Написання твору
Починаючи від присвяти до останнього рядка твір Коцюбинського «Intermezzo» сприймається як щось нове, ще не бачене в літературі. Свою новелу автору присвятив Кононівським полям. Очевидно для нього це було особливе місце, місце справжнього відпочинку, своєрідного життєвого антракту; місце де, ін одержав заряд енергій, залишивши свою втому. Саме втома виступає першою дійовою особою у незвичайній виставі, де крім неї задіяні «Ниви у червні». «Сонце», «Три білих вівчарки», «Зозуля», «Жайворонки», «Залізна рука горо-да» і «Людське горе». Письменника втомили незчисленні « треба», вони не завали йому спати, він хотів увільнитись від того «многоголового звіра» і спочити. Людина, яку ліричний герой зустрічав скрізь, не давала йому бути самотнім, мати «свою орбіту». Вона наповнювала його душу своїми стражданнями і болями. Бажання очиститись і бути решті решт спокійним не задовольняв навіки сон — «прекрасний брат смерті». Тому митець сідає в поїзд і покидає місто. Але город витягає і в поле «свою залізну руку». І важко героєві здобути тишу навколо і в собі. Відчуття тиші дає йому кування зозулі. Потрапивши у «чорні кімнати» будинку з білими стінами, герой радіє, що він нарешті сам. Але відчуття це є ілюзорним. В уяві знову зринають образи людей, вони ідучи без кінці, кричать криком свого життя або своєї смерті. Відволікають героя від постійних рефлексів все та ж зозуля і великі білі вівчарки. Втомлений митець тепер має «окремий світ», який складається з двох половинок — зеленої (поле) і блакитної (небо), а між ними, немов перлина замкнуте сонце. Герой радіє, що нема поруч з ним більше нікого. Кругом лише жито, пшениця, овес, ячмінь, льон, гречка. Після прогулянки полем пізно вертався митець додому, думаючи що тепер він може спокійно спати. Ін був вдячний полю, сонцю, своїм супутникам білим вівчаркам, зозулям і жайворонкам за короткий, але такий потрібний перепочинок, який приніс спокій душі, змив утому. Герой побачив свій зв'язок із землею, відчув себе багатим, хоч нічого не мав. Людське горе врешті спіймало його і на ниві, але вже не хотілося від нього тікати, знову натяглися «ослаблені струни» його душі й хотілося чути про те, чим переймається проста людина, що хвилює її. Зустріч на полі із людиною тала індикатором того, що можна повернутись у місто, піти поміж люди, попрощавшись із своїми червневими друзями.
Полiтичне й естетичне кредо лiричного героя
Коли читаєш новелу Михайла Коцюбинського "Intermezzo", весь час вiдчуваєш незрозумiле хвилювання i тривогу. Для мене це було незвичним i дивним до того часу, поки я не зрозумiв: моє серце вiдгукується на щиру вiдвертiсть самого автора, який через показ душевного стану лiричного героя дiлиться зi мною своïми роздумами, ваганнями, поглядами. У такий спосiб, на мою думку, письменник, розкриваючи внутрiшнiй свiт свого героя, проголошує власне полiтичне й естетичне кредо. Я розумiю, що було б помилкою однозначно ототожнювати Коцюбинського з його героєм, та творча бiографiя i дiяльнiсть талановитого i визначного письменника дає на це певнi пiдстави. Автор не називає нi соцiального стану лiричного героя, нi його професiï. Йдеться про людину, яку втомило мiсто з усiєю складнiстю i багатограннiстю його життя, його проблем i яка прагне iнтермецо - короткого перепочинку: "Я утомився. Мене втомили люди. Менi докучило бути заïздом, де вiчно товчуться отi створiння, кричать, метушать i смiтять. Повiдчиняти вiкна! Провiтрить оселю! Викинуть разом iз смiттям i тих, що смiтять. Нехай увiйдуть у хату чистота i спокiй". "Чистота i спокiй" - ось що зараз, на цьому етапi життєвоï втоми i зневiри, найважливiше для героя. Коцюбинський зримо, виразно змальовує стан свого персонажа, неначе говорить про власнi почуття, але менi не вiриться, що герой бiжить вiд людей, бо я розумiю, що передi мною сильна i урiвноважена людина, яка здатна любити природу, а значить, - у першу чергу людей. Просто накопичення проблем, болю вiд людського горя, нерозв'язаних суперечностей морально виснажили його вразливу душу, напружили його нерви i цей перепочинок був, може, єдиним правильним засобом, щоб навести лад у своïй душi, зiбрати сили для подальшого гiдного життя. Життя, в якому герой з об'єктивних обставин у вiдповiдний момент мусить взяти на себе тягар вiдповiдальностi за народ, вказувати йому соцiальнi й полiтичнi орiєнтири. Та спочатку необхiдно вiдновити душу i сили. Коцюбинський стверджує, що людина - це дитя природи, тому тiльки мати-природа може вилiкувати свою стомлену й виснажену дитину. Це чудо вiдродження людини у лонi природи майстерно змальовано у "Intermezzo": прогулянки в поле, споглядання загадкового i чарiвного пейзажу вiдновлюють сили митця, його душа сповнюється оптимiзмом i радiстю змiн. Вiн натхненно звертається до Сонця, що не тiльки полiпшує настрiй героя, а й переповнює все єство, надає iншого сенсу його життю: "Сонце, бажаний гiсть, - i коли ти вiдходиш, я хапаюсь за тебе". Природа, ïï краса i гармонiя вiдроджує в душi iнтелiгента-революцiонера потребу у спiлкуваннi з людиною, прагнення словом i дiлом допомагати ïй, зарадити ïï горю. Рефрен "говори, говори!" пiдсилює неспокiй в душi лiричного героя пiсля монологу бiдного селянина. Ця небайдужа душа виповнюється людським горем, вибухає гнiвом, сповнюється ненавистю до гнобителiв i бажанням захистити знедолених людей, стати на шлях революцiйноï боротьби. I ось ми вже ачимо не надломленого, зневiреного i роздратованого iнтелiгента, що постав перед нами на початку новели, а сповненого безкомпромiсноï рiшучостi героя-борця. Своє мiсце у праведнiй боротьбi вiн бачить у перших лавах, тому нам так зрозумiлi життєвi iдеали, його полiтичне й естетичне кредо, що прозвучало у заклику: "Говори, говори. Розпечи гнiвом небесну баню. Покрий ïï хмарами твойого горя, щоб були блискавка й грiм. Освiти небо i землю. Погаси сонце й засвiти друге на небi". Бути на передньо му краï боротьби народу за його поступ до правди i справедливостi - це суспiльний обов'язок iнтелiгента, митця. Це кредо М.Коцюбинсько го залишається актуальним i в наш час, коли вiдроджена Украïна потребує дiйових сил моïх спiввiтчизникiв.