Організаційні засади функціонування фінансів
2. Вихідні фінансової категорії
Вихідними фінансовими категоріями є:
доходи;
видатки;
фінансові ресурси.
Доходи одного з суб’єктів завжди є видатками іншого. Під доходами розуміють отримане в результаті певної діяльності надходження грошових коштів. Доходи розглядаються у широкому і вузькому розумінні.
У широкому розумінні — це всі надходження, які забезпечують фінансування видатків (витрат).
У вузькому розумінні, це ті надходження, що відображають приріст вартості. Джерелом цих доходів є основні складові доданої вартості — заробітна плата, прибуток, позичковий процент, рента, непрямі податки.
Доходи розглядаються за стадіями і методами їх формування.
За стадіями розрізняють:
первинні доходи, що отримані в процесі первинного розподілу доданої вартості;
вторинні доходи, які формуються внаслідок перерозподілу первинних доходів.
За методами формування виділяють:
продуктивні доходи — від певної продуктивної діяльності;
доходи від продажу і використання майна, ресурсів, у тому числі фінансових, чи певних прав.
Крім того, доходи можуть поділятися на законні — отримані відповідно до чинного законодавства, та незаконні — одержані з порушенням законодавства.
Під витратами розуміють використання грошових коштів, що є в розпорядженні того чи іншого суб’єкта на даний момент, з метою забезпечення певних потреб. Витрати можуть здійснюватися за рахунок отриманих доходів чи наявних фінансових ресурсів.
Фінансові ресурси — це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємств, на основі яких формуються продуктивні доходи. Основу фінансових ресурсів становить капітал. Однак, з одного боку, не весь капітал має форму фінансових ресурсів (наприклад, резервний та непрацюючий капітал), а з іншого — фінансові ресурси можуть формуватись і шляхом залучення та запозичення коштів.
3. Історичний розвиток фінансів
Фінанси – продукт наявності держави і товарно-грошових відносин.
Фінанси виникли в умовах регулярного товарно-грошового обігу у зв’язку з розвитком держави і потреби у фінансових ресурсах.
Термін «фінанси» походить від латинського «finis», тобто кінець. У середньовіччі це слово вживали для позначення строку сплати, а потім і для визначення документів, що свідчили про погашення боргу, якими завершувалась угода. Пізніше терміном «фінанси» стали позначати будь-який примусовий платіж на користь держави.
Однією з найперших друкованих праць, присвячених фінансам вважається праця представника Франції Ж. Бодена “Фінансові нерви держави” (1577р.). Його заслуги в розвитку фінансової науки порівнюють із заслугами А. Сміта в розвитку політичної економіки.
Засновником теоретичної фінансової науки вважається видатний шотландський політеконом А.Сміт (1723р), який у своїй книзі “Дослідження про природу та причини багатства народів” аналізує такі головні фінансові поняття як вартість і додану вартість.
Німецькі вчені XVII – XVIII ст., розглядаючи питання привласнення державою доданої вартості у межах політичної економіки, відокремлюють ці проблеми в особливий курс “Фінанси” .
Фінансова наука в Україні історично розвивалася у контексті її розвитку в умовах Російської імперії. Історичні джерела свідчать, що тільки починаючи з другої половини XIX ст. в Україні друкуються праці вчених, присвячених проблемам фінансової науки. Питанням фінансів видатний вчений, поет, письменик, громадський діяч Іван Франко присвятив більше як 40 праць.
Етапи розвитку фінансів, як науки:
I
ет. (початок XV ст. - середина XVII ст.)
На цьому етапі в процесі зародження
фінансової науки розвивалося вчення
про платіжі, податки та державні доходи.
I
I
ет. (друга половина XVII ст. і до кінця
ХVIII ст.),
коли продовжується розвиток вчення
про державний бюджет, та його визначну
роль для розвитку державності.
ІІІ ет. (початок ХІХ ст – поч. ХХ ст. до 1914р. ), коли продовжується розвиток та поглиблення вчення про державні фінанси, доходи, заробітну плату, кредит, страхування тощо.
ІV ет. (1914р. до теперішніх часів), який пов’язан із ринковою концепцією розвитку фінансів, коли вивчаються такі фінансові категорії як фінансовий ринок, фінансовий механізм ,механізм оподаткування, кредитування тощо, розкривається зв’язок фінансової науки із іншими економічними науками.
Історичний характер фінансів як об'єктивної економічної категорії підтверджує той факт, що її сутністні характеристики не можуть кардинально змінюватись при зміні суспільно-економічної формації. Будучи історичною наукою, фінанси незалежно від суспільної формації завжди направлені на розробку ефективної системи формування і використання фондів і доходів, які забезпечували б виконання державою своїх функцій. Разом з тим, незважаючи на спільність сутністних характеристик в кожній з формацій, фінанси мають свої відмінності: по соціальній направленості, ролі в суспільному виробництві, конкретних формах фінансових відносин і т.д.
У докапіталістичних формаціях більша частина потреб держави задовольнялась через установлення різного роду натуральних зборів, податей, повинностей, а грошове господарство було лише в армії.
Основними витратами рабовласницьких і феодальних держав були витрати на ведення війн, утримання монаршого двору, державного апарату, будівництво суспільних споруд (храмів, каналів, доріг, водопроводів).Основними доходами були надходження від державного майна і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли і торговлю певними товарами), військова здобич, данина з покорених народів, натуральні і грошові збори, мито, позики.
З розпадом феодалізму і поступовим розвитком у його надрах капіталістичного способу виробництва все більшого значення стали набувати грошові доходи і витрати держави, а частка натуральних зборів скорочувалась.
На ранніх стадіях розвитку держави не існувало розподілу між ресурсами держави і ресурсами її глави: монархи розпоряджались коштами держави, як своєю власністю. Тільки з відділенням державної казни від власності монарха (16-17 ст.) виникають поняття:
- державні фінанси;
- державний бюджет;
- державний кредит.
Фінанси, як і ціна, кредит, заробітна плата існують об’єктивно як продукт економічного розвитку суспільства.
До початку 18 ст. державне публічне господарство або господарство будь-якого державного утворення нижчого рівня, наприклад: земство, міська община тощо. Отже, фінанси пов’язували з переданням частини доходу громадянина в розпорядження монарха, короля або іншого правителя на його утримання та інші витрати державного змісту.
У 18 ст. трактування поняття фінансів як державного господарства набуло подальшого розвитку. Державні утворення різного рівня стали називатися союзами публічного змісту, а фінанси – формами иа методами добування коштів і їх витрачання цими союзами під час виконання покладених на них функцій. Найбільш значимим для теорії фінансів були дослідження таких авторів кінця 19 ст., як В.Лєбєдєв, І.Янжул, С.Вітте, І.Озеров. Саме І.Озеров визначив фінанси як сукупність відносин, що виникають під час добування союзами публічного змісту матеріальних засобів.
З часом, крім державного господарства, до складу, фінансів почали включати фінанси сфери виробництва, виконання робіт і надання послуг. Виникають фінансові ринки, набуває розвитку державний кредит та інші фінансові інститути.
Найвищого розквіту фінанси досягли у 20 ст., коли функції держави набагато розширилися і вдосконалилися, а товарно-грошові відносини посіли головне місце в економічних системах. Значний розвиток отримали місцеві фінанси, позабюджетні спеціальні фінансові фонди, фінанси підприємницьких структур.
Оскільки виникнення фінансів пов’язано з розвитком товарно-грошових відносин, з посиленням ролі держави, розширенням функцій, то причиною появи фінансів можна вважати потреби суб’єктів господарювання і держави у фінансових ресурсах, які забезпечують їх діяльність.