Міністерство освіти і науки України

Семінар на тему: Найважливіші досягнення в галузі освіти, науки і техніки. Основні ідеї и течії у розвитку культури. Нові напрямки в літературі.

Студента групи 1А-1

Київського енергетичного коледжу

Сніжка Ігоря Андрійовича

Найважливійші досягнення науки

Фізика. 1920-1930 роки були етапами в розвитку багатьох наук і насамперед фізики. У 1897 р. англійський фізик Дж. Томсон відкрив першу елементарну частку, яка входить до складу атома – електрон. У 1901 р. німецький фізик М. Планк встановив, що енергія виділяється не суцільним потоком, а окремими пучками – квантами. За розробку квантової теорії відомому вченому у 1918 р. було присуджено Нобелівську премію.

У 1905 р. німецький фізик А. Ейнштейн заклав основи теорії відносності, яка змусила переглянути багато традиційних уявлень про простір, час і рух. Визначаючи рух світла у вакуумі, залежність його напрямку і швидкості від джерела світла, вчений зробив висновок, що абсолютного, незалежного від спостерігача, простору і часу не існує.

Значний внесок у розвиток сучасниї теоретичної й експериментальної фізики зробив видатний італійський фізик Е. Фермі, один із творців ядерної і нейтронної фізики, Нобелівський лауреат.

Розглянувши закони мікросвіту з позицій теорії відносності, відомий англійський учений П. Дірак у 1926-1927 роках розробив новий напрямок фізичного знання – релятивістську квантову механіку.

У 1932 році американський учений К. Андерсон знайшов цю «античастку» у складі космічних променів і назвав її позитроном. Було також установлено, що при деяких умовах електрони і позитрони можуть взаемопоглинатися, перетворюючись на частки електромагнітного випромінювання ( фотони ), чи, навпаки, виникати з фотонів. У цьому ж році англійський фізик Дж. Чедвік відкрив ще одну елементарну частку – нейтрон,- що не мала електричного заряду. Завдяки цьому відкриттю фізична інтерпретація періодичної системи елементів була в цілому завершена.

Відомий голландський фізик П. Дебай розширив знання про зв’язки між атомами і молекулами. .Він розробив дипольну теорію діелектриків, а також рентгенівський метод дослідження полікристалічних матеріалів.

Досягнення фізики мали вплив і на інші науки. Поняття і методи, вироюлені при вивченні мікросвіту, засвоювалися та застосовувалися в біології, хімії і медицині, збагачували всі галузі природознавства.

Математика. Універсального значення для природознавства у 1920-і роки набули досягнення математичних наук – дослідження в галузі математичної логіки, теорії чмсел, функціонального аналізу, топології то інші.

Найважливійших успіхів досягли математичні школи в Німеччині, Франції, СРСР, США. Широку популярність здобули праці математиків Д. Гільберта (Німеччина), Ж. Адамова (Франція), І. Виноградова (СРСР), Дж. Біркгофа (США).

Астрономія. Радіус доступної для досліджень частини Всесвіту надзвичайно збільшився. У 1930 роках за допомогою фотографії була відкрита дев’ята планета нашої сонячної системи – Плутон, існування якрї ранійше було визнано в результаті відповідних обчислень. Було відкрито безліч інших Галактик, що до цього здавалися скупченням первинної матерії. Те, що ці «скупчення» є «позагалактичними» (розташованими за межами нашої Галактики) зоряними системами, довів К. Лундмарк у 1920 році.

Біофізика і біохімія. Широке застосування фізичних і хімічних методів у дослідженнях з біології привело до створення біофізики та біохімії.

Учені проникли у таемні будови білка, розпочали вивчення процесів обміну речовин, знайшли, а потім і отримали штучно перші вітаміни й нтибіотики (стрептоміцин, пеніцилін). У дослідженні біологів використовувалися рентгеноскопія, електронні мікроскопи.

Медицина. У медицині почали використовуватися електрокардіографи і електроенцефалографи – апарати для дослідження діяльності сердцевого м’яза і головного мозку. Великого прогресу буо досягнуто у дослідженні живих тканин.

Величезне значення як для фізіології, так і для медицини мало вивчення вищої нервової діяльності академіком І. Павловим та його шкалою. Розроблена Павловим теорія умовних рефлексів дозволила розкрити зв’язок між зовнішніми подразнюючими агентами (зовнішнім середовищем) і відповідною діяльністю організму. Проблема взаємодії організму і зовнішнього середовища посіла центральне місце в розробці ключових питань теорії еволюції.

Значна роль у розвитку медицини і психіатрії в цей період належать австрійському вченому З. Фрейду. Він розробив теорію психосексуального розвитку індивіда. У формуванні характеру і його патології він відводив головну роль переживання раннього дитинства. Фрейд був одним з ініціаторів практичного застосування методу психоаналізу при лікуванні різних захворювань.

Науки про землю. Успіхи фізики і хімії вплинули на розвиток наук про Землю( геофізика, геохімія). Розвідка корисних копалин здобула у своє розпорядження нові методи пошукових робіт, нові прилади й інструменти.

Технічний прогрес

Науково-технічний прогрес. Досягнення фундаментальних і галузевих наук почали широко впроваджувалися на практиці і сприяли появі та повсякденномувикористанню нових технологій, машин і механізмів.

Починаючи з ХХ ст., наука поступово перетворилася на безпосередню продуктривну силу.У 1920-ті роки почалася науково- технічна революція (НТР), яка багато в чому визначила розвиток сучасної цивілізації.

Масове виробництво і використвння електроенергії. Електрика перетворилася у вирішальний факторстановлення нових енергоємних галузей промисловості та здійснення різних систем механізації й автоматизації технологічних процесів. Виробництво електроенергії зростало переважно за рахунок будівництва теплових електростанцій (ТЕЦ), на які в період припадало близько 80% обсягів вироблення продукції. У країнах, які володіли великими водними ресурсами, почали будування гідро-електротанції (ГЕС). Інтенсивно створювалися енергетичні системи зі спільними електротехнічними мережами, що дозволили регулювати розподіл енергії між споживачами. З 1920-х років у США, а потім і в інших країнах розвивались засоби автоматизації в управлінні електростанціями.

Двигунобудування. На початку 1920-х років провідне місце належало двигунам внутрішнього згорання, сумарна потужність яких становила 75% загальної потужності всіх первиних двигунів у світі (1920). Величезний попит на двигуни внутрішнього згорання переживала автомобільна і тракторна галузі промисловості. Широке зростання вони знайшли на морському та річковому транспорті й особливо в авіації. Тоді ж поряд з поршневими двигунами все більшої уваги фахівців почали приділяти газотурбінним і реактивним двигунам. Газотурбінні двигуни розроблялися вченими й інжинерами Німеччини, Франції, Росії ще на початку ХХст.

Реактивні двигуни конструювалися на основі таоретичних робіт Р. Есно-Пельтрі ( Франція ), Р. Годдарда ( США ), Г. Оберта ( Нимеччина ) та інших. У 1926 році у США, а в 30-ті роки в Німеччині і СРСР відбувся перший запуск ракет на рідкому паливі.

Тривалий час залишалися маловідомими на батьківщині розробки в галузі ракетобудування талановитого українського вченого Ю. Кондратюка. Його праці, перекладені англійською мовою, широко використовууться в США для підготовки космічних експедицій на Місяць.

Машинобудування. Найбільш важливим нововведенням у техніці машинобудування стало спеціалізоване потоково- масове (конвеєрне) виробництво. Саме в такому великосервісномумашинобудуванні широко здійнювався перехід до використання напіватоматичних і автоматичних металообробних верстатів із твердосплавними різальними інструментами.

Масовий випуск виробів настійно вимагав їхньої стандартизації, зменшення різнотипності, добору найдоцільніших конструкцій і матеріалів, забеспечення взаемозамінності вузлів та деталей. Робота з промислової стандатризації набули великого розмаху і були прирівнені до категорії державних програм спочатку у Великій Британії (1901), потім у США і Німеччині (1917), Франція (1918), СРСР (1924).

Основні ідеї й течії у розвитку культури. Нові напрямки в літераатурі.

Художння культура.

Картина художнього життя XX ст. не порівнянна ні з однією з минулих епох за своєю різноманітністю і парадоксальністю. Виникає безліч нових жанрів — або завдяки новим технічним можливостям (кінематограф — більше ста років тому, комп'ютерна графіка — в наші дні), або внаслідок іншого переломлення традиційних (наприклад, концептуальне мистецтво, коли в картинах зображення заміняють написи). Вже не можна знайти минулої стильової єдності, відмічається як традиціоналізм, так і нестримне новаторство. Надзвичайно поширюється синтез мистецтв.

На початку XX ст. в сфері художньої творчості — у літературі, архітектурі, малярстві, музиці, театральному мистецтві — виникає безліч течій, груп, шкіл, які прийнято позначати збірним терміном «модернізм» (модерн — новий). У цьому терміні немає спроби вичленити яку-небудь спільну рису — очевидні різноманітність і різноплановість майстрів. Об'єднує їх насамперед авангардизм — розрив з визнаними нормами і традиціями, бунт проти старих форм не тільки в мистецтві, але й у житті взагалі. У той же час у різних майстрів абсолютно різними були, з одного боку, цілі, а з іншого — тон і спрямованість протесту.

Особливо цінується вироблення власного, ні на кого не схожого образу, що пов'язано зі зміною загальних естетичних настанов. Якщо раніше головною естетичною категорією було прекрасне, все мистецтво попереднього сторіччя пронизане гуманізмом, то тепер популярною категорією стає потворне, ідеал цілісної людської особистості зникає, що часом веде до підриву фундаментальних основ творчості (наприклад, образотворче мистецтво відмовляється від зображувальності, образності). Головною цінністю визнається внутрішній світ художника, право без обмежень вибирати способи вираження своїх переживань, асоціацій.

Другу половину ХХ століття в мистецтві визначають як постмодернізм. Термін також досить широкий. Епоха постмодернізму так само далека від єдності, як і модернізм. Збереглися прихильники авангардизму першої половини сторіччя, який сам перетворився на класику. Не припиняється подальше новаторство. У той же час повернувся ряд історичних традицій. Для багатьох пошук нових форм перестав бути самоціллю, а перетворився просто в один з вирізних засобів.

Образотворче мистецтво стало сферою, де на початку століття найбільш наочно проявився розрив з традицією, художній пошук і новаторство. Щоб скласти про них уявлення, зупинимося на характеристиці деяких з нових напрямів.

Сюрреалізм («сюр» в перекладі з французької — понад, над) особливої популярності набув завдяки видатному іспанцеві Сальвадору Далі. Прихильники цього напряму вважали, що раціональне збагнення дійсності не може слугувати джерелом творчості, і проголосили основою істинного мистецтва сферу підсвідомого: інстинкти, інтуїцію. Улюбленим прийомом сюрреалістів стало відображення сновидінь і галюцинацій, в яких наочніше усього розкривається підсвідомість. При цьому реальні логічні зв'язки замінювалися довільними асоціаціями самого художника. Картини Далі — це, як правило, химерні комбінації блискучо в живописному відношенні написаних компонентів. Сюжети часом безглузді, часом химерні, несподіване використання алегоричних образів. Наприклад, у полотні «Розп'яття», звертаючись до біблійного сюжету, який писали до нього тисячі художників, Далі обирає такий ракурс, якого не було ні у кого. Художнику не були чужі гострі соціальні мотиви. Причому часто самоцінним стає вже назва картини. Одним з символів сторіччя вважають відому роботу «Передчуття громадянської війни». Через всю творчість Далі проходить образ Гали — його дружини Олени Дьяконової (наприклад, «Атомна Леда»).

Абстракціонізм свідомо відкинув художній образ. Мистецтво саме по собі є реальність, вважають абстракціоністи, тому завдання художника — не наслідувати навколишню дійсність, а конструювати її за допомогою вільної імпровізації. У Росії й Україні на початку століття завдяки яскравим майстрам — Казимиру Малевичу і Василеві Кандінському набув поширення варіант абстракціонізму — супрематизм — в якому основу композиції картин складали геометричні фігури. «Чорний квадрат» Малевича визнається у певному розумінні програмним твором.