5. Механізм та інструменти державного регулювання банківської інвестиційної діяльності, її нормативна база

Роль банківської системи в національній економіці розкривається через супроводження грошових потоків. При адекватній грошово-кредитній, інвестиційній, бюджетній, податковій політиці й необхідному нормативно – правовому та інформаційному забезпеченні ці грошові потоки можна спрямувати на економічний розвиток та розбудови ринкових відносин. У зв’язку зі зменшенням обсягу державних інвестицій в економіку зростає значущість банківських інвестицій у забезпеченні структурних перетворень.

У той же час підвищення конкуренції в банківській системі веде до зниження рівня маржі та підштовхують банків до пошуку нових джерел доходів, серед яких чине місце займають доходи від інвестиційної діяльності. [17, С. 16 - 18]

Проблемами регулювання інвестиційної діяльності в Україні займалися такі вчені, як Г В. Абрамович, Т. В. Бова, О. Д. Вовчак, Л. П. Рудь, Л. Г. Кльоба, та ін. На думку Г. В. Абрамовича зміцнення фінансового ринку є головним чинником для покращення інвестиційної діяльності, а О. Д. Вовчак досліджувала теоретичні аспекти регулювання інвестиційної діяльності держави. Л. П. Рудь розглядав механізм державного регулювання інвестиційної діяльності та особливості його формування. [23, С. 55 - 58]

Також заслуговують на увагу результати досліджень у сфері інвестиційної діяльності банків О. В. Дзюблюка, І. О. Лютого, А. М. Мороза, А. А. Пересади, Л. О. Примосткої, М. І. Савлука, І. В. Вєтрова та інших. Основні аспекти державного регулювання інвестиційної діяльності банків знайшли висвітлення у наукових працях вітчизняних вчених: В. Я. Шевчука, Г. І. Башнянина, В. Г. Федоренка, А. І. Загороднього, І. Р. Михасюка, М. І. Крупки, А. С. Гальчинського та ін. Серед зарубіжних вчених, які присвятили свої публікації даній проблематиці, можна виокремити: У. Шарпа, Г. Александера, Дж. М. Кейнса, Г. Марковіца, П. Роуза, Д. Сінкі та інших.

Державне регулювання банківської інвестиційної діяльності банків покликане встановити передумови ефективної діяльності банків, яка направлена на отримання прибутків з одночасним захистом інтересів вкладників банків. Створення передумов ефективної інвестиційної діяльності банків пов’язане з макроекономічною політикою держави. До суб’єктів державного регулювання можна віднести: Міністерство фінансів України, Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку та інші державні органи, які діють у межах своїх компетенцій. [17, С. 16 - 18]

На інвестиційну політику держави впливають такі фактори як структура економіки, рівень її розвитку, стан та ефективність використання основних виробничих фондів, фінансові можливості, рівень науково – технічного розвитку. В Україні можна виділити такі напрями державного регулювання інвестиційної діяльності на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Напрями державного регулювання інвестиційної діяльності

Відповідно до статті 66 Закону «Про банки і банківську діяльність» державне регулювання діяльності банків здійснюється НБУ у таких формах:

1. Адміністративне регулювання:

• Реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;

• Встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

• Застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

• Нагляд за діяльністю банків;

• Надання рекомендацій щодо діяльності банків.

2. Індикативне регулювання:

• Установлення обов’язкових економічних нормативів;

• Визначення норм обов’ язкових резервів для банків;

• Установлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

• Визначення відсоткової політики;

• Рефінансування банків;

• Кореспондентські відносини;

• Управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;

• Операції з цінними паперами на відкритому ринку;

• Імпорт та експорт капіталу.

У теорії державного управління банківською інвестиційною діяльність можна виділяти фундаментальні та інструментальні цілі.

Фундаментальні цілі – це такі цілі, які не потребують додаткового обґрунтування. Інструментальні цілі – є інструментами досягнення фундаментальних цілей. [23, С. 55 - 58]

Основні інструменти державного регулювання інвестиційної діяльності банків зображені у рис. 1.3.

Рис. 1.3. Основні інструменти державного регулювання інвестиційної діяльності банків

Суть використання даних інструментів полягає в забезпеченні активізації інвестиційної діяльності банків, яка потребує умов формування інвестиційних ресурсів та напрямів їх розподілу, що має сприяти підвищенню прибутковості інвестиційної діяльності.

Розглянемо наведений вище перелік інструментів державного регулювання. Необхідно зазначити, що не існує вичерпного переліку інструментів державного регулювання інвестиційної діяльності банків, це закріплено на законодавчому рівні.

Першим інструментом є нормативно – правова база, послідовний розвиток якої сприяє розвитку і підвищенню ефективності всіх сфер економіки.

Формування нормативно – правової бази передбачає прийняття законів та інших нормативних актів, що регулюють економічну діяльність суб’єктів, а також контроль за їх дотриманням. Нормативно – правове регулювання здійснюється через прийняття законів Верховною Радою України, нормативних актів НБУ та Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, видання указів Президента. При цьому закон є інструментом довгострокового регулювання, в той час як постанови, укази, інструкції та інші нормативно – правові акти – інструментами короткострокового регулювання. Основною метою використання даного інструменту є створення середовища, яке, з однієї сторони, забезпечить економічний розвиток та захист інтересів вкладників, а з іншої – прибуткову діяльність. [17, С. 16 - 18]

Основними законами, які регулюють інвестиційну діяльність України, є закони «Про інвестиційну діяльність», «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про інноваційну діяльність», «Про інститут спільного кредитування» та інші. [23, С. 55 - 58]

Банківське законодавство регламентує умови формування власного капіталу, залучення та запозичення коштів юридичних і фізичних осіб та їх розміщення від свого імені на власний ризик на умовах платності, строковості, повернення.

Виконання головної мети нормативно – правової бази в системі державного регулювання інвестиційної діяльності банків реалізується через виконання наступних цілей: забезпечення сталого розвитку банківської системи і встановлення превентивних заходів задля попередження системних криз; обмеження монопольного контролю на ринку фінансових ресурсів; забезпечення конкурентоспроможності банків; активне стимулювання інвестиційної діяльності банків.

Головним завданням розвитку нормативно – правової бази є актуалізація умов діяльності банків до умов економічного розвитку. Особливо це стосується розширення переліку цінних паперів, що можуть використовувати в своїй діяльності банки. Так, наприклад, можливість використання цінних паперів для хеджування валютних та процентних ризиків дало б змогу мінімізувати збитки багатьох банків протягом 2008 – 2010 років.

Другим інструментом є податкова політика. Податкова політика – це система заходів і норм вилучення частини доходів юридичних і фізичних осіб, отриманих внаслідок здійснення діяльності та володіння власністю, що дає дохід [17, С. 16 - 18].

Цю систему вважають оптимальною для утворення бюджету країни, а саме його прибуткової частини. Основними недоліками, на мій погляд, є недосконалість податкової системи, оcкільки податки, які сплачуються, наприклад, податок на прибуток, податок на додану вартість, суттєво впливають на розмір капіталу банківських установ. Достатній розмір капіталу виконує функцію страховки на випадок, коли банк несе збитки або з’являються ризики, в тому числі від інвестиційної діяльності. Тут держава має зацікавленість і повинна сприяти накопиченню достатнього капіталу банківськими установами. Як наслідок, вони прийматимуть більш активну участь в інвестиційному процесі. [23, С. 55 - 58]

У той же час метою діяльності банків є отримання прибутків. Таким чином, якщо держава прагне залучити банки до інвестиційної діяльності, то вона повинна дбати про збереження задовільного рівня дохідності банків. Саме тому використання ставки оподаткування доходів, що отримані від інвестиційної діяльності, на загальних умовах не заохочує банки віддавати перевагу інвестуванню.

Третім інструментом у нашому переліку є залучення іноземного капіталу. На сьогоднішній день іноземні інвестори здійснюють інвестиції в українську економіку через два канали: інвестиційні фонди, які представлені на українському ринку та професійних учасників фондового ринку України ( в т. ч. банків), які торгують цінними паперами, що є об’єктом інтересів іноземних інвесторів. Оскільки професійні учасники фондового ринку України функціонують краще у вітчизняному фондовому ринку, другий канал іноземних інвестицій використовується частіше. [17, С. 16 - 18]

Що стосується використання іноземного капіталу, як метода регулювання банківської інвестиційної діяльності, можна сказати, що іноземні інвестори вдаються до купівлі контрольного пакету акцій українських банків. Прикладом даної діяльності є такі банки: ПроКредіт Банк, Укрсиббанк, Укрсоцбанк, Правекс – банк, банк «Форум», ВТБ Банк. [23, С. 55 - 58]

Таким чином, через державне регулювання іноземних інвестицій держава може впливати на пожвавлення інвестицій у національну економіку. Гарним прикладом є спрощення режиму іноземного інвестування через відміну обов’язкової реєстрації іноземних інвестицій.

Четвертий інструмент в нашому переліку – це грошово – кредитна політика. Головною метою грошово–кредитної політики є регулювання грошового обігу, що реалізується через вплив на банківську систему.

Головним суб’єктом монетарної політики виступає НБУ як регулятор банківської системи. Відповідно до чинного законодавства НБУ, здійснюючи грошово – кредитне регулювання, вливає емітовані кошти в економіку та регулює рівень вже випущених коштів через банки другого, що суттєво впливає на ділову активність суб’єктів економіки.

Так, НБУ в процесі здійснення грошово–кредитної політики здійснює операції з цінними паперами на відкритому ринку, стимулює їх придбання юридичними та фізичними особами, цим зменшуючи кількість вільних грошей, що можуть бути використанні для інвестицій через банківську систему. Викуповуючи державні цінні папери, НБУ вливає додаткові ресурси, які через банківську систему використовуються для інвестування.

Проте, слід наголосити, що дії НБУ, які пов’язані з реалізацію грошово–кредитної політики, впливають лише на обсяг вільних коштів, що можуть бути використанні для інвестування в економіку. Однак сам факт їх використання залежить від наявності портфеля ефективних інвестицій, які дадуть змогу отримати більший дохід за задовільного рівня ризику або зниження рівня ризику за задовільного рівня доходів. [17, С. 16 - 18]

Вирізняють такі основні інструменти грошово – кредитного регулювання:

• Норми страхових резервів, які зобов’язані мати комерційні банки й тим самим відволікати певну частину своїх коштів від активного використання для кредитування та інвестування;

• Облікова ставка НБУ, за якою він продає кредитні ресурси особам, збільшуючи або зменшуючи обсяги кредитних джерел для фінансування інвестицій;

• Операції з державними цінними паперами відкритому ринку.

Зміни, які відбувалися в обліковій ставці за період з 2004 року по січень 2011 року зображені в таблиці 1.4.

Таблиця 1.4

Зміни, які відбувалися в обліковій ставці за період з 2004 року по січень 2011 року

Період	Облікова ставка НБУ
2004	9,0
2005	9,5
2006	8,5
2007	8,4
2008	12,0
2009	10,25
2010, в тому числі:	7,75
Січень	10,25
Лютий	10,25
Березень	10,25
Квітень	10,25
Травень	10,25
08.06	9,5
Червень	9,5
08.07	8,5
Липень	8,5
10.08	7,75
Серпень	7,75
Вересень	7,75
Жовтень	7,75
Листопад	7,75
Грудень	7,75
2011, січень	7,75

З таблиці бачимо, що з серпня 2008 року облікова ставка НБУ знизилася та утримується стабільно. Але також відомо, що, на жаль, зниження облікової ставки поки не вплинуло на зниження процентних ставок по кредитах, отже послаблення грошово-кредитної політики носить формальний характер.

Взагалі, можна виділити такі види грошово-кредитної політики центрального банку, які зображені у рис. 1.4.

Рис. 1.4. Види грошово-кредитної політики центрального банку

Гнучка грошово-кредитна політика – це політика центрального банку, за якою проміжною ціллю є фіксація або підтримка процентних ставок на певному рівні. Попит на гроші зростає – зростає їх пропозиція, попит зменшується – зменшується пропозиція. Це відбувається задля підтримки фіксованої номінальної відсоткової ставки.

Жорстка грошово-кредитна політика орієнтована на фіксацію стабільного грошового обсягу. Тут збільшення відсоткової ставки відбувається через зростання попиту на гроші, і навпаки, падіння попиту на гроші – зниження відсоткової ставки. В двному випадку банк підтримує певний рівень пропозиції грошей.

Проміжному типові грошово-кредитної політики відповідає така модель пропозиції грошей: при зміні попиту на грошові пропозиції грошей змінюється, але в обсязі, недостатньому для підтримки процентних ставок на фіксованому рівні. Тобто зростання попиту на гроші супроводжується зростанням і пропозиції грошей, і ставки процента. [23, С. 55 - 58]

Порядок регулювання державою банків через економічні встановлені Інструкцією про порядок регулювання діяльності комерційних банків в Україні. Інструкцією встановлені два нормативи інвестування: норматив інвестування в цінні папери окремо для кожної установи (Н11), який визначається як відношення суми коштів, інвестованих на придбання акцій (паїв, часток) окремо за кожним емітентом, до регулятивного капіталу банку, нормативне значення не повинно перевищувати 15%; норматив загальної суми інвестування (Н12), який визначається як відношення суми коштів, що інвестуються (придбання акцій та інших цінних паперів з нефіксованим прибутком будь – якої юридичної особи у портфелях банку на продаж та на інвестиції, а також вкладення в асоційовані та дочірні компанії), до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення не повинно перевищувати для універсальних банків – 60%.

Створення резерву на відшкодування збитків через зменшення корисності цінних паперів регламентується Положенням про затвердження положення про порядок визначення справедливої вартості та зменшення корисності цінних паперів.

П’ятим інструментом є державні гарантії. Однією з основних обставин, які визначають активність інвестиційної діяльності, є обсяг його власного капіталу. Це пояснюється тим, що власний капітал виконує страхову функцію на випадок збитків від діяльності. Тому держава повинна забезпечити достатній обсяг власного капіталу та часткове нівелювання ризиків, що пов’язані з інвестуванням.

Існує кілька форм взаємодії держави з банком в цьому напрямі: надання банкам застави під інвестиції з обов’язковим викупом застави у банків; участь державних коштів у спільному фінансуванні проектів у певній пропорції.

В Україні роль держави не може зводиться тільки до створення сприятливих умов для інвестування за допомогою нормативно – правової бази, податкової, грошово-кредитної політики, як це відбувається в економічно розвинених країнах. Держава повинна виступати повноцінним партнером, готовим розділити з банками всі ризики від інвестиційної діяльності. [17, С. 16 - 18]

Висновок: на сьогоднішній день розвиток інвестиційної діяльності банків є об’єктивною необхідністю для їх фінансової стабільності, основним напрямом подальшого забезпечення їх прибутковості.

У межах інвестиційної діяльності банки виконують декілька функцій: мобілізують значні кошти, необхідні для інвестицій; здійснюють перерозподіл вільних ресурсів на фінансових ринках; забезпечують безперервність процесу суспільного відтворення загалом.

Для самих банків інвестиційна діяльність є інструментом диверсифікації активів, засобом підтримки ліквідності, важливим джерелом одержання прибутку.

Державне регулювання інвестиційної діяльності банків покликане сприяти розширенню сфери банківського інвестування, підвищенню його ефективності та захисту інтересів вкладників. Створення сприятливих умов для здійснення інвестиційної діяльності банків пов’язане з макроекономічною політикою держави. Державні органи здійснюють регулювання банківського інвестування у межах своїх повноважень. Державне регулювання інвестиційної діяльності банків набирає все чіткіших форм і має всі можливості результативно впливати на ефективність діяльності банків.

ВИСНОВКИ

Інвестиційна політика банку - це сукупність заходів організації і управління інвестиційною діяльністю, які направлені на забезпечення оптимальних обсягів, структури та прибутковості інвестиційних активів.

Сталий розвиток та ефективне функціонування економіки України можливе лише за умови залучення достатніх обсягів інвестиційних вкладень

Розвиток державного регулювання та нагляду банківської системи є одним з найактуальніших і гостро дискусійних питань, які тепер доводиться вирішувати Україні. Розуміючи всю глибину і складність проблем, які постали перед країною, необхідно визнати, що вирішити їх належним чином без глибокого теоретичного вивчення практично неможливо. Проте, проводячи економічну політику регулювання економіки, уряд молодої суверенної держави за відсутності достатнього досвіду такої роботи повинен бути особливо уважним, обережним та виваженим. Дослідження регулювання банківської діяльності лежить у площині макроекономіки, економічної політики Центрального банку, а також фінансового менеджменту кожного комерційного банку.

На інвестиційну політику держави впливають такі фактори як структура економіки, рівень її розвитку, стан та ефективність використання основних виробничих фондів, фінансові можливості, рівень науково – технічного розвитку.

У межах інвестиційної діяльності банки виконують декілька функцій: мобілізують значні кошти, необхідні для інвестицій; здійснюють перерозподіл вільних ресурсів на фінансових ринках; забезпечують безперервність процесу суспільного відтворення загалом.

Для самих банків інвестиційна діяльність є інструментом диверсифікації активів, засобом підтримки ліквідності, важливим джерелом одержання прибутку.

Державне регулювання інвестиційної діяльності банків покликане сприяти розширенню сфери банківського інвестування, підвищенню його ефективності та захисту інтересів вкладників. Створення сприятливих умов для здійснення інвестиційної діяльності банків пов’язане з макроекономічною політикою держави. Державні органи здійснюють регулювання банківського інвестування у межах своїх повноважень. Державне регулювання інвестиційної діяльності банків набирає все чіткіших форм і має всі можливості результативно впливати на ефективність діяльності банків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» № 2121-3 від 07.12.2000 року.

2. Закон України «Про державне регулювання цінних паперів в Україні» №283/97 від 22.05.1997 року.

3. Закон України «Про інвестиційну діяльність» №1560-12 від 18.09.1991 року.

4. Закон України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» №2740-3 від 20.09.2001 року.

5. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» №3480-4 від 23.02.2006 року.

6. Воробйова О. І. Оцінка рівня кредитно – інвестиційного потенціалу банків України // Економіка та держава. – 2010. - № 11. – С. 10 – 12.

7. Воробйова О. І. Основи формування і використання кредитно – інвестиційного потенціалу банків України. // Фондовий ринок. – 2011. - № 1. – С. 10 – 17.

8. Воробйова О. І. Основні напрямки вдосконалення кредитно – інвестиційної діяльності банків України // Інвестиції: практика та досвід. – 2011. - № 3. – С. 7 – 11.

9. Герасимова С. В. Інвестиційний потенціал банківської системи України // Фінанси України. – 2009. - № 9. – С. 67-77.

10. Глущенко С. В. Інвестиційні послуги банків: Зарубіжна практика та українські перспективи // Фінанси України. – 2007. - № 5. С. 96 – 104.

11. Кльоба Л. Г. Інвестиційна політика банків України в умовах ринкової трансформації економіки // Інвестиції: практика та досвід. – 2008. - № 5. С. 13 – 16.

12. Кльоба Л. Г. Принципи, функції і методи управління банківською інвестиційною діяльністю // Інвестиції: практика та досвід. – 2007. - № 9. - С. 11 – 16.

13. Криклій А. С. Стан та перспективи розвитку інвестиційної діяльності банків в Україні. // Інвестиції: практика та досвід. – 2008. - № 16. – С. 2 – 5.

14. Криклій А. С. Інвестиційна діяльність і капіталізація банків: питання теорії і практики: // Економіка та держава. – 2005. - № 11. – С. 21 – 25.

15. Матвієнко П. В. Формування інвестиційного потенціалу вітчизняних банків // Економіка та держава. – 2007. - № 4. С. 50 – 55.

16. Матвієнко П. В. Інвестиційна діяльність вітчизняних банків // Інвестиції: практика та досвід. – 2007. - № 9. С. 3 – 10.

17. Мехтієв Е. О. Державне регулювання інвестиційної діяльності банків // Інвестиції: Практика та Досвід. – 2010. - №24. – С. 16 – 18.

18. Понеділко О. В. Розвиток державного регулювання та нагляду банківської системи // Економіка та держава. – 2010. - № 5. – С. 40 – 42.

19. Савенко Т. В. Методичні підходи до аналізу та оцінки регулювання банківської діяльності // Інвестиції: Практика та досвід. – 2011. - № 20. – С. 56 – 58.

20. Старовойт К. І. Визначення сутності інвестиційної діяльності комерційних банків // Фінанси України – 2005. - № 9. – С. 151 – 157.

21. Старовойт К. І. Організаційні моделі оптимізації фінансового механізму інвестиційної діяльності комерційного банку // Формування ринкових відносин в Україні. – 2007. - № 5. С. 69 – 72.

22. Федик М. В. Сутність державного регулювання банківської інфраструктури в Україні // Регіональна економіка. – 2010. - № 4. – С 91 – 97.

23. Філіпова Н. В. Державне регулювання інвестиційної діяльності банківського сектору // Формування ринкових відносин в Україні. – 2011. - № 7/8. – С. 55 – 58.

40