.

Є.В.Спекторський, як і багато вчених-юристів, не ототожнював право і закон. Вчений зазначав, що так званий «штучний закон може наближатися майже до збігу з природнім соціальним законом, але разом з тим, трапляються випадки, коли штучні юридичні закони не тільки не можуть бути названими природними соціальними законами, а і представляють щось прямо їм протилежне. На думку вченого, це і є ті випадки, коли законодавець не зважує на реальне життя і приймає норми, які йому суперечать. Є.В.Спекторський пропонував вишукувати можливості виходу із таких розбіжностей, по перше, внаслідок різкого відокремлення один від одного легальності і доцільності, догми і політики права, інакше кажучи, того, що приписує закон і чого надалі до законного скачування треба дотримуватися, з одного боку, і того, що закон повинен був би приписувати, якби він дійсно рахувався б з життям, з іншого боку. Друга форма – це таке більш-менш натягнуте тлумачення закону, щоб можна було пристосовувати його формули до таких явищ і життєвих відносин, на які він або не міг, або ж просто не хотів зважити.

Слід зазначити, що багато прихильників нормативно-соціологічного напряму, до якого ми відносимо Є.В.Спекторського, пізніше знаходилися під впливом неокантіанства. Але це було не копіювання інших ідей, а пошук нових шляхів до розв’язання нових проблем. Як справедливо зазначає Н.М.Ковалевський, поява соціології не може бути зведена лише до простого запозичення, хоча сам факт запозичення західних ідей не підлягає сумніву.

Торкаючись питання тлумачення законів, Є.В.Спекторський зауважував, що це є «дуже тонке і складне мистецтво, яке вимагає віртуозності від тих, хто займається ним. Завданням і більш або менш вдалим наслідком такого тлумачення є перетворення законодавчих приписів на соціальні описання, перетворення штучного закону на закон природній». Він акцентує такі способи тлумачення, як граматичний, систематичний, історичний, логічний.

Основні праці: «До питання про систематизацію у суспільствознавстві» (1903), «Органічна теорія суспільства» (1904), «Поняття суспільства в античному світі. Етюд із семантики суспільствознавства» (1911), «Завдання енциклопедії права» (1915), «Засади науки про державу і суспільство» (1927), «Християнство і російська державність» (1938).