24. Розкрийте проблему боротьби за незалежність України. Декларація про Державний Суверенітет. Акт проголошення незалежності України.

Декларація про державний суверенітет України – політико-правовий документ, у якому проголошувалися державний суверенітет України, самостійність, повнота і неподільність влади в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. Першою серед радянських республік Декларацію про державний суверенітет прийняла Естонія ( листопад 1988 року ), проте парламенти більшості радянських республік, зокрема й України, засудили цей акт. Згодом ідея створення суверенної Української держави була проголошена головною метою діяльності Народного руху України. Під тиском демократичних процесів у СРСР і Україні керівництво КПУ бере на озброєння гасло боротьби за незалежність. Уже лютневий 1990 Пленум ЦК КПУ прийняв постанову про розробку проекту закону про економічну незалежність України та висловився за його розгляд у ВР УРСР нового скликання. Через місяць – на березневому пленумі ЦК КПУ – була прийнята резолюція про політичний та економічний суверенітет України.

Роль своєрідного каталізатора у розв’язанні проблеми державного суверенітету України відіграв факт прийняття 12.06.1990 Декларації про державний суверенітет ВР Російської Федерації. 28.06. ВР УРСР почала розгляд питання про державний суверенітет. Крім офіційного проекту, було подано шість альтернативних. На перебіг подій у сесійній залі суттєво вплинули такі чинники: позиція В. Івашка, який 11.07 подав у відставку з посади голови ВР, що на деякий час деморалізувало парламентську більшість; масштабний робітничий страйк ( липень 1990 ), учасники якого вимагали негайного прийняття Декларації; хвиля мітингів під стінами українського парламенту, що підтримували позицію демократичних депутатів. За цих обставин 16.07.1990 ВР УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет. З 385 присутніх на засіданні депутатів «за» проголосувала абсолютна більшість – 355 осіб; «проти» – 4 ; не взяли участі – 26 ( 18 з них невдовзі звернулися до секретаріату сесії і попросили зарахувати їх голоси «за» ). Декларація заклала юридичні основи для розгортання державотворчого процесу та реалізації на практиці українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення. Єдиним джерелом державної влади у республіці визнавався народ України, всі громадяни республіки всіх національностей. З метою створення демократичного суспільства, дбаючи про перспективу розбудови правової держави, намагаючись утвердити суверенітет і самоврядування народу України, ВР УРСР проголосила в документі комплекс базових принципів державотворчого процесу, зафіксувала права української національної держави та перспективні напрями її розвитку – регулювання діяльності держави правовими нормами, закріпленими в Конституції; формування державної влади на основі принципу її розподілу на виконавчу, законодавчу і судову; забезпечення захисту інтересів громадян перед державною владою, функціонування прокурорського нагляду за виконанням законів; Акт проголошення незалежності України

Акт проголошення незалежності України — документ, прийнятий позачерговою сесією Верховної Ради УРСР 24 серпня1991 року, яким проголошено незалежність України та створення самостійної держави — України. Тим самим було покладено край юридичному існуванню Української Радянської Соціалістичної Республіки.

Акт проголошення незалежності України

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом OOH та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України.

Територія України є неподільною і недоторканою.

Віднині на території України мають чинність винятково Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

Верховна Рада України.

[ред.]Постанова Верховної Ради Української PCP про проголошення незалежності України

Верховна Рада Української Радянської Соціалістичноі Республіки постановляє:

Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою. З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови уряду та інші акти Законодавства республіки.

1 грудня 1991 року провести республіканський референдум й підтвердження акту проголошення незалежності.

Голова Верховної Ради Української PCP Л. Кравчук

22 серпня 1991 року, м. Київ.

25. Розкрийте періодизацію історії України. Історичну схему М.Грушевського.

Для розуміння процесу української історії є вкрай важливими критерії-упорядники, які впорядковують історичні дані, що багаті на події та явища. Таким критерієм розвитку виступає наукова періодизація української історії.

Першим, хто спробував логічно та обгрунтовано здійснити загальну наукову періодизацію українського історичного процесу був Михайло Грушевський. Його концепція про наукову періодизацію історії України була викладена у статті "Звичайна схема "русскої" історії і справа раціонального укладу історії Східного Слов'янства" (1904 р).

Головним змістом першого періоду історичного життя нашого народу була організація Руської держави, об'єднання її в одне "політичне тіло" та прийняття християнства.

Другий - перехідний період - відкривається серединою XIV століття, коли землі України увійшли до складу Великого Князівства Литовського та Польші. У цей час форми суспільно-політичного життя і побуту під впливом інших держав змінюються. Як результат - загострення протиріч між урядовою і привілейованою меншістю і масами.

Третій період - це період народної боротьби з ворожим суспільно-економічним устроєм. Поєднання цієї боротьби з релігійною

та національною - своєрідна риса змісту нової доби української історії. В цей час національне почуття "доходить до небувалого напруження", та боротьба не може бути виграна, бо на перешкоді стає сильна організація - Московщина, з одного боку, і Річ Посполита з іншого.

Отже, М.Грушевський виділяє декілька періодів історії України, поєднуючи їх у дві доби - стару (старі часи, княжий та литовсько-польський періоди) та нову (козацький період), які називає тезою і антитезою, що доходять до синтези українського відродження початку XIX століття.

У сучасній українській історіографії проблема періодизації українського етногенезу є дискусійною - досі ще не вироблено єдиних критеріїв її Стародавня історія - до VI ст.

Середньовіччя - Київська Русь, Галицько- Волинська держава,

Русько-Литовське князівство. VII-XV ст.

Ранньоновітня історія - Українська козацька держава XVI-XVIII ст.

Українські землі у складі Російської та Австрійської імперій -XIX ст.

Українська революція. 1917-1921 рр.

Радянська Україна. 1921-1991.

Україна незалежна. 1991-2010.

26. Розкрийте проблему українського політичного рух у складі Російської імперії та його основні течії. (XIX ст..).

27. Розкрийте питання: Брестський мир. Гетьманат та Директорія в Українській революції 1917-1920 рр.

27 січня (9 лютого) 1918 р. в Бресті між Центральною Радою і країнами німецько-австрійського блоку був підписаний мир (Брестський мир):

– Україна вийшла із стану війни з країнами німецько-австрійського блоку (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина);

– Німеччина і Австро-Угорщина зобов’язалися допомогти Центральній Раді відновити контроль над усією територією УНР. Центральна Рада погодилася на введення німецько-австрійських військ в Україну;

– Центральна Рада взяла на себе обов’язок поставити союзникам велику кількість хліба, м’яса, яєць та ін. продуктів і сировини.

Крім того, таємним договором з Австро-Угорщиною передбачався поділ Галичини на українську та польську частини.

Заможні селяни, землевласники вимагали від влади визнання приватної власності на землю. Але Центральна Рада, в якій досить сильними були соціалістичні та навіть пробільшовицькі позиції, не бажала задовольнити ці вимоги. Непорозуміння виникли також між українською та німецькою сторонами у зв’язку з виконанням господарських зобов’язань, передбачених договором між двома державами. Все це негативно впливало на внутрішньополітичну ситуацію в Україні.. Також це викликало масове невдоволення населення українською владою, яка компрометувала себе співробітництвом з окупаційним режимом і безпорадністю у здійсненні соціально-економічних перетворень. Центральна Рада втрачала авторитет серед населення і реальну владу в Україні.

Украї́нська Держа́ва — офіційна назва гетьманського державного устрою (Гетьманату), України у квітні-грудні 1918 р. Очолювалася гетьманом Павлом Скоропадським. Перебувала під опікою Центральних держав.

Після повалення Гетьманату, 19 грудня 1918 р. Директорія оголосила про відновлення Української Народної Республіки. 26 грудня створено уряд УНР під головуванням В. Чехівського.

Справа погіршувалася тим, що в уряді не було єдності. Те, що перед тим об’єднувало членів уряду – боротьба проти гетьмана, – поступово зникало, а інших мотивів практично не було. До того ж боротьба з наслідками Гетьманату інколи набирала форм, які не могли не викликати протесту. Існувала, наприклад, ідея ліквідації Української Академії наук як „витвору гетьманату”. Декрети гетьманського уряду було анульовано. Права участі в політичному житті країни нова влада позбавила не лише поміщиків та капіталістів, а й професорів, адвокатів, лікарів, педагогів тощо.

Більшість керівництва Директорії стояла фактично на радянській або дуже близькій до неї платформі, виступала за союз із більшовиками проти Антанти. Це були В. Винниченко, В. Чехівський, М. Шаповал та ін. Інша частина на чолі з С. Петлюрою орієнтувалася на спілку з Антантою проти більшовиків. Незважаючи на договір, який було укладено між В. Винниченком і Д. Мануїльським про спільну боротьбу проти німців та австрійців, що перебували в Україні, а також на обіцянку X. Раковського і того ж Д. Мануїльського визнати в Україні той лад, який буде встановлено новою українською владою, більшовицький уряд Г. П’ятакова виступив зі звинуваченнями Директорії в контрреволюційності. Невдовзі з півночі розгорнувся наступ Червоної армії на Київ і Харків. Складність полягала в тому, що основу більшовицьких військ становили українські частини, сформовані ще за гетьмана для оборони від більшовиків – Богунська й Таращанська дивізії.