Основні характеристики моделювання як методу наукового пізнання

Застосування моделювання як методу для прогнозування загального характеру розвитку суспільних процесів й явищ є досить актуальним і складним завданням як для соціогуманітарного науково-дослідного поля в цілому, так і для соціальної філософії. Конструювання моделей окремих сегментів соціуму й прогнозування їх подальшого розвитку вже давно й активно використовуються в рамках наук соціогуманітарного профілю. Однак синтезування й репрезентація моделі всього соціуму й вироблення прогнозу його подальшого розвитку, за нашим переконанням, неможливо без розуміння сутності й особливості моделювання як методу пізнання взагалі.

Для здійснення цього завдання може бути запропонований наступний дедуктивний алгоритм наукового дослідження - послідовний перехід від загальних абстрактних понять до більш конкретних понять, явищ і процесів: «передбачення» - «прогнозування» - «моделювання» - «соціальне моделювання» - «моделювання й прогнозування суспільства».

Отже, передбачення визначають, як «обґрунтоване припущення про майбутній стан явищ природи й суспільства або про явища, невідомих у даний момент, але що піддаються виявленню».¹ Передбачення як наукову категорію класифікують по різних підставах. Так, наприклад, по сферах життя передбачення підрозділяють на: наукове, повсякденне, інтуїтивне й релігійне (пророцтва, «одкровення»). А скажімо, по типу спрямованості, передбачення ділять на: квазіпередбачення, коли певний відрізок минулого або сьогодення позиціюється як майбутнє; реконструктивне передбачення, тобто передбачення явищ по фрагментах; реверсивне передбачення, тобто логічне продовження тенденцій від сьогодення до минулого; презентивне передбачення, тобто передбачення можливих дій у даний момент; імітаційне передбачення, тобто передбачення розвитку явища від більше до менш віддаленого минулого; передбачення у вузькому змісті (передбачення майбутнього стану явища). Також поширений розподіл передбачення по формах конкретизації: властиве всьому живому передчуття, властиве людині передбачення, повсякденне персональне міркування-передвіщення, науково-дослідне прогнозування.

Нас, звичайно ж, більшою мірою цікавить науково-дослідне прогнозування, тому що воно працює у зв'язуванні з методом моделювання. Науково-дослідне прогнозування, насамперед, характеризується розробкою прогнозу про ймовірний стан реального об'єкта в майбутньому; детальним дослідженням перспектив розвитку об'єкта, іноді з якісними й кількісними оцінками й строками виконання. Самі прогнози підрозділяють на два види: проекція вихідної моделі в майбутнє по спостережуваній тенденції з урахуванням факторів прогнозуючого фону з метою виявлення проблем підносящих рішенню й проекція моделі в майбутнє відповідно до заданих цілями і нормами по заданим критеріям. (Останню часто називають проектуванням).

Отже, прогнозування, як область пророкування майбутнього в різних областях і сферах дослідження науки є частиною передбачення в цілому. Наукове дослідницьке прогнозування із широким охопленням об'єктів аналізу опирається на безліч методів, і серед них моделювання не є єдиним пріоритетним методом. Нарівні з моделюванням, науково-дослідне прогнозування використовує методи екстраполяції й експертизи.

Методи екстраполяції й експертизи мають високий ступінь поширення як засобу одержання прогнозної інформації. Екстраполяцію можна визначити, як процес перенесення й розподіл висновків, отриманих у результаті роботи з певного складового конкретного об'єкта вивчення чи на яку-небудь іншу частину цього об'єкта, або, взагалі, на об'єкт у цілому, або на його майбутнє.

Екстраполяція застосовується й в області дослідження соціальних наук. Так, яскравим прикладом звертання до екстраполяції в соціології є імплікація рівня соціальної групи з контрольованого, установленого спостереження за окремими її представниками.

Під експертизою, або, як її ще називають, експертною оцінкою, звичайно розуміється оцінка кваліфікованими фахівцями, тобто експертами, ситуації й висування авторитетного особистого прогнозу. Проводячи експертну оцінку, експерт зобов'язаний фокусуватися не стільки на найбільш важливих показниках стану й розвитку об'єкта прогнозування, скільки наголошувати на факторах, які здатні вивести об'єкт із нормального стану й задати йому нестандартні аномальні напрямки й тенденції.

Взагалі, слід зазначити, що розведення цих трьох методів прогнозування (екстраполяції, експертизи й моделювання) носить умовний характер, тому що всі вони досить часто утворюють крапки перетинання, у яких з'являються певні синтезовані методики. Як приклад подібних методик, можна цілком виділити: «метод Дельфи», що припускає кілька етапів автономного опитування експертів, об'єднаних у групи; «сценарій» - це розробка й опис ймовірного курсу подій у досліджуваній сфері, середовищі, системі і її оточенні, починаючи з конкретного даного етапу й закінчуючи часом попередження прогнозу; «мозкова атака» - це колективна оцінка, регламентована особливими правилами, заснована на стимулюванні творчої діяльності експертів шляхом спільного обговорення проблеми; «індивідуальне пророкування експерта» - оцінка провідного спеціаліста, експерта-лідера, у даній області аналізу дослідження; «історична аналогія», «ретроспекція» - це пошук і перенесення в часі або з інших областей знань виявлених закономірностей, тенденцій розвитку схожих подій; «статистичне моделювання» - це розробка й аналіз моделей, створюваних на базі статистичного матеріалу минулого й сьогодення; «імітування» - це побудова математичних моделей з метою навчання й верифікація рішень як результатів прогнозного дослідження; «каузальне моделювання» - це встановлення причинно-наслідкових зв'язків відомих фактів; «ігри» -це метод, використовуваний у передпланових дослідженнях, а також для верифікації прогнозів.

Як би там не було, єдиних методів для створення моделей поки не існує. Можливо, тому, що модель завжди будується з урахуванням конкретних завдань теоретичного дослідження, що може проводитися в різних слабко співвідношенних і маючих свою специфіку сферах науки. Так що в деяких областях знання, скажімо, у соціальній філософії для побудови моделі потрібно не стільки знання математики, скільки глибоке проникнення в сутність явища і його тенденцій.

Для прикладних й, тим більш, технічних дослідженнях, як відзначають гносеологи, використання математичних алгоритмів, схем і піктограм є необхідною умовою. Тому що, інакше неможливо виконати обсяг розрахункових робіт, що представляють складний ланцюг логічних і рахункових операцій. Зокрема, використання комп'ютера для моделювання дозволяє: вирішити більші по обсязі інформації й складності завдання, розширити коло проблем, одержати поліваріантні й оптимальні рішення, скоротити строки створення моделей.

Отже, ми визначили моделювання як поняття й показали його місце в системі інших наукових категорій. Тим самим, окреслили коло понять, що співвідносять із ним. І підбиваючи підсумок, ми можемо зробити кілька висновків:

По-перше, моделювання - це досить ефективний метод, використовуваний наукою для більше адекватного вивчення реальних процесів й явищ навколишньої дійсності;

По-друге, моделювання як метод полягає, насамперед, у побудові аналогів реальних об'єктів дослідження;

По-третє, моделювання має на меті одержати нову інформацію про об'єкт, що важкo одержати при його безпосереднім вивченні, або є необхідність скоротити витрати й строки на вивчення;

По-четверте, моделювання - це метод, який може бути застосований при розробці прогнозу розвитку реального феномена;

По-п’яте, разом з тим, моделювання ще не зовсім як метод, тому що на практиці не вдається привести кожну сконструйовану модель в ідеальну відповідність об'єкту дослідження. Тобто, за допомогою моделі не можна охопити, виразити й відбити всі існуючі й істотні різноманітні діалектичні взаємозв'язки й фактори реального об'єкта дослідження. А виходить, завжди залишається необхідність моніторингу, коректування моделей.

Визначивши значення, місце й роль методу моделювання в рамках науки, можна перейти від загальної эпістемології, до більш конкретного розгляду специфіки соціального моделювання, тобто застосування методу моделювання в рамках соціального знання, особливо в загальній соціології й соціальній філософії.