2. Співвідношення позовної давності з іншими строками.

Позовну давність слід відрізняти від присічних (преклюзивних) строків, гарантійних строків, строків набувальної давності, строків оперативного захисту цивільних прав і претензійних строків.

Важливим є питання, чи є строк позовної давності присічним. (Цей строк деякі авто­ри називають обмежувальним: Проблемні питання у застосуванні Цивільного і Господарського кодексів України / за ред. А.Г. Яреми, В. Г. Ротаня. — К. : Реферат, 2005. — С. 99—100). Розмежу­вання цих строків актуально, перш за все, в силу наявності у них деяких спільних ознак (меж існування у часі та імперативного ха­рактеру строків) і відсутності в чинному за­конодавстві терміна «присічні строки».

Основна відмінність між присічними строками та строками позовної давності в тому, що зі сплином присічного строку припиняється саме існування мате­ріального права, яке охороняється законом, на відміну від сплину строку позовної давності, наслідком чого є відсутність реальної можли­вості особи захистити своє право в судовому порядку. До присічних строків можна віднес­ти, зокрема, всі строки у вексельному праві, строк пред'явлення вимоги до поручителя, строк прийняття спадщини. Зі спливом цих строків припиняється саме право.

Важливим також є питання співвідно­шення строку набувальної давності та строку позовної давності. Інститут набу­вальної давності дозволяє вирішити питання щодо майна, на яке власник тривалий час не пред'являв прав та яке перебувало у відкри­тому володінні у особи, яка не має підтвер­джень свого права на це майно.

За змістом ст. 344 ЦК особа набуває права власності на майно, якщо вона добросовісно заволоділа ним і відкрито та безперервно во­лодіє нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном — протягом п'я­ти років.

На відміну від строку позовної давно­сті, набувальна давність одночасно виступає строком захисту добросовісного володільця та юридичним фактом, що підтверджує доб­росовісність володільця і дає підстави для виникнення права власності. При цьому не­обхідним є дотримання вимог відкритості та добросовісності з боку володільця.

До правовідносин з набувальної давності застосовуються також положення щодо по­зовної давності, зокрема, у випадку, коли во­лодіння буде визнано недобросовісним при зверненні власника з позовом (з моменту по­рушення права останнього). Крім того, пере­біг строку набувальної давності щодо речей, які знаходяться у особи, з володіння якої во­ни могли бути витребувані, починається не раніше спливу строку позовної давності за відповідними вимогами.

Щодо незаконних володільців строк на­бувальної давності починає перебіг з момен­ту закінчення строку позовної давності (за одночасного виконання всіх умов давнісного володільця). Перебіг строку набувальної давності не може початися, поки не закін­чився строк позовної давності за позовом про витребування майна з незаконного воло­діння особи, у якої воно знаходиться. Строк позовної давності «перериває» строк набу­вальної давності у разі недобросовісності во­лодільця.

Суть гарантійного строку полягає в тому, що при виявлен­ні у товарах (роботах, послугах) відступів від умов договору про якість покупець (замовник) на свій вибір може вимагати від виго­товлювача:

1. заміни товару;

2. відповідного зменшення винагороди;

3. безоплатного усунення недоліків;

4. розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків.

Конкретні гарантійні строки встановлюються у стандартах, тех­нічних умовах, правилах про договори підряду на капітальне будів­ництво та інших підзаконних актах. Сторони можуть встановити гарантійні строки у договорі, якщо вони не визначені в норматив­ному порядку, а також встановити триваліші гарантійні строки, ніж це передбачено нормативно-технічною документацією.

У ст. 16 ЦК визначені способи захисту цивільних прав та органи, що здійснюють примусовий захист прав громадян та юридичних осіб. Цивільне законодавство передбачає випадки, коли порушене суб'єктивне право може захищатися особистими односторон­німи діями уповноваженої особи без звернення до компетентного юрисдикційного органу. Це має місце, зокрема, при застосуванні уповноваженою особою до правопорушника заходів (санкцій) опе­ративного характеру. З терміном "оперативність" асоціюється швидке, негайне реагування особи на порушення її права. Але сам оперативний захист здійснюється у певному порядку і в строки, встановлені законом або договором. Так, відповідно до ч.2 ст.997 ЦК, якщо страхувальник прострочив внесення страхового платежу і не сплатив його протягом 10 робочих днів після пред'явлення страховиком письмової вимоги про сплату страхового платежу, страховик може відмовитися від договору страхування, якщо інше не встановлено договором. Відмова сторони від договору в зазна­чених випадках і є засобом оперативного впливу на контрагента, здійснюваного у певні строки.

Важливу роль у захисті прав та інтересів учасників цивільних правовідносин відіграють претензійні строки. Суть претензійного порядку вирішення цивільно-правового спору полягає у тому, що особа, право якої порушене, звертається з претензією до зобов'яза­ної особи про добровільне задоволення вимог уповноваженою: про визнання права, відновлення становища, яке існувало до порушен­ня права, передачу речі, відшкодування збитків тощо.

У відносинах, де сторонами виступають господарюючі суб'єкти (юридичні та фізичні особи), останні застосовують у випадках, перед­бачених ГПК, або за домовленістю між собою заходи досудового (претензійного) врегулювання господарських спорів. Зокрема, спори, що виникають з договору перевезення, договору про надання послуг зв'язку та договору, заснованому на державному замовленні, можуть бути передані на вирішення господарського суду за умови додержан­ня сторонами встановленого для даної категорії спорів порядку їх до­судового врегулювання. Для інших випадків попереднє пред'явлення претензій до господарюючого суб'єкта не є обов'язковим.

Відповідно до ч. 1 ч.2 ст. 925 ЦК до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, пошти є можливим пред'явлення йому претензії у порядку, передбачено­му законом, транспортними кодексами (статутами). Позов до пере­візника може бути пред'явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задо­вольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк.