Катулл: доля людини і поета
Гай Валерій Катулл (87 – 54рр. до н.е.) – один з найвидатніших ліриків античності – народився у місті Вероні, в Цизальпійській Галлії, на півночі Італії, в родині заможного й іменитого провінціала. В 67 – 66рр. Він переїхав, очевидно, з друзями-однолітками в Рим. Найважливіші моменти подальшого життя Катулла відомі нам з його творів – пристрасне кохання молодого поета до якоїсь Клодії, жінки з аристократичного кола, яка славилась у Римі своєю красою і розбещеністю; далі – подорож на грецький Схід, у Малу Азію (Віфінію) в57р. Поетична діяльність Катулла проходила в роки формування військової диктатури, що йшла на зміну сенатсько-аристократичній республіці.
Катулл стояв осторонь від політичних бур, зайнятий особистими переживаннями й літературними інтересами. Його епіграми проти Цезаря та його прибічників аж ніяк не кажуть про якусь ворожнечу на політичному ґрунті. Безпосередніх відгуків на суспільне життя немає в тому збірнику віршів Катулла, що дійшов до нас (116 віршів, близько 3 тисяч рядків) і який розпадається в цілому на дві групи. В одній перед нами поет – послідовник вченої і суто формальної александрійської поезії, один з тих, кого в літературних колах Рима звали “неотериками” (представниками “наймолодшої” поезії). Серед віршів цієї групи ми знайдемо безпосередні переклади александрійців, наприклад, елегії Каллімаха про косу Береніки і наслідування їх, як от поеми “Аттіс”, “Весілля Пелея й Фетіди”, елегія про Протесілая й Лаодамію і т. ін. Саме за такі речі Катулл одержав прізвисько “вченого поета” й зажив слави у сучасників. Але сила й значення Катулла – не в них, а у віршах іншої групи – в коротеньких п’єсах на якийсь випадок, у любовній ліриці (до Клодії, яка оспівується під ім’ям Лесбії), епіграматичних випадах проти суперників у коханні, літературних ворогів і відомих осіб Рима. Тут, - мабуть, уперше в античній літературі, - Катуллом подані зразки глибоко суб’єктивної лірики, щирої й безпосередньої, яка перетворюється на сповідь, на щоденник особистих почувань, часто болісних, що обірвалися з ранньою смертю. Ці властивості створили Катуллові славу в подальшій літературі: вірші “До горобчика Лесбії” і “До Лесбії”(про поцілунки) викликали надзвичайно багато наслідувань і римській літературі, і в літературах нової Європи, починаючи від епохи Відродження. Російські перекладачі порівнюють римського поета щодо життєвого шляху і характеру творчості з Пушкіним, який належав до числа російських цінителів Катулла.
Одухотворення інтимної лірики у творчості Катулла
Сила й значення Гая Валерія Катулла (87-54рр. до н.е.) – одного з найвидатніших ліриків античності - в коротеньких п’єсах на якийсь випадок, у любовній ліриці, епіграматичних випадах проти суперників у коханні, літературних ворогів і відомих осіб Рима.
У Нові часи найбільший успіх мали вірші Катулла, що були присвячені Лесбії (ім’я, під яким він оспівував свою кохану Клодію). Це грецьке ім’я, утворене від назви острова Лесбос, батьківщини Сафо. За допомогою цього псевдоніму Катулл вказує читачу на свій взірець – поезію Сафо. Вірші цього умовного любовного циклу знаходяться і першій, і в третій частинах його знаменитої збірки. В першій частині у віршах переданий і втілений один момент, один стан; в третій частині почуття, майже завжди парадоксальне, постає як предмет міркування, дотепу, аналізу.
Новими – не тільки в латинській, але й взагалі в елліністичній поезії – любовні вірші Катулла зробила і незвичайна багатогранність, і суперечливість зображеного почуття. Емблемою цієї суперечливості став відомий вірш:
В серці – кохання й ненависть. Чому? – ти спитаєш. –
- Не знаю.
Та відчуваю в собі біль цей і мучусь, терплю.
Контраст двох почуттів служить предметом епіграми, яка і має зображувати чудові речі, що викликають здивування та захват. Але це не тільки почуття – для римлянина дієслова “ненавиджу” і “кохаю” означали перед усім діяльний прояв і ворожнечі, і бажання. В число таких дій входили і вислови: лайливі вірші Катулла проти Лесбії – не просто опис ненависті, а акт ворожнечі; вірші про поцілунки – не просто опис бажання, а сам акт вимагання або мольби. Ці дії характерні саме вільній людині – тільки вона може відкрито ворогувати і бажати. Але коли безіменний співбесідник питає: “Чому ти це робиш?” – у відповіді активне дієслово замінене пасивним (замість “роблю” – “робиться”), а вільна людина опиняється в положенні раба (“замість ненавиджу і кохаю” – “мучусь, терплю”).
Мабуть, уперше в античній літературі Катуллом подані зразки глибоко суб’єктивної лірики, щирої й безпосередньої, яка перетворюється на сповідь, на щоденник особистих почувань, часто болісних, що обірвалися з ранньою смертю. Ці властивості створили Катуллові славу в подальшій літературі: вірші “До горобчика Лесбії” і “До Лесбії”(про поцілунки) викликали надзвичайно багато наслідувань і римській літературі, і в літературах нової Європи, починаючи від епохи Відродження.