Типологія заінтересованих груп:
Офіційні – це Конгрес, президент, суди, тобто всі офіційні органи державної влади. Неофіційні – це спілки бізнесменів, профспілки та інші групи, що мають свої специфічні інтереси (політичні партії, громадсько-політичні об’єднання).
А. Бентлі розділяв заінтересовані групи на приховані і неприховані. Неприховані – це інститути та ланки державного управління, які мають справу с формальним прийняттям рішень (законодавчі, виконавчі і судові органи), а також політичні партії та інші організовані групи тиску, оскільки вони є найбільш доступними для спостереження (для емпіричного вивчення). Але оскільки державне управління – це не тільки набір інституційних структур, а це більш складний процес, то необхідно емпірично досліджувати менш формальні і помітні групи і обставини, які впливають на цей процес. А. Бентлі вважав, що більшість групових конфліктів вирішується не на рівні офіційного правління, за яким легко спостерігати, а в прихованому процесі суперництва, адаптації і регулювання, який відбувається всередині багаточисельних груп та підгруп.
В одних випадках конфлікти і суперечності між групами вирішуються мирно і досягнення рівноваги і компромісу фіксується офіційними інститутами („офіційними групами”), які виступають в якості арбітрів. В інших випадках, якщо ці „офіційні групи”, до яких відносяться не тільки законодавчі, виконавчі та адміністративні інститути, але також й армія, поліція, є достатньо сильними, вони можуть нав’язати врегулювання окремим конфліктуючим групам і цим підтримувати більш чи менш стабільну рівновагу. Стабільність же самих „офіційних груп” чи уряду, яка обумовлює стабільність державного управління в цілому, підкреслює А. Бентлі, залежить в першу чергу від їх здатності знаходити компромісні способи вирішення міжгрупових конфліктів і виступати в якості арбітра.
№ 27. Теорія «відкритого суспільства» К. Поппера.
На думку Карла Поппера „відкрите“ суспільство – це вища форма організації суспільства, яку він називає „великим“, „благим “ суспільством. Відкрите суспільство – це суспільство демократичного типу, що характеризується плюралізмом в економіці, політиці, культурі, розвиненими соціальними структурами, і правовою державою. Для членів відкритого суспільства характерні типове раціонально-критичне мислення й відповідна установка поводження, можливість свідомо управляти соціальним розвитком і формувати державні інститути відповідно до демократичних принципів.
„Відкрите“ суспільство в розумінні К. Поппера повністю демократичне. Воно не необмежене капіталізмом, але й не засновано на марксизмі або анархії: це самостійний варіант демократії. Поппер ставить завдання обмеження вільного ринку й одночасно завдання зменшення впливу держави; видиме протиріччя між цими завданнями він називає «парадоксом держави». Для зменшення сваволі державних структур він пропонує перевести суспільство на наукову організацію, а для цього він пропонує реформувати соціальні науки таким чином, щоб вони були відкриті для критики й опиралися на соціальний досвід. При цьому передбачається, що всі зміни потрібно робити поступово й що держава повинна займатися запобіганням страждання й несправедливості, але не повинна примушувати громадян «до чого-небудь, навіть до щастя».
Відкрите суспільство К. Поппер розглядав як найкращу форму громадського життя. Не як утопію, а як необхідну надзадачу, над якою необхідно невпинно працювати, якщо не хочемо, щоб суспільство еволюціонувало в протилежному напрямку — до гіршої альтернативної моделі. Основу такого суспільства складає приватна власність; недоторканість власності є першим і головним правилом його організації й самоорганізації. Такою ж опорною нормою цього суспільства є демократичні свободи особистості.
К. Поппер був схильний ототожнювати відкрите суспільство з науковим або ж раціонально організованим співтовариством. У цьому зв’язку К. Поппер писав: „Відкрите суспільство ( тобто суспільство, яке базується на ідеї не тільки толерантності до інших, незвичних думок, а й на повазі до них) і демократія (форма правління, яка повністю призначена для захисту відкритого суспільства) не можуть існувати та успішно розвиватися, якщо наука стане властністю тільки вузького кола спеціалістів“
Відкрите суспільство в розумінні К. Поппера значно менше відноситься до держави та його економіці, чим до особистості та її волі.. „Держава повинна існувати для людської особистості — на благо її вільних громадян та їх вільного суспільного життя, задля вільного суспільства, а не навпаки“ [ Поппер К. Открытое общество и его враги. М., 1992. Т. I. Чары Платона. С.214.]. Демократію потрібно розглядати як засіб захисту нашої волі, у тому числі як засіб, що не спрацьовує, якщо суспільство, яке використає його, ще не готове цінувати волю й толерантність: „Я вважаю надзвичайно важливим для вільного суспільства те, що демократію потрібно розглядувати реалістично — такою, яка вона є: її не потрібно ідаелізовувати. Особливо важливо зрозуміти, що демократія, як правило, ефективно працює у суспільстві яке ціннує свободу й толерантність, а не в суспільстві, яке не розуміе важливості цих цінностей. Демократія, тобто воля більшості, може сприяти збереженню и захисту свободи, но вона ніколи не спроможна сама по собі створювати свободу, якщо кожного окремого громадянина це не хвилює“.
Філософ виділив дві головні характеристики відкритого суспільства. «По-перше, у відкритому суспільстві законно вільне обговорення, і результати публічних дискусій впливають на політику. По-друге, у ньому є інститути, що сприяють волі тих, хто не шукає вигоди». Отже можна зробити висновки, що суспільним ідеалом К.Поппера є «відкрите суспільство» – суспільство влади розуму, свободи, рівності, справедливості. „Відкрите суспільство“, за К.Поппером, базується, насамперед, на інструментальній раціональності, десакралізації соціальних і політичних норм і процедур, можливості зміни соціального статусу його членів. Основу такого суспільства складає приватна власність; недоторканість власності є першим і головним правилом його організації й самоорганізації. Такою ж опорною нормою цього суспільства є демократичні свободи особистості.