Фінляндський нейтралітет

Нейтралітет цієї держави також пов’язаний з Другою світовою війною. На Фінляндію, як одну з переможених країн, поширювалися положення Паризьких мирних угод від 1947 р., відповідно до яких на неї було накладено багато військових обмежень.

Оскільки на території Фінляндії перебували лише радянські військові сили, для подальшого розвитку були вирішальними передусім відносини з СРСР. Вони були обтяжені вже трьома війнами XX століття, впродовж яких постійно змінювалися і спільні кордони цих держав. У фінській політиці навіть з’явилося твердження, що Фінляндія тим більш безпечна, чим далі від Ленінграда прокладені її кордони. Це вказувало на той факт, що головною проблемою Фінляндії було її розташування в зоні оборони Росії, пізніше СРСР. Тому становище в 1948 р. здавалося загрозливим — Радянський Союз був однією з держав-переможниць, а в Порскала, неподалік Гельсінкі, розміщувалася його військова база.

Коли в Чехословаччині відбувався комуністичний заколот, Сталін надіслав фінському президенту Паасіківі погрозливого листа, в якому упереджено попереджував, що Фінляндія залишається єдиною сусідньою країною, з якою СРСР не мав угоди про співпрацю в галузі безпеки. Це пов’язане з тим, що фінські політики спробували змінити наявну міжнародну ситуацію в російсько-фінських відносинах на таку, яка коротко характеризувалася як “Фінляндія плюс будь-хто проти СРСР”.

Після листа Сталіна, щоб не потрапляти під безпосередній тиск Москви, вирішили проводити таку політику, в якій не було б ані “плюс будь-хто”, ані “проти СРСР”. Оскільки, зважаючи на попередні війни, комуністи не мали у Фінляндії такої підтримки, щоб здобути владу, обидві сторони уклали 6 квітня 1948 р. договір про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу, який достоту відрізнявся від договорів, укладених із соціалістичними країнами. У “Договорі про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу між СРСР та Фінляндської Республікою”, підписаному 6 квітні 1948 року, підкреслюється “прагнення Фінляндії залишатися в стороні від протиріч між інтересами великих держав і виражається неухильне прагнення до співпраці в інтересах підтримки міжнародного миру і безпеки відповідно цілям і принципам ООН”.

Крім того, Фінляндія взяла на себе зобов’язання у разі військового нападу на Фінляндію або на СРСР, через територію Фінляндії, використати всі засоби для своєї оборони, а за необхідності після взаємної домовленості звернутися по допомогу до Радянського Союзу.

І хоча в цьому договорі безпосередньо про нейтралітет не йдеться (в його преамбулі згадується лише прагнення Фінляндії залишитися поза антагоністічними великодержавними інтересами). Фактично це було визнання нейтралітету Фінляндії з боку СРСР. Стан “зв’язаних рук” на кшталт Фінляндії увійшов до політичного сленгу західної дипломатії як “фінляндізація”.

А руки фінам зв’язали так: в 1955 р. президент Фінляндії У. Кекконен зазначив, що міжнародна політика перебуває “в стадії розвитку, в якій можливий дійсний нейтралітет”. Далі, 24 листопада 1961 року відбулася зустріч М. С. Хрущова з У. Кекконеном, на якій вони обговорили порядок проведення військових консультацій між країнами. Хрущов заявив, що, з огляду на зацікавленість СРСР і Фінляндії в питанні забезпечення безпеки кордонів держав, Радянський уряд сподівається, що уряд Фінляндії зі свого боку буде уважно стежити за розвитком обстановки в районі Північної Європи та Балтійського моря і в разі необхідності висловить свої міркування Радянському уряду про прийняття відповідних заходів.

Визнання нейтралітету Фінляндії з боку інших великих держав стало надходити лише в 1961 — 1962 рр., та це було вже офіційним довершенням розвитку. Західні ж держави підтвердили той факт, що Фінляндії вдалося встановити в країні демократичну систему і не стати сателітом Радянського Союзу.

Член ООН з 14 грудня 1955р

3. Конфлікт у Північній Ірландії – має глибокі корені і виявляється у протистоянні двох громад північного сходу острова Ірландія – протестантів і католиків. Передумови виникнення проблеми можна прослідкувати ще з ХІІ ст., коли були перші спроби англійців завоювати Ірландію. З початку ХVII ст. відбувалася масштабна колонізація Ольстера англійськими і шотландськими поселенцями, зміцнення їхнього панування на ірландських землях і зокрема на північному сході острова Ірландія, де здійснювалася особливо жорстока соціально-економічна дискримінація місцевого населення, яке, в свою чергу, чинило запеклий опір поселенцям. У 1921 році Ірландія отримала незалежність від Великої Британії, за винятком шести північно-східних графств Ольстера – Північної Ірландії, які залишилися у складі Сполученого Королівства, що й призвело до виникнення ольстерської проблем