4. Реалізація експортного потенціалу апк України в умовах глобалізації світової економіки

Кон'юнктура світового ринку нестабільна, тому проблема розвитку та здійснення програми заходів щодо підтримки експорту країни на світовому ринку за умов його глобалізації, збільшення або принаймні збереження його питомої ваги в світовій торгівлі є особливо актуальною для України. Обсяги і структура експорту країни безпосередньо залежать від її потенціалу, який можна визначити як максимальну здатність національної економіки при певному розвитку продуктивних сил випускати товари й надавати послуги, конкурентоспроможні на зовнішніх ринках. Від рівня експортного потенціалу країни значною мірою залежить її місце в системі світового господарства, вплив на загальносвітові процеси, що визначає не лише економічну, а й політичну вагомість країни, авторитет і місце держави в міжнародних відносинах. Якщо розглядати стан і розвиток зовнішньої торгівлі України у контексті загальносвітових процесів, то стає очевидним - ми посідаємо у світовій торгівлі досить незначне місце.

В Україні обсяг експорту становить всього лише 19 млрд. дол. США (0,3% до загальносвітового експорту), а частка імпорту - 15,3 млрд. дол. (0,2%). Про недосконалість експортного потенціалу свідчить структура зовнішньої торгівлі України і, в першу чергу, її експорту, більшу частину якого становить продукція з низьким ступенем переробки. У розвинутих країнах питома вага продовольства в експорті становить 7 - 8%, сільськогосподарської сировини - близько 1%. У країнах, що розвиваються, питома вага зазначених груп товарів дорівнює відповідно майже 8 і 2,5%. Таким чином, структура експорту України не відповідає навіть структурі експорту країн, що розвиваються.[1, с.124]

Товарна та географічна структура українського експорту протягом останнього десятиліття зазнала значних змін. Проте незмінною залишається його сировинна спрямованість. Україна постачає за кордон в основному продукцію з незначною доданою вартістю, головним чином напівфабрикати, що разом із вивозом сировини становлять приблизно 60% українського експорту. При цьому проблема України не в самому експорті сировини, а в тому, що вона мало експортує промислових товарів і не адаптувалася до вимог і стандартів, які діють у світовій торгівлі.

Варто якнайшвидше нарощувати виробництво і експорт тих товарних позицій, що в загальних обсягах оптимальної структури експорту посідають чільне місце. Формування оптимальної структури експортного потенціалу продукції АПК повинно ґрунтуватися на загальній закономірності розвитку світової економіки, досконалих механізмів світового ринку, одержання максимальної вигоди та еквівалентності міжнародного обміну товарами.

При формуванні структури експортного потенціалу АПК необхідно дотримуватися принципів конкурентних переваг у світовій економіці, взаємодії вітчизняного експорту із світовим ринком, доцільності системної оцінки переваг тих чи інших чинників щодо інтеграції України у світовий товарообіг. Розширення позиції агропромислового комплексу України на світових ринках, як країн СНД і ЄС та інших країн безпосередньо, залежить від швидкості й спрямованості структурної перебудови експортно-імпортного потенціалу. Стимулювання розвитку експортно-імпортного потенціалу галузі АПК можливе лише на засадах сучасних структурно-трансформаційних процесів з акцентом на розвиток експорту та дотриманням у першу чергу національних інтересів.

Успіх структурної трансформації пов'язують із окремими секторами експорту товарів і в основному з тими, що є найбільш впливовими, тобто з виділенням із великої множини товарів - лідерів, або товарів із високим рейтингом. Саме ці особливості визначають характер структурної трансформації експортного потенціалу, впливають на функціонування зовнішньоекономічної системи. Таким чином, формування оптимальної структури експортного потенціалу АПК повинно ґрунтуватися на загальній закономірності розвитку світової економіки, досконалих механізмів світового ринку, одержанні максимальної вигоди та еквівалентності міжнародного обміну товарами. Неузгодженість у діях щодо відхилень від оптимальної структури експортного потенціалу може завдати небажаних збитків на лише в найближчі роки, а й у перспективі. Якщо спостерігаються відхилення експорту від оптимальної структури, то скорочуються не лише його обсяги, але й руйнуються зв'язки з країнами, змінюється багатостороннє співробітництво на двостороннє, провокується неузгодженість у грошово-кредитній та митній політиці, з'являється широке коло неузгодженостей між партнерами по торгівлі. Ось чому структурна трансформація - це істотна противага руйнуванню експортного потенціалу АПК.

При розробці зовнішньоекономічної стратегії розвитку АПК України та інтеграції продовольчого ринку у світову економіку слід враховувати територіальну диференціацію агропродовольчих потреб у межах світового господарства, географічне розташування зовнішніх ринків щодо України, традиції зовнішньоекономічних стосунків, досягнутий рівень міжнародної взаємодії у сфері реалізації сільськогосподарської і продовольчої продукції. Зусилля України мають бути спрямовані, з одного боку, на збереження традиційних ринків збуту української продукції, з другого - на цілеспрямоване залучення нових перспективних ринків. Така позиція гарантує широкі можливості й варіанти доступу до різних регіональних ринків, забезпечує диверсифікацію торгівлі та капіталовкладень, зменшуючи тим самим залежність від головних торговельних партнерів. Зважаючи на потенційні можливості й переваги вітчизняного агропродовольчого виробництва, кон'юнктурні особливості світових агропродовольчих ринків, специфіку географічного розташування та перспективи їх подальшого розвитку, сучасний стан зовнішньої торгівлі України продукцією АПК найважливішими зовнішньоекономічними векторами національного агропродовольчого ринку слід вважати ринки країн СНД, Центральної і Західної Європи та Середнього Сходу.

На країни СНД припадає основна частина українського агропродовольчого експорту і, зокрема, понад 90% усієї продукції з глибоким ступенем переробки. Ринок держав СНД є традиційним для України, що зумовлено передусім їх територіальною близькістю, спільними транспортними комунікаціями, уніфікованими технічними умовами виробництва та стандартами. Важливість збереження цих ринків для України зумовлюється їх меншою вимогливістю щодо норм і якості продукції. У найближчій перспективі зусилля України мають бути спрямовані на збереження високого рівня зовнішньоекономічних зв'язків з державами СНД у сфері АПК, активізацію торгівлі агропромисловою продукцією. Товарну структуру експорту до цих країн і надалі повинні формувати м'ясо та м'ясопродукти, цукор і кондитерські вироби з нього, продукція зерно промислового комплексу, соняшникова олія, молочна й плодоовочева продукція. Однак економічна та технологічна відсталість країн СНД порівняно з високо розвинутими державами світу, орієнтація України лише на ці ринки може негативно позначитися на розвитку власної економіки, спричинити консервацію технологічної відсталості, збереження невисокої конкурентоспроможності вітчизняних агро-продовольчих товарів.

Ринок країн Центральної Європи забезпечує реалізацію близько 7,1% українського експорту продукції сільського господарства і продовольчих товарів. У структурі експортних поставок України у цей регіон переважають пшениця (30,5% усього її експорту), плодово-ягідна продукція (29,9%), сири (20,0%), молоко і вершки згущені (15,2%), кукурудза (11,5%) та інші. [2, с.68]

Частка країн Західної Європи в експорті агропродовольчої продукції України становить 18,1%. Західноєвропейський напрям співробітництва та орієнтація на загальноєвропейські структури, що розвиваються на основі ЄС, - найважливіші для України в перспективі. Переваги західноєвропейського вектора зумовлюються можливостями доступу до сучасних технологій світового рівня, залучення капіталу та Інформаційних ресурсів європейських бізнесових структур, запозичення передового досвіду організацій економіки тощо. Налагодження економічного співробітництва з цими країнами дасть змогу вивести українських товаровиробників на надзвичайно розвинуті, але доволі вимогливі й жорсткі агропродовольчі ринки, конкуренція на яких стимулюватиме якісне оновлення агропродовольчого виробництва. На цих ринках виробництво і зовнішня торгівля України мають перед собою світові орієнтири, що сприятиме прискоренню процесу організаційного включення її економіки у світогосподарські процеси і структури та вступу України до COT.

Українським експортером покривається лише близько 40,3% імпорту із Західної Європи. Це свідчить про низьку конкурентоспроможність вітчизняної продукції. Вона відіграє роль, з одного боку, як ринок збуту готових товарів, з іншого - як постачальник сировинних ресурсів. Українська частка на західноєвропейському ринку становить у середньому 0,2%, варіюючи в різних державах від менше 0,1% у скандинавських до 0,4% в Португалії, Іспанії, Швеції, Проте в окремих галузевих секторах вона досить висока. Так, на ринку насіння соняшнику Україні належить 12,3-15,9% поставок у Грецію, Португалію, Іспанію; 20,7-20,9% - в Бельгію і Францію; 37,6% - Швейцарію; 41,5% - в Італію. На ринку соняшникової олії українська частка в Швейцарії має 94,8%, а на ринку ячменю цієї ж країни - 83,2%. [1, с.126]

Питома вага країн Середнього Сходу в експорті агропродовольчої продукції України становить 7,1%. Товарна номенклатура імпортних продовольчих потреб цих країн значною мірою співпадає із структурою українського експорту. Українські сільськогосподарські та продовольчі товари в цілому конкурентоспроможні в даному регіоні. Налагодження взаємовигідних торгово-економічних стосунків з Туреччиною, Ізраїлем, Іраном, Єгиптом та іншими державами регіону сприятиме розширенню українського ринку збуту товарів АПК, зміцненню співробітництва в інших сферах. Виходячи з можливостей АПК України, кон'юнктури попиту у країнах цього регіону, в перспективі важливо закріпити освоєні сегменти регіонального агропродовольчого ринку, зокрема соняшнику та олії з нього, зернових, і спрямувати зусилля в бік розширення географії та товарної структури експорту агропродовольчих товарів.

Посилення ролі України на світових ринках сільськогосподарсьскої продукції та продовольства має виходити з її переваг у територіальному поділі праці в сфері АПК. Реалізація експортних можливостей АПК України, забезпечення максимального ефекту від міжнародного співробітництва повинні спиратися передусім на ті порівняльні переваги, якими реально володіє даний комплекс або які можуть бути суттєво збільшені у найближчій перспективі. Головні напрями активізації зовнішньоекономічної діяльності та реалізації експортного потенціалу АПК України такі:

формування ефективного власника в АПК;

утвердження сучасних економічних механізмів в усіх його підрозділах;

налагодження політичних взаємовідносин як важливої умови розвитку зовнішньоекономічних зв'язків з різними країнами, активізація Інвестиційної діяльності;

розширення експортноорієнтованих виробництв і зменшення імпортозалежності АПК України;

запровадження сучасної системи стандартизації і сертифікації у відповідності з міжнародними вимогами.

Наявність родючих земель і сприятливих кліматичних умов у поєднанні з реформуванням відносин власності у сільському господарстві створює передумови відродження України як постачальника на світові ринки зерна та виробів з нього, олії й насіння соняшнику, фруктів і овочів. Відповідно можна очікувати нарощування обсягів виробництва харчосмакової продукції, зокрема плодово-ягідних та овочевих консервів, натуральних соків, продукції переробки м'яса і молока. За умов оснащення сучасними технологіями можливим є досягнення конкурентних переваг з виробництва цукру.

Україна, починаючи з 1994 року, проводить необхідну діяльність щодо приєднання до ГАТТ/СОТ. У зв'язку з цим законодавство України поступово приводиться у відповідність до вимог ГАТТ/СОТ і основних угод Уругвайського раунду, головною ідеєю яких виступає лібералізація міжнародної торгівлі та зняття будь-яких обмежень. Пріоритетним напрямом такого реформування, безумовно, є митно-тарифна політика. В той же час тарифне регулювання імпорту в країнах Європейського Союзу відрізняється суттєвими протекціоністськими заходами. Порівняння рівня тарифних бар'єрів в Україні з аналогічними тарифами країн ЄС, США та Росії дає можливість зробити висновок, що ступінь захисту внутрішнього ринку продовольства в Україні значно нижчий, ніж у країнах COT. Тому стверджувати, що з допомогою ГАТТ/СОТ Україні буде надано режим найбільшого сприяння у торгівлі щодо експорту власної продукції АПК завчасно. В даному випадку принципи відкритості економіки реалізуються на практиці із змінними результатами. Це свідчить про те, що у зовнішньоекономічній діяльності з точки зору відкритості економіки спостерігаються хибні підходи стосовно оцінки розв'язання проблем. Тарифне регулювання імпорту в країнах ЄС відрізняється певними протекціоністськими заходами, що майже вдвічі перевищують аналогічний тарифний захист при імпорті товарів у США. Так, автономне зважене мито з країнах ЄС майже на 50% більше від середньономінального мита, що вказує на великі застереження по відношенню до імпорту найбільш поширених аграрних товарів. У цьому контексті дотримання Україною вимог ҐАТТ/СОТ з максимальною ставкою імпортного мита на рівні 30% не виглядає достатньо сильним протекціоністським заходом. Розрахунки середньономінальних ставок пільгового га повного мита по основних групах імпортної продукції сільського господарства і товарів для АПК показують, що Україна повністю дотримується взятих на себе зобов'язань щодо лібералізації зовнішньоекономічної діяльності по відношенню до товарів для АПК. Державне регулювання процесу інтеграції України до ЄС та вступу до COTмає виходити з повного врахування впливу факторів глобалізації світової економіки, органічно вписуватись у загальну стратегію перетворення української економіки - поєднання ринкових реформ з глибокою експортоорієнтованою структурною перебудовою та радикальною модернізацією виробництва. [1, c.127]

Глобалізація світової економіки й торгівлі не залишає в ізоляції практично жодну з країн світу, а тому формування і функціонування національних ринків, у тому числі аграрного, так чи інакше відбувається у взаємозв'язку з розвитком продуктивних сил і суспільних відносин держави. На аграрному ринку задіяні механізми, які мають свої характерні риси стосовно того чи іншого продукту, оскільки організація ринків, наприклад, молочної продукції, відрізняється від режиму ринків фруктів і овочів, або баранини. Отже, продовольчий ринок сегментується за видами продукції, кожний з яких має специфічні особливості формування та відповідну інфраструктуру.

Реальне життя, існуюча практика торговельних відносин виявилися набагато складнішими і жорсткішими, ніж теоретичні побудови. Досвід останніх років чітко показав, що торгові партнери України не поспішають відкривати свої ринки для українських товарів у відповідь на створення сприятливих умов для імпорту товарів з боку України. Використовуючи складне економічне становище, торгові партнери посилюють тиск на Україну з метою відмови від державного регулювання доступу на ринок, в першу чергу відмови від регулювання зовнішньої торгівлі. Але внаслідок нерегульованого одностороннього відкриття українського ринку вітчизняний товаровиробник виявився витісненим з нього. Втрата українськими підприємствами національного ринку призвела до тяжких економічних і соціальних наслідків. Заохочення громадян до підприємництва у вигляді перепродажу іноземних товарів у свою чергу стимулює імпорт. Наслідком є деіндустріалізація України, згортання наукоємних, високотехнологічних галузей. Для розв'язання проблем, які виникли в зовнішньоекономічній діяльності підприємств АПК, та для відповіді - що чекає Україну при входженні до COT, досить цікавим є досвід країн з перехідною економікою.

Основні висновки для країн СНД, що ведуть переговори про членство у COT, можна сформулювати в такий спосіб.

Внутрішня підтримка. Як показує досвід, основна складність виконання зобов'язань по внутрішній підтримці - вибір валюти для їхнього розрахунку. Країнам СНД, для яких важливе питання виконання зобов'язань по СМП і не менш актуальна девальвація національної валюти щодо долара, краще йти за прикладом Польщі чи Латвії, що взяли на себе зобов'язання, розраховані, відповідно, у доларах США і СДР.

Усі країни ЦСЄ і Балтії подали заявки на членство в ЄС. їхній вступ поставить під сумнів загальну аграрну політику об'єднання. ЄС уже виразив намір відійти в перспективі від цінової підтримки й інших методів, що порушують ринкові процеси.

У витратах на внутрішню підтримку росте частка "зеленого кошика". За даними Секретаріату COT, дедалі більше країн віддають перевагу цим мірам (які практично не впливають на розширення аграрного виробництва). Для таких країн як Словенія і Словаччина це може викликати більш обтяжні зобов'язання по СМП. Однак в інших країнах поступова переорієнтація підтримки на "зелений кошик" здається свідомим і реальним рішенням. Досвід країн далекого зарубіжжя з перехідною економікою, що вступили у COTпо закінченні Уругвайського раунду, показує, що є визначений ступінь свободи на переговорах про вибір базового періоду і розрахунок прийнятих зобов'язань. Однак не слід її переоцінювати. Наприклад, для Росії члени COTпоки не пішли на поступки у виборі сприятливішого базового періоду.

Шість країн Центральної Європи внесли у COTпропозиції щодо удосконалення підрахунку СМП, "необхідні для трансформації їхньої аграрної економіки". Очевидно, вони навряд чи будуть прийняті, оскільки дані країни зв'язані також зобов'язаннями по вступі в ЄС. Але з боку держав СНД таке прохання буде набагато обґрунтованішим з погляду стану їхньої економіки і може бути висунуте на поточних переговорах по лібералізації сільськогосподарської торгівлі.

Експортні субсидії. Як уже згадувалося, з більш як 145 держав COTтільки 25 зв'язані зобов'язаннями по експортних субсидіях, що дозволяють до визначеного терміну законно їх використовувати. Майже всі країни ЦСЄ з перехідною економікою, за винятком Естонії, уклали угоди щодо скорочення цих субсидій. КНР заявила, що не буде їх застосовувати після вступу до COT. Країни СНД, що вступили на даний момент у COT{Киргизстан, Грузія, Молдова), не брали зобов'язань по експортних субсидіях.

Серйозний тиск на нових претендентів роблять країни Кернскої групи. Проте, досвід переговорів країн ЦСЄ показує, що її опозиція не є нездоланною перешкодою.

На обсяг експортних субсидій може істотно вплинути вибір валюти для розрахунку зобов'язань. Досвід Угорщини свідчить про те, що неправильний вибір може змусити країну відмовитися від виконання зобов'язань перед COT.

Імпортні тарифи. Найбільше розходження між засновниками COTі її новими учасниками існує в області тарифних знижок. Переговори про членство на умовах, що погоджені з країнами, які уже входять у COT, дозволяють їм домагатися однобічних поступок на продукти першорядної важливості для ринку країни-претендента. Учасники загального раунду переговорів (усі члени ҐАТТ) мали можливість перешкодити будь-якому остаточному рішенню, що не відповідало б їхнім довгостроковим інтересам. У результаті тарифні знижки на продукти стратегічної важливості для країн-претендентів можуть бути набагато значнішими, ніж поступки, включені в програми засновників COT.

Дані по фактичних і зв'язаних тарифних ставках дають підставу припустити, що в більшості країн не спостерігається особливої активності підвищення тарифних ставок до зв'язаних рівнів. Що стосується країн з перехідною економікою, які ведуть переговори про приєднання до ЄС, то розходження у зв'язаних тарифах по конкретних продуктах між ними, з одного боку, і ЄС - з іншого, може перешкодити їхньому вступу в ЄС. Переговорам же про компенсаційні міри для держав СНД повинне передувати їхнє приєднання до COT, Як показують програми поступок, Існують різні методи пом'якшення їхніх наслідків для країн, наприклад, триваліший термін чи пізніший початок реалізації зобов'язань. Таким чином, досвід вступу у COTкраїн з перехідною економікою з його позитивними і негативними моментами дуже важливий для країн СНД.

Ситуація в українській економіці має досить суперечливий характер. Так, з проведених нами досліджень видно, що за останні роки експорт продукції, виробленої як у країні в цілому, так і продукції АПК значно скоротився порівняно з 1996 роком. Проте, починаючи з 1999 року, експорт продукції АПК має стабільну тенденцію до збільшення (відповідно 2441 млн. дол. в 1999 році та 2634 млн. дол. у 2002-му). [2, с.65]

Отже, збільшення обсягів експорту та скорочення імпорту продукції, у тому числі й АПК, неможливі без обов'язкового поєднання заходів щодо стимулювання експорту з відповідним регулюванням імпорту при одночасному поповненні внутрішнього ринку товарами, які виробляються в Україні, та нарощуванні обсягів національного виробництва. Без підвищення обсягів власного виробництва всі заходи, спрямовані на регулювання експортно-імпортних відносин, залишаються малоефективними.

Існує постійна необхідність удосконалення і підвищення ефективності механізму зовнішньоекономічної діяльності, оскільки на світовому ринку зштовхуються сукупні національні капітали різних країн. Невипадково в наукових колах з'явилася нова економічна категорія - національна конкурентоспроможність, тобто здатність капіталу даної країни протидіяти національне об'єднаним суперникам інших країн. За згаданих вище умов формування сучасної моделі зростання конкурентоспроможності товарів АПК на світовому ринку як комплексна проблема є актуальною і вимагає свого розв'язання на принципово нових методичних умовах.

У цьому плані з'ясовано, що визначення рівня або просто оцінки конкурентоспроможності доцільно здійснювати із застосуванням спеціальних формул-залежностей, якщо мова йде про підприємства або організації. Тут важливо оперувати такими показниками як рівень економічних параметрів і конкурентоспроможності продукції з огляду якості; величина рівнів корисного ефекту товару; обсяги продажу на зовнішньому ринку; ресурсний потенціал; чистий дохід на одного зайнятого працівника; кількість конкурентів на ринку; ефективність споживання; споживчі параметри товару.

Крім того, встановлено, що визначення рівня або оцінки конкурентоспроможності доцільно здійснювати із застосуванням таких значень, як "гранична цінність товарів для споживача" і "граничні витрати виробництва", якщо мова йде про міждержавний рівень. З цього приводу найважливіша роль відводиться ціні, яка формується між країною експортером і країною імпортером, а також спеціальним коефіцієнтом конкурентоспроможності товару на світовому ринку, який може змінюватися від К < 1 до К > 1.

Висновки

Отже, ми дослідили тему: „Експорт і імпорт продукції агропромислового комплексу”. І можемо зробити наступні висновки.

Стратегія подальшого соціально-економічного розвитку України передбачає нарощування агропромислового потенціалу країни. При цьому повинні вирішуватися не лише питання вдосконалення системи технологій землеробства та меліорації земель, але і складні проблеми вдосконалення виробничих відносин, розвиток різних форм власності. Це передбачає Програма розвитку АПК на 1996-2005рр. Вона включає три етапи реалізації трансформацій.

У 1997 р. передбачалося зниження спаду агропромислового виробництва, реформування виробничих відносин, створення розгалуженої структури форм власності.

У другому періоді (1998-2000рр.) передбачалася структурна трансформація АПК зі значним підвищенням частки ланок зі зберігання, транспортування, переробки і збуту продукції.

На третьому етапі (2000-2005рр.) повинні вдосконалитись організаційно-господарські структури і завершитись формування ринкового середовища в АПК. Велика увага розвитку АПК приділяється в Програмі “Україна-2010”.

У цілому, до основних проблем розвитку АПК України можна віднести:

– впровадження багатоукладної системи власності;

– застосування ефективних систем землекористовування;

– впровадження сучасних технологій вирощування сільськогосподарських культур;

– розвиток вітчизняного виробництва сучасних сільськогосподарських машин, зокрема, засобів малої механізації;

– розширення виробництва добрив, гербіцидів тощо;

– запровадження комплексних агрохімічних та лісових меліорацій;

– розвиток виробничої та соціальної інфраструктури для підйому сільської місцевості;

– державна підтримка АПК через переорієнтацію кредитно-фінансової, податкової і цінової політики на підтримку сільськогосподарського виробника.

Аналіз динаміки експортно-імпортних операцій в Україні за 1996 - 2002 pp. засвідчив, що у загальному експорті країни частка сільськогосподарської продукції змінювалася з 9,5 у 2000р. до 21,2% у 1996р.

Результати досліджень дали підставу для висновку, що експортна орієнтація повинна передбачати на найближчу перспективу збільшення питомої ваги зерна, насіння олійних культур та олії, цукру, меляси та кондитерських виробів.

Україна здійснює переорієнтацію своїх торговельних зв'язків. Частка країн СНД у загальному експорті продукції сільського господарства та харчової промисловості скоротилась з 74 у 1996 р. до 46% у 2001 р. Частка Європейського Союзу зросла з 9 у 1996 р. до 18% у 2001 р.

Отже, збільшення обсягів експорту та скорочення імпорту продукції, у тому числі й АПК, неможливі без обов'язкового поєднання заходів щодо стимулювання експорту з відповідним регулюванням імпорту при одночасному поповненні внутрішнього ринку товарами, які виробляються в Україні, та нарощуванні обсягів національного виробництва. Без підвищення обсягів власного виробництва всі заходи, спрямовані на регулювання експортно-імпортних відносин, залишаються малоефективними.