Екологічна сертифікація

З метою контролю за якістю виробленої продукції, за дотриман­ням норм і вимог екологічної безпеки в процесі виробництва, запобігання шкідливого впливу забруднення навколишнього середовища на здоров'я людей вводиться система екологічної сертифікації. Сертифікат - це посвідчення на якість продукції, сировини, товару, технології виробництва і т.д.

З метою визначення впливу підприємств на навколишнє се­редовище і контролю за дотриманням природоохоронних норм і правил у процесі господарської діяльності розробляється еко­логічний паспорт (сертифікат) підприємства - нормативно-тех­нічний документ, у якому міститься інформація про викорис­тання природних ресурсів і визначається вплив виробництва нанавколишнє середовище. Екологічний паспорт розробляє влас­ник підприємства за рахунок власних коштів, затверджує його

керівник.

Узгоджений з органами місцевого самоврядування і приро­доохоронними органами, екологічний паспорт підлягає реєстра­ції. Основу екологічного паспорта становлять узгоджені і за­тверджені показники виробництва, розрахунки ГДВ і ГДС, до­зволи на природокористування (ліцензії), паспорти пило-, газо- і водоочисних споруд, статистична звітність, результати інвента­ризації джерел забруднення, нормативно-технічні документи тощо. Екологічний паспорт доповнюють і коригують при зміні технології виробництва, заміні устаткування.

Екологічний паспорт складається з таких розділів:

1. загальні відомості про підприємство;

2. природно-кліматична характеристика району розташування

підприємства;

3. відомості про технологію виробництва;

4. сертифікат на сировину;

5. характеристика земельних ресурсів і ділянки, на якій розта­шоване підприємство;

6. характеристика викидів в атмосферу;

7. характеристика відходів виробництва;

8. розміщення відходів виробництва;

9. характеристика екологічної діяльності підприємства, в тому

числі:

• витрати на природоохоронні заходи;

• платежі за викиди і скиди;

• платежі за використання природних ресурсів.

Подібні екологічні паспорти (сертифікати) розробляються на окремі види природних ресурсів, готову продукцію виробництва, на технологію виробничого процесу. З метою обліку природних ресурсів складаються також кадастри.

Система сертифікації набуває особливого значення в наш час - час становлення ринкових відносин, час інвестицій, час широ­кого міжнародного співробітництва. Ринкові механізми і вико­ристання системи екологічної сертифікації та ліцензування ство­рюють підґрунтя для розвитку нових напрямків економічної діяльності в галузі природокористування, таких, як екологічний маркетинг, екологічний менеджмент та екологічний аудит.

Тема 12

Екологічна безпека, експертиза та екологічна оцінка проектів

• Екологічна безпека та гарантії екологічної безпеки

• Екологічна експертизаЕкологічна безпека та гарантії екологічної безпеки

Екологічна безпека - це такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршен­ня екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоро­в'я людей. Гарантом екологічної безпеки населення є комплекс взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організа­ційних, державно-правових та інших заходів. Підприємства, уста­нови й організації зобов'язані додержувати вимоги екологічної безпеки при розміщенні, проектуванні, будівництві, введенні в дію нових або реконструкції діючих підприємств, споруд, при застосуванні засобів захисту рослин, міндобрив, отрутохімікатів, при експлуатації й обслуговуванні транспортних засобів. Спеці­альні умови екологічної безпеки також існують щодо військо­вих, оборонних об'єктів.

Планування, розміщення, забудова і розвиток населених пун­ктів мають здійснюватись з урахуванням екологічної ємності територій, додержання вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природ­них ресурсів. На підприємствах, що стають до ладу, слід передба­чити вловлювання, утилізацію, знешкодження шкідливих речо­вин і відходів або їх повну ліквідацію, виконання інших вимог щодо охорони навколишнього природного середовища і здоро­в'я людей. Підприємства, окремі виробництва, діяльність яких пов'язана зі шкідливим впливом на довкілля, обов'язково по­винні бути обладнані спорудами, устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднюючих ре­човин.

Ця особливість розташування господарських об'єктів пов'я­зана з використанням специфічних властивостей навколишньо­го природного середовища, що можуть бути визначені як різно­вид природного ресурсу. Біоресурсний потенціал території - здат­ність навколишнього природного середовища до самоочищення, а відповідно й до сприйняття без негативних наслідків певної кіль­кості відходів (викидів, скидів) або спроможність витримати без ушкодження інші антропогенні навантаження, які будуть зумов­лені розвитком господарської діяльності в даному регіоні.

У такому разі важливим є використання критерію сталого розвитку. Він визначається як критерій справедливого розподі­лу ресурсів між нинішнім та майбутніми поколіннями. Маєть­ся на увазі, що використання ресурсів одним поколінням не повинне перевищувати обсягів, які забезпечили б, принаймні, збе­реження досягнутого рівня добробуту. Саме цей критерій по­кладено в основу концепції сталого розвитку - такого розвитку (техніки, технології та суспільних відносин), який не вступає в протиріччя з правом майбутніх поколінь на задоволення своїх власних потреб.

Необхідно суворо дотримуватись спеціальних правил охоро­ни земельних і водних ресурсів під час транспортування, збері­гання і застосування отрутохімікатів, мінеральних добрив, пес­тицидів та інших препаратів, з тим щоб не допустити забруд­нення ними навколишнього середовища та продуктів харчуван­ня. Підприємства у своїй діяльності зобов'язані вживати необ­хідних заходів щодо запобігання перевищення встановлених рівнів акустичного, електромагнітного, іонізуючого та інших шкід­ливих фізичних впливів на навколишнє середовище і здоров'я людей у населених пунктах, рекреаційних і заповідних зонах.

Рішенням Верховної Ради України окремі території держа­ви можуть оголошуватись зонами екологічної катастрофи, зона­ми підвищеної екологічної небезпеки чи належати до інших категорій зон надзвичайних екологічних ситуацій. Зонами еко­логічної катастрофи оголошуються території, де внаслідок ді­яльності людини або руйнівного впливу стихійних сил природи виникли стійкі або незворотні негативні зміни в навколишньо­му природному середовищі, що призвели до неможливості про­живання на них населення і ведення господарської діяльності. Зонами підвищеної екологічної небезпеки оголошуються терито­рії, де внаслідок діяльності людини або руйнівного впливу

стихійних сил природи виникли тривалі негативні зміни в на­вколишньому природному середовищі, що ставлять під загрозу здоров'я людини, збереження природних об'єктів і обмежують ведення господарської діяльності.

Екологічні вимоги до виробництва, зберігання, транспорту­вання, використання, знешкодження, захоронення токсичних та інших, небезпечних для навколишнього природного середовища і здоров'я людей речовин визначаються нормативними докумен­тами на підставі висновку державної екологічної експертизи і погоджуються з органами охорони здоров'я та органами Мініс­терства екології і природних ресурсів України. Недотримання вищеозначених вимог створює реальну загрозу життю людини. У деяких інших країнах прийняті спеціальні законодавчі акти про екологічну безпеку (зокрема, у Російській Федерації). Це питання за своїм значенням стоїть поряд з питаннями економі­чної та політичної безпеки держави.

Екологічна експертиза

Екологічна експертиза - це комплексний аналіз технологій, матеріалів, устаткування, техніки, проектів, планів, прогнозів та іншої документації, який проводять висококваліфіковані спеці­алісти та експерти з метою визначення відповідності поданих матеріалів чинному законодавству. Здійснюється вона на під­ставі Закону України «Про екологічну експертизу».

Метою екологічної експертизи є запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природ­ного середовища та здоров'я людей, а також оцінка ступеня еко­логічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах. Основними завдан­нями екологічної експертизи є:

• визначення ступеня екологічного ризику і безпеки заплано­ваної чи здійснюваної діяльності;

• організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об'­єктів екологічної експертизи;

• встановлення відповідності об'єктів експертизи вимогам еко­логічного законодавства, санітарних норм, будівельних норм і правил;

• оцінка впливу діяльності об'єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища, здоров'я людей і якість природних ресурсів;

• оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середови­ща і здоров'я людей;

• підготовка об'єктивних, всебічно обґрунтованих висновків екологічної експертизи.

Основні принципи екологічної експертизи:

• гарантування безпечного для життя і здоров'я людей стану навколишнього природного середовища;

• збалансованість екологічних, економічних і соціальних інте­ресів для врахування громадської думки;

• наукова обґрунтованість, незалежність, об'єктивність, комплекс­ність, варіантність, гласність;

• екологічна безпека, територіально-галузева доцільність реалі­зації об'єктів екологічної експертизи;

• державне регулювання;

• законність.

Об'єктами екологічної експертизи є проектна документація на будівництво нових чи реконструкцію діючих підприємств, об'єктів та впровадження нової техніки, технологій, матеріалів, продукції, реалізація яких може призвести до порушення еколо­гічних вимог.

Екологічній експертизі можуть підлягати:

• екологічні ситуації, що склалися в окремих регіонах;

• діючі об'єкти та комплекси, що мають значний негативний вплив на стан навколишнього природного середовища та здо­ров'я людей;

• технології;

• технічні засоби;

• проектні рішення та програми розвитку;

• продукція.

В Україні здійснюється державна, громадська та інші еколо­гічні експертизи. Висновки державної експертизи є обов'язко­вими для виконання. Висновки громадської експертизи мають рекомендаційний характер. Граничні строки проведення держав­ної екологічної експертизи мають рекомендаційний характер.

Граничні терміни проведення державної екологічної експер­тизи об'єктів:

1) групами спеціалістів еколого-експертних підрозділів, установ чи органами Міністерства екології та природних ресурсів Укра­їни - до 54 календарних днів з продовженням у разі необхід­ності до 60 днів, а у виняткових випадках - до 120 днів;

2) спеціально створеними міжгалузевими еколого-експертними комісіями чи спеціалізованими організаціями - до 90 кален­дарних днів.

Основні етапи проведення експертизи:

1. оголошується замовником через засоби масової інформації заява про екологічні наслідки діяльності;

2. подання замовником еколого-експертним органам комплек­ту документів з обґрунтуванням оцінки впливу на навколишнє природне середовище в такому складі:

• паспорт робочого проекту;

• загальна пояснювальна записка;

• генеральний план;

• будівельні рішення;

• кошторисна документація.

Проектно-кошторисна документація обов'язково повинна бути погоджена з органами державного нагляду. Після цього еколого-експертна комісія проводить аналітичне опрацювання матеріалів. У разі необхідності проводить натурні обстеження. Потім узагальнює окремі експертні дослідження і готує виснов­ки екологічної експертизи та подання їх зацікавленим орга­нам. Висновки екологічної експертизи складаються зі вступної (протокольної), констатуючої (описової) та заключної (оціноч­но-узагальнюючої) частин.

Позитивні висновки державної екологічної експертизи піс­ля затвердження їх Міністерством екології та природних ресур­сів України (або його органами на місцях) є підставою для від­криття/припинення фінансування проектів, програм чи діяль­ності. Без позитивних висновків державної екологічної експер­тизи реалізація проектів чи діяльності забороняється.