14.3 Правові аспекти й економічні основи лізингової діяльності.

Відносини лізингодавця, лізингоотримувача та постачальника обумовлюють специфіку правового регулювання лізингу. Особлива увага в договорах приділяється формулюванню взаємних прав і обов’язків сторін. На практиці операція фінансового лізингу може бути оформлена як двома, так і одним документом, що зв’язує всіх його учасників. Взаємовідносини між постачальником і лізингодавцем (лізинговою фірмою), як правило, не створюють труднощів з точки зору їх правового регулювання (оскільки вони побудовані на договорі про купівлю-продаж).

Особливе значення надається регулюванню відносин між лізингодавцем і лізингоотримувачем.

Договір лізингу полягає у формі багатосторонньої угоди за участю лізингодавця, лізингоотримувача, продавця об’єкта лізингу або двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоотримувачем. Договір лізингу повинен бути укладений у письмовій формі.

Істотними умовами договору лізингу є:

1) найменування сторін;

2) об’єкт лізингу (склад і вартість майна), умови і терміни його постачання;

3) термін, на який укладається договір лізингу;

4) розмір, склад і графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду;

5) умови переоцінки вартості об’єкта лізингу;

6) умови повернення об’єктів лізингу у разі банкрутства лізингоотримувача;

7) умови страхування об’єкта лізингу;

8) умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об’єкта лізингу і надання інформації про його технічний стан;

9) умови реєстрації об’єкта лізингу;

10) умови повернення об’єкта лізингу або його викупу після закінчення дії договору;

11) умови дострокового розірвання договору лізингу;

12) умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоотримувача;

13) відповідальність сторін;

14) дата і місце укладення договору.

Лізингодавець має право:

1) здійснювати за свій рахунок контроль за умовами експлуатації та цілеспрямованим використанням об’єкта лізингу лізингоотримувачем згідно з умовами договору лізингу, вимогами продавця;

2) вимагати повернення в незаперечному порядку майна, наданого в лізинг, якщо лізингоотримувач не сплатив лізингові платежі протягом двох чергових термінів;

3) вимагати від лізингоотримувача відшкодування збитків, заподіяних унаслідок його дій або бездіяльності відповідно до умов договору.

Лізингодавець зобов’язаний:

1) передати майно, що належить йому за правом власності, в користування лізингоотримувачу або за дорученням лізингоотримувача згідно з його вибором і визначеною ним специфікацією укласти договір купівлі-продажу майна з відповідним продавцем і передати майно в користування лізингоотримувача;

2) не втручатися у вибір лізингоотримувача продавця майна й у визначення специфікації об’єкта лізингу;

3) купуючи майно для лізингоотримувача, повідомити продавця про те, що майно призначене для надання в лізинг конкретній особі;

4) своєчасно і в повному обсязі виконувати взяті на себе зобов’язання перед лізингоотримувачем за утримання об’єкта лізингу (ремонт, технічне обслуговування тощо);

5) прийняти об’єкт лізингу від лізингоотримувача після закінчення терміну договору лізингу, якщо об’єкт не буде викуплений лізингоотримувачем.

Лізингоотримувач має право:

1) відмовитися від прийняття об’єкта лізингу або договору, що не відповідає умовам;

2) вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, заподіяних унаслідок його дій або бездіяльності при виконанні умов договору;

3) висувати продавцю об’єкта лізингу всі вимоги і права згідно з договором купівлі-продажу цього майна (щодо якості та комплектності, термінів передачі, гарантійних ремонтів тощо), проте лізингоотримувач не має права припиняти дію договору купівлі-продажу між лізингодавцем і продавцем або міняти його умови.

Лізингоотримувач зобов’язаний:

1) прийняти і належним чином користуватися об’єктом лізингу, утримувати його відповідно до умов договору;

2) своєчасно і в узгоджені терміни виплачувати лізингові платежі;

3) у разі несплати лізингових платежів протягом двох чергових термінів на вимогу лізингодавця повернути йому об’єкт лізингу;

4) надати лізингодавцю відомості про технічний стан об’єкта і свого фінансового стану;

5) повернути об’єкт лізингу лізингодавцю, якщо він не реалізує своє право викупу об’єкта лізингу або не продовжить термін його використання після припинення дії договору.

Механізм укладення лізингової операції (рис. 12.1) полягає в наступному.

15.1 Механізм розрахунку лізингових платежів.

Можливість організації та ефективного функціонування лізингових підприємств великою мірою залежить від налагодження механізму взаємовигідних відносин між учасниками лізингової угоди, який базується на конкретних економічних розрахунках, тобто елементах лізингового платежу, до яких віднесено орендний відсоток, норму амортизації, ставки податків, норми прибутку.

Орендні платежі включають, як мінімум, два елементи:

¾ відшкодування вкладеного в покупку об'єкта капіталу;

¾ фінансовий дохід на інвестований капітал.

Для позначення цих елементів орендної плати в міжнародних стандартах бухгалтерського обліку 17 «Оренда» і в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку 14 «Оренда» (П(С)БО 14), використовується термін «мінімальні орендні платежі».

У відповідності зі ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сума платежу за договором фінансової оренди може включати:

суму, що відшкодовує частину вартості предмета фінансової оренди;

платіж як винагорода орендодавцю за отримане в оренду майно:

компенсацію відсотків за кредит;

інші витрати орендодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору фінансової оренди.

При цьому тільки мінімальні орендні платежі є обов’язковою складовою частиною орендної плати і вимагають виконання спеціальних розрахунків у порядку, установленому П(С)БО 14 «Оренда». Цим стандартом визначений порядок відображення фінансової оренди в бухгалтерському обліку, але не названі конкретні рахунки і субрахунку Плану рахунків, на яких повинні відбиватися ті чи інші операції.

В українському законодавстві містяться вказівки відносно того, з яких складових елементів може складатися величина лізингового платежу (Закон України «Про фінансовий лізинг»), а також як розподіляються фінансові витрати лізингоотримувача за періодами (П(С)БО 14 «Оренда»). Рекомендації відносно того, яким чином необхідно розраховувати кожний складовий елемент лізингового платежу в законодавстві відсутні. Тобто чіткої методики розрахунку лізингових платежів, яка була б затверджена законодавчо, в Україні не існує.

Розрахунок розміру лізингових платежів може здійснюватися різними методами в залежності від виду лізингу, форми оплати і способу виплат, а також умов функціонування економіки. За неофіційними даними, на українському ринку лізингу протягом 2008-2009 років під впливом фінансової економічної кризи відбулися зміни, які призвели до обмеження кола та кількості послуг, які можуть надавати лізингові компанії, я саме:

70% лізингових компаній України зупинили фінансування нових угод;

25% компаній продовжують фінансувати нових клієнтів, істотно посиливши умови і звузивши продуктову пропозицію;

не більше 5% компаній продовжують працювати приблизно на тих же умовах, що і до кризи.

У зв'язку з загостренням проблеми збуту деяких видів устаткування усе більш очевидною стає проблема організації «збутового» лізингу. «Збутовий» лізинг поширюється на підприємства-лізингодавців. Він допускає кооперацію (об'єднання) виробника промислової продукції і лізингової компанії й об'єднання функцій виробника і фінансового посередника (лізингової компанії) в одному суб'єкті. Суть збутового лізингу полягає в тому, що випускаючи конкретну продукцію, виробник прямо зацікавлений у її якнайшвидшій реалізації, а також прискоренні оборотності вкладених коштів і загального поліпшення фінансових показників.

В умовах «збутового» лізингу, що відрізняється від класичної методики зосередженням функцій виробника і фінансового посередника (лізингової компанії) в одному суб'єкті, при розрахунку лізингових платежів рекомендується виключити величину плати за використовувані лізингодавцем кредитні ресурси на придбання лізингового майна (ця складова, як показує практика, складає від 30 до 55 % у структурі лізингових платежів). У результаті застосування зазначеної методики економічний ефект для лизингоодержувача може скласти, за нашими розрахунками, 20-25%.

«Збутовий» лізинг дозволяє знизити реалізаційні витрати, оптимізувати обсяги запасів продукції на складах, збільшити оборотність фондів, підвищити можливості розширення і технічної реконструкції виробництва, знизити рівень лізингових платежів.

На нашу думку, підприємствам та лізинговим компаніям необхідно переглянути порядок розрахунку лізингових платежів у напрямку їх скорочення до рівня, прийнятного для всіх учасників лізингової угоди. Тому вибір правильного методу нарахування та сплати лізингових платежів сприятиме своєчасній сплаті платежів та зменшенню прострочення виплат.