4.Теорія пізнання і логіка Аристотеля. Класифікація наук. Практична філософія (етика і політика).

Аргстотель — мислитель-енциклопедист залишив твори у всіх важливих галузях знання. Серед них природниче-нау­кові: «Про фізику», «Про небо», «Про походження тварин», «Про душу»; логічні — «Органон» («Категорії», «Аналітика», «Топіка»); філософський твір «Метафізика»; з ораторського мистецтва — «Поетика», «Риторика».

Арістотелю належить заслуга першого розподілу наук, виділен­ня для кожної з них спеціальних галузей досліджень, встановлення різниці між теоретичними, практичними і творчими науками. От­же, теоретичні: метафізика — вивчає першопричини всіх речей, всього суттєвого; фізика — вивчає стан тіл і визначення «матерії», математика — вивчає абстрактні властивості реальних речей. Практичні: етика — наука про норми поведінки людей; економіка; політика. Творчі науки: поетика — теорія віршоскладання; рито­рика — теорія ораторського мистецтва і мистецтва ремесла.

Арістотель (384 - 322 рр. до н. ери) - найвидатніший античний філософ, енциклопедичний вчений, патріарх грецької і світової філософії, за висловлюванням Гегеля, “вчитель людства”. Арістотель створив енциклопедичне філософське вчення, котре охоплювало логіку, діалектику, теорію пізнання, психологію, фізику, зоологію, політику, економію, політику, педагогіку, риторику, етику, естетику, космологію, астрономію. Будучи учнем Платона, поставив під сумнів його ідеалістичну “теорію ідей”, спробу пояснити існування “світу речей” завдяки існуванню “світу ідей”. Великі заслуги має Арістотель в розвитку наук. Він є творцем формальної логіки, її важливих принципів (законів): принципу недопустимості суперечностей, принципу виключення третього. Арістотель один із перших розробив і застосував у пізнанні такі методи дослідження, як індукція і дедукція - рух думки від часткового до загального (індукція) і від загального до часткового (дедукція); він створив вчення про силогізми і їх правила; вперше визначив судження як форму думки, в котрій що-небудь стверджується чи заперечується; вперше здійснив класифікацію категорій логіки, визначивши десять таких категорій (сутність, місце, час, простір, володіння, діяння, страждання). Одним з найбільш цінних надбань філософії Арістотеля є його вчення про різні види (форми) руху матерії. Він розрізняв шість таких форм: виникнення, знищення, перехід з одного стану в інший, збільшення, зменшення, переміщення. Категорії у Арістотеля - рухливі, біжучі, переходять одна в одну. Арістотель пояснює це на прикладі мідної кулі. Остання є єдністю матерії (міді) і форми (кулеподібності). Матерія і форма - протилежності, але вони переходять одна в одну. Мідь є матерією по відношенню до кулі (як форми). Однак таж мідь (як матерія) є формою по відношенню до своїх фізичних елементів, які її складають. Мідь є можливість форми. Форма є дійсність того, чим виявляється мідь. Думка про можливість руху понять, переходу одного стану в інший є геніальною. Погляди Арістотеля на соціальні проблеми, на державу, її сутність та походження, ґрунтувалися на вивченні ним солідного фактичного матеріалу - дослідженні устрою 158 грецьких міст-держав. Держава, на думку філософа, є продуктом земного походження. Вона створюється задля досягнення загального блага. У своїй праці “Політика” Арістотель з'ясовуючи принципи державного устрою, виділяє три правильних форми такого устрою і три неправильних. До правильних він відносить: монархію (влада одного, що переслідує загальне благо); аристократія (влада небагатьох, кращих представників, котрі здійснюють її в інтересах усіх громадян); політію (влада більшості, що відбирається на основі певного цензу і яка переслідує загальні блага людей. Неправильні форми державного устрою: тиранія (влада одного, який керується власною вигодою, своїми інтересами; олігархія (влада небагатьох заможних людей, певного клану, котрий переслідує тільки власну вигоду; демократія - влада більшості незаможних громадян, яка здійснюється в інтересах виключно цієї більшості. Демократія - “влада черні”. Арістотель був противником такої демократії. Найліпшою формою державного устрою він вважав “політію”. Арістотель виражав інтереси середніх прошарків рабовласницької знаті. Філософ висловив дуже важливу думку про те, що в основі всіх великих суспільних потрясінь лежить майнова нерівність людей. Завдяки цьому одні люди в суспільстві - щасливі, інші - нещасні, одні мають більше благ, “ніж це необхідно” -живуть в радості, насолоджуються, інші вдаються до грабіжництва від бідності. Арістотель розумів, що “коли в державі багато людей позбавлено політичних прав, коли у ній багато злидарів, тоді така держава неминуче буває переобтяженою ворожо налаштованими елементами”. Арістотель вперше піддав аналізу форму вартості. Він прийшов до висновку, що у міновій вартості товару лежить відношення рівності їх вартостей. Чому обмінюються товари? Тому що мають рівну вартість. Це теж - Арістотель.

Політика як наука в Арістотеля тісно зв'язана з етикою. Наукове розуміння політики припускає розвинуті уявлення про моральність, знання етики. Метою політики є виховання прекрасних якостей громадян, досягнення справедливості і загального блага. Таким чином, під політикою Арістотель розумів управління суспільством через державу як особливий апарат, а також управління самою державою. Безсумнівно, що політику як науку, Арістотель вважав найбільш практично застосованим знанням, що забезпечує досягнення “суспільної користі”. Він назвав її наймогутнішою та архітектонічною наукою, що визначає всі інші науки, за допомогою яких “будуються” держави. У залежності від неї (науки) визначаються стратегія і економіка. Її ціль охоплює мету всіх інших наук.

8