Негласні слідчі дії

Стаття 210(4) може спричинити труднощі, оскільки майже кожна слідча дія тимчасово обмежує такі конституційні права, як право на свободу та право на не невтручання в особисте життя. Дозвіл на обмеження цих прав лише для тяжких і особливо тяжких злочинів може гальмувати нормальний хід розслідування.

Члени Робочої групи погодилися, що це формулювання треба доопрацювати.

Згідно статті 34(2)(8) обвинувачуваний має право ознайомлюватися з усіма матеріалами, зібраними під час досудового розслідування. Стаття 230, як здається, порушує це право, тому що вона приписує знищувати під контролем державного обвинувача отриману внаслідок втручання у приватне спілкування інформацію, яка не має значення для кримінального провадження. Відсутність права для інших сторін ознайомлюватися із цією інформацією заслуговує на критику. Зокрема, підозрюваний чи обвинувачуваний повинні мати можливість ознайомлюватися із матеріалами і, можливо, вибирати із них інформацію, що може бути корисною для їхнього захисту. Обмеження їхнього права доступу до такої інформації може серйозно порушувати їхнє право на захист, і тому таке обмеження доцільно усунути.

Члени Робочої групи погодилися із цим, відповідно це положення слід доопрацювати у такий спосіб, щоб надати сторонам доступ до згаданої інформації.

Закінчення досудового розслідування

Строки проведення досудового розслідування встановлюються у багатьох континентальних системах.

Теоретично, ця норма виконує дві функції. По-перше, вона захищає підслідну особу від нескінчених запитань щодо її поведінки та особистого життя. Встановлення цих строків, таким чином, певної мірою захищає громадян від поліції та прокуратури, тому що перші не мають рації про дії останніх, адже досудове розслідування є таємним. Для того щоб ці гарантії були ефективними, докази, зібрані після спливу строків досудового розслідування повинні бути недопустимими. По-друге, ці строки обмежують владу прокурора з метою підвищення ефективності та оперативності досудового розслідування. Запровадження строків досудового розслідування дозволяє

запобігати марнуванню ресурсів, яке часто має місце у тривалих розслідуваннях старих і сумнівних справ. Крім того, ці строки примушують прокурорів діяти швидко та без зволікань, щоб укластися у термін своїх повноважень.

Практика свідчить про те, що ця норма не завжди сприяє підвищенню ефективності та прискоренню оперативності розслідувань. Навпаки, встановлення строків, за звичай, працює як сумнівний засіб прискорення роботи прокуратури, зокрема, та усього провадження у цілому. Відповідно, строки досудового розслідування були запроваджені з метою позбавлення від старих справ і запобігання не підйомному тягарю прокурорів. На жаль, ця система застосовується не тільки за таких обставин, але також у справах, у яких розслідування ще не закінчилося. Це, як правило, найбільш складні справи, які стосуються потужних кримінальних організацій та фінансових й економічних правопорушень. Прокурори можуть намагатися уникнути спливу строків шляхом прискорення своєї роботи, а це у свою чергу може призводити до неякісних розслідувань, які легко спростовуються захистом. В інших випадках для штучного подовження строків досудового розслідування прокурори вдаються до різних хитрощів. Найбільш поширений виверт – це навмисне відкладення реєстрації початку досудового розслідування. Така практика видається дуже небезпечною, оскільки вона обмежує права підозрюваного до тих пір, поки прокурор не заявить про початок розслідування.

З точки зору ЄКПЛ, суд завжди повинен утримуватися від встановлення жорстких строків і віддавати перевагу гнучкій оцінці загального ходу досудового розслідування. Причина такого підходу криється саме у різниці між рівнем складності справ.

Структура строків досудового розслідування у проекті страждає від низки недоліків і розбіжностей.

Стаття 186 проекту кодексу передбачає, що «Досудове розслідування має бути закінчене у розумний строк». Ця диспозиція дозволяє подавати «клопотання про надання додаткового часу для підготовки до судового розгляду» та передбачає максимальні строки продовження досудового розслідування. Але це положення видається не розумним. У випадку правопорушень, за які законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше трьох років, судовий розгляд має бути призначений не пізніше ста вісімдесяти днів з моменту вручення особі повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення або з моменту пред’явлення їй обвинувачення. Таке формулювання видається сумнівним, тому що важкі та складні досудові розслідування, особливо розслідування, у яких виникає необхідність у виконанні судових доручень або проведенні інших слідчих дій за кордоном, зазначений строк буде неминуче перевищений. Як пан Луіс зазначив у Києві, це положення не прискорить проведення досудових розслідувань, а призведе до зменшення кількості своєчасно здійснених досудових розслідувань.

Відповідно до статті 243, «Державний обвинувач зобов’язаний у найбільш короткий строк після повідомлення особі про підозру» завершити досудове розслідування (14 днів у випадку тримання під вартою, 30 днів в інших випадках). Такі строки видаються дуже жорсткими, а їхня кореляція зі статтею 186 – складною, оскільки вони надають більше часу на встановлення строку судового засідання, ніж на розслідування справи обвинуваченням.