Оскарження рішень, дій чи бездіяльності

У статті 257(1)(5) згадується рішення органу досудового розслідування чи державного обвинувача про відсторонення захисника від участі у справі. Хоча я не знайшов жодного положення, яке дозволяло б такий крок, слід зазначити, що у будь-якому випадку відсторонювати захисника від участі у справі орган досудового розслідування чи державний обвинувач не повинен мати права у жодному разі.

Члени Робочої групи погодилися, що це положення потребує доопрацювання та що захисник не може відсторонюватися від участі у справі на рішення органу досудового розслідування чи державного обвинувача.

Судовий розгляд

Порядок регулювання доказів із чужих слів запозичено із кримінального судочинства Сполучених Штатів Америки. Такий «імпорт» видається надзвичайно складним і не враховує головні розбіжності між системою США та України. Американська система переважно спирається на судову практику, напрацьовану протягом сторіч. Результатом такого підходу є перелік складних і високо специфічних справ, у яких показання із чужих слів видаються допустимими, оскільки такі показання вже були визнані допустимими у тому чи іншому процесі. Як й будь-яка інша європейська континентальна система, система України спирається на законодавство, а не на прецедентне право. В останньому кожна стаття кримінально-процесуального закону повинна встановлювати норму в абстрактній та загальній формі. Винятки, як правило, мають також задовольняти цим умовам. Тому очевидно, що запроваджувати практику застосування показань із чужих слів, запозичену із конкретних справ і таку, що спирається на судові прецеденти, видається не доцільним. Крім того, ця група норм є надзвичайно важкою для сприйняття, розуміння та координації із загальним правилом статті 323, яка забороняє застосування показань із чужих слів. Адже принаймні чотири статті таки передбачають винятки і дозволяють допускати показання із чужих слів. Результат зрозуміти важко, і він, безумовно, не задовольняє вимогам чіткості та загальності, яким має відповідати зважене правове положення. В країні, де участь захисника у справі не є обов‘язковою, особи, що не використовують послуги адвоката, навряд чи зможуть розібратися із цими важливими положеннями.

Члени Робочої групи погодилися, що такий підхід видається неправильним і не відбиває континентальну правову традицію. Відповідно, я пропоную ретельно спростити та раціоналізувати цю частину проекту кодексу.

Стаття 336, яка стосується неосудності обвинувачуваних, містить посилання на статті 463 та 476. Але останні, як здається, не мають нічого спільного із цим питанням.

Відновне провадження

Ця частина проекту кодексу охоплює дуже різні процесуальні механізми. Вона включає угоди про примирення між потерпілим та обвинувачуваним, угоди між державним обвинувачем та обвинувачуваним про визнання вини, а також угоди між державним обвинувачем та обвинувачуваним про співробітництво у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою. Ця частина забезпечує прокуратурі потужну «зброю» у боротьбі із найбільш небезпечними кримінальними організаціями. Проте структура існуючої редакції викликає сумніви. По-перше, слід звернути увагу на те, що угода про співробітництво видається можливою, лише коли підозрюваний чи обвинувачуваний викривають кримінальне правопорушення, вчинене іншою особою. Здається, що таке формулювання виключає дуже поширені випадки, у яких підозрюваний чи обвинувачуваний є співучасником або співвиконавцем злочину, що розкривається, а також випадки, у яких обвинуваченню вже відомо про злочин, але частково чи повністю невідомі його виконавці. Піонером тут є італійське законодавство, яке передбачає ґрунтовні положення про державних свідків. Враховуючи досвід Італії, можна сказати, що доречність та надійність осіб, які співробітничають зі слідством, найбільш ефективно контролюється обвинуваченням, а потім суддею на основі конкретної оцінки. Відповідно, надмірне обмеження правопорушникам доступу до цього механізму може призвести до неефективного застосування цих диспозицій.

Багато які країни наслідують приклад Італії, особливо останніми роками, а деякі ідеї співробітництва зі злочинцями все ще чинять опір. Таке регулювання було запроваджене в Італії тільки з огляду на особливу складність розкриття дуже тяжких злочинів. Проект кодексу, стаття 382(3), передбачає, що «угоди між державним обвинувачем та обвинувачуваним про співробітництво у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою, можуть бути укладені у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, покарання за які згідно із законом не може бути більше» трьох «років позбавлення волі». Втім досвід інших країн свідчить, що угоди про співробітництво видаються найбільш ефективними у справах про тяжкі та особливо тяжкі злочини. Відповідно, тривалість максимального строку у проекті кодексу іде як раз у протилежному напрямку, оскільки такий строк дозволяє співробітництво у розкритті злочинів невеликої та середньої тяжкості і виключає тяжкі злочини. Тому тут доцільно передбачити злочини, за які покарання згідно із законом не може бути більше десяти років позбавлення волі. Цю точку зору у Києві всі експерти підтримали, і тому я пропоную внести до проекту кодексу відповідні поправки.