32. Гносеологія і аксіологія. Суть і необхідність екзистенціального моменту в змісті філософських дисциплін

Філософствувати будь-яка людина починає, відштовхуючись від своїх власних інтересів і цінностей. У центрі уваги людей, що дивляться на буття „зсередини”, у першу чергу виявляються головні людські цінності: щастя, сенс життя, надія, віра, любов, добро, істина, краса – все те, без чого людське життя цілком утратило б смисл. Насправді цінність – це деяка сутнісна характеристика сенсу життя як окремої особи, так і кожної з людських спільнот. Цінність обумовлює собою вихідну і головну життєву позицію людини чи сус-ва. Філософ, виходячи зі своєї принципової життєвої позиції, на основі своєї самосвідомості намагається скласти уявлення про буття як таке. Оскільки таке ж „особисте” бачення є у кожній філософській системі і на будь-якій стадії розвитку фі-ї, оскільки за своєю формою фі-я приречена бути екзистенціальної та аксіологічною. Цим фі-я принципово відрізняється від науки , яка завжди прагне усувати з предмету своїх досліджень особистісний момент. Філософ для висловлення „побачених” ним універсальних ціннісних принципів буття повинен знайти і розробити деякі такі ж універсальні форми, оскільки будь-яку філософську позицію можна висловити і передати тільки за допомогою с-ми філософських категорій то від царини аксіології ми переходимо до царини гносеології та змістовної логіки. У вченні про пізнання у центрі уваги опиняється вже не точка зору окремого індивіду(„Я”) а точку зора будь-якого індивіда, оскільки він належить до роду („Людина”). Основне питання отримує більш розвинену форм, вже не існує свідомість „Я” – буття, а з’являється свідомість роду – людина буття. Від психологічного суб’єкта ми переходимо до суб’єкта соціального, від чуттєво-конкретного погляду на світ ми переходимо до абстрактного погляду. І з усіх загальнолюдських цінностей, на перше місце тут виходить 1 цінність – істина.

33. Об’єктивна і суб’єктивна діалектика, їх співвідношення. Діалектика в функції теорії пізнання, основні принципи, форми, методи пізнання

Діалектика – це вчення про ро-ток і загал. зв'язок , про найбільш загальні закони ро-тку природи, сусп-ва, мислення(теорія ро-тку). Об’єктивна діал. це діал. реального світу, природи та сусп-ва. Вона виражає безперервний ро-ток та зміну, виникнення та зникнення явищ природи і сусп-ва. Суб’єктивна діал. це відображ. об’єктивної діал. у свідомості людини. Між ними існує рівноправний взаємозв’язок. Тобто, діал. речей(об’єктивна) визначає діал. ідей(суб’єктивна). І навпаки. Разом, вони утворюють істинне мислення про світ. Якщо порівняти будівництво пізнання з будівництвом будинку, то принципи – фундамент( принцип об’єктивності, ро-тку, конкретності або системності істини), форми – це будівельні матеріали ( суб’єктивне і об’єктивне, чуттєве і раціональне, емпіричне і теоретичне(факт,ідея,гіпотеза,теорія), змістовне і формальне, історичне і логічне, абстрактне і конкретне, а методи це технологія цього будівництва. Існують методи : спостереження, експеримент, моделювання, аналіз і синтез, індукція і дедукція, історичний і логічний і метод сходження від абстрактного і конкретного.

34. Аргументи агностицизму і принцип діяльнісного відображення

У філософії агностицизм не є самостійною і цілісною концепцією, а являє собою лише критичну позицію в пізнанні - як відносно явищ, так і щодо методів. Тобто агностик може належати до будь-якої філософської школи, яка не наполягає на можливості пізнання абсолютної істини. Найбільш органічно агностицизм пов'язаний з позитивізмом у всіх його проявах. Агностицизм повністю несумісний з будь-якими ідеалістичними і метафізичними течіями філософії, тому що заперечує їх головну теза - чільну роль свідомості.

Філософи ідеалісти стверджували, що набутий досвід ознайомлює нас тільки з відчуттями, тому ми не можемо знати, наскільки суб'єктивна оцінка відповідає об'єктивній реальності навколо нас, але навіть і те, чи існує вона взагалі поза наших відчуттів. І. Кант допускав також існування речей поза нашою свідомістю, неусвідомлених - «які існують самі в собі», і вважав, що наше пізнання не поширюється далі явищ і феноменів. Діалектичний матеріалізм вважав, що гносеологічною підставою «А.», є абсолютизація відносності, то що історично зумовлено людським пізнанням на кожному етапі його розвитку. Соціальні ж причини сучасного «А.», мабуть криються в конфлікті ідей - спробі внутрішнього примирення релігійного та наукового світогляду, або у скруті вибору ідей.

У той же час, деякі філософські школи, що позиціонують себе як матеріалістичні, заперечують принципи агностицизму.Наприклад, діалектичний матеріалізм прямо заперечує основне положення агностицизму - неможливість пізнання об'єктивної реальності, через суб'єктивний досвід.