3. Експорт – імпорт продукції рослинництва та продуктів її переробки

В даному розділі проаналізовано динаміку обсягів і структуру експорту та імпорту продукції рослинництва та продуктів її переробки. Розглянуто сучасний механізм заходів митного захисту від імпорту продукції сільського господарства та харчової промисловості.

Продукція сільського господарства та харчової промисловості традиційно займає велику частку в загальному експорті України. Після набуття незалежності за винятком початку 90-х років, Україна майже постійно була нетто-експортером продукції сільського господарства та харчової промисловості. За цей період у торговельних відносинах відбулися значні зміни: взаємостосунки з головними партнерами, насамперед Росією; торговельна політика (перехід від підтримки імпорту та обмеження експорту до захисту національного виробника через застосування тарифних та нетарифних обмежень на імпорт); коливання обсягу сільськогосподарського виробництва, деякою мірою у зв'язку зі змінами в національній і макроекономічній політиці, зокрема політиці валютних курсів.

Експортний потенціал аграрного сектору визначають нарощуванням експорту зерна, олійних культур, цукру та інших культур.

У 2003 р. експортовано продукції рослинництва на суму 2235,9 млн. дол. США, або 74,7% загального обсягу експортованої сільськогосподарської продукції. У структурі експорту найбільша частка припадає на олію (18,6%), зернові (13,4), насіння олійних культур (8,1), цукор, мелясу та кондитерські вироби (6,7%). [13, с.78]

Результати досліджень показали, що впродовж останніх років спостерігались значні коливання в обсягах експорту різних видів сільськогосподарської продукції, постійно змінювалась і структура експорту. У першій половині 90-х років у структурі експорту домінувала продукція, яку в колишньому СРСР експортували до інших республік, зокрема Росію: цукор, спирт, крупи, м'ясні продукти, муку, жир та олію. До 1997 р. експорт цих продуктів здійснювали, головним чином, за двосторонніми угодами між Росією та Україною, досить часто - на умовах бартеру. У 1995 р. вартість експорту тільки цукру та алкогольних напоїв перевищувала 1 млрд. дол. США і становила майже 40% загального експорту продукції сільського господарства та харчової промисловості України (табл. 4).

Чистий експорт основної продукції сільського господарства та харчової промисловості України у 1995—2001 pp., млн. дол. США

Продукція

1995

1996

1997

1998

1999

2000

2001

Крупи

103

349

108

295

487

5

434

Насіння соняшнику

-9

172

233

185

105

167

120

Жири та олія

137

149

82

38

37

179

139

Цукор та кондитерські вироби

736

366

299

66

27

28

-47

Алкогольні та безалкогольні напої

299

356

43

-36

-7

5

35

Тютюн

-318

-116

-147

-175

-90

-67

-117

Зміни у торговельному режимі між Україною та Росією та падіння світових цін на цукор створили таку ситуацію, за якої український цукор, експортований до Росії, став неконкурентоспроможним. Надходження від експорту цукру з України скоротилися з 899 у 1995 р. до 86 млн. дол. США у 2001 р. Фактично у 2001 р. вона стала нетто-імпортером цукру. Одночасно частка експорту круп, олійного насіння та соняшникової олії збільшилась. У 2001 р. надходження від експорту цієї продукції становили 0,9 млрд. дол. США, або 47% загального експорту продукції сільського господарства та харчової промисловості.

Загальна вартість імпорту продукції сільського господарства та харчової промисловості в Україну стала стабільнішою, ніж експорту. У 2001 р. у країну завозили в основному тютюн та тютюнові вироби, цукор та кондитерські вироби, жири та олію. Загальний обсяг імпорту продукції сільського господарства та харчової промисловості у 2001 р. становив 34%.

Україна здійснює переорієнтацію своїх торговельних зв'язків з головними торговельними партнерами. І хоча країни СНД залишаються головним ринком продуктів експорту для України, їхня частка у загальному експорті продукції сільського господарства та харчової промисловості скоротилася з 74 у 1996 р. до 46% у 2001 р. За цей період частка інших основних регіонів експорту продукції сільського господарства та харчової промисловості України зросла. Європейський Союз став другим за потужністю ринком експорту, частка якого зросла з 9 у 1996 р. до 18% у 2001 р.

Скорочення експорту продукції сільського господарства та харчової промисловості до країн СНД пояснюється, насамперед, значним скороченням експорту в Росію - з 1,6 млрд. дол. США у 1996 р. до 0,7 у 2001 р. Частка Росії у загальному українському експорті продукції сільського господарства та харчової промисловості зменшилася з 51 до 37%. Проте Росія залишилася важливим експортером молочної продукції, мороженого м'яса, соняшникової олії, кондитерських та тютюнових виробів. У 2001 р. Іспанія була другим найбільшим ринком експорту української продукції сільського господарства та харчової промисловості, частка якої становила 6%. У сучасних умовах новими важливими ринками збуту українського зерна стали Іспанія, Саудівська Аравія та Марокко. Аналіз динаміки експортно-імпортних операцій показав, що частка країн СНД у загальному імпорті продукції сільського господарства та харчової промисловості в Україну зросла з 6 у 1996 р. до 22% у 2001 p., а частка імпорту з інших основних регіонів (ЄС, Центральна Європа, Північна Америка, Південна та Центральна Америка) зменшилася. Росія стала головним постачальником цієї продукції, частка якої збільшилася з 3 у 1996 р. до 13% у 2001 р. США стали другим найбільшим постачальником, зокрема м яса птиці, але їхня частка зменшилася з 14 у 1996 р. до 9% у 2001 р. До інших основних експортерів на український ринок віднесено Бразилію (цукор-сирець), Німеччину (тютюнові вироби, жири та олія) та Нідерланди (жири та тютюнові вироби).

Диверсифікація ринків українського експорту є ознакою позитивного розвитку. Останні зміни відбулися у результаті підвищення значення ринкових угод між російськими імпортерами та українськими постачальниками на відміну від бартерних, скорочення російського імпорту продукції сільського господарства та харчової промисловості внаслідок фінансової кризи 1998 p., а також зростаючою конкурентоспроможністю російського сільського господарства та харчової промисловості. У більш конкурентному середовищі російські імпортери обрали найдешевших постачальників замість запропонованих державою за бартерними угодами. Однак відтворення російського сільського господарства впродовж останніх 3-х років (виробництво збільшилося на 20%) та постійний розвиток російської харчової промисловості дають підстави припустити, що Україна може втратити свої конкурентні переваги щодо продукції російського сільського господарства та харчової промисловості.

Можливо, Україна та Росія стануть конкурентами в експорті зерна та олійного насіння на третіх ринках, але перспективи розвитку спільної торгівлі продукцією сільського господарства та харчової промисловості поки що обмежені. Це посилює значення аргументу на користь розвитку нових експортних ринків України у третіх країнах, зокрема ЄС, Близького Сходу, Північної Африки та Азії.

Оскільки Україна не є членом Світової Організації Торгівлі (COT), її імпортні тарифи не включено до системи COT, яка передбачає значне збільшення тарифів на сільськогосподарську продукцію протягом останніх років. Імпортні мита не стягуються при імпорті з країн, з якими Україна уклала угоди вільної торгівлі, головним чином, країн СНД. Зменшені ставки застосовують для багатьох країн, з якими Україна уклала угоди про надання найсприятливішого режиму торгівлі. Деякі види імпортованої продукції звільнено від сплати ПДВ, особливо імпорт із Російської Федерації за Угодою про вільну торгівлю. У деяких вільних економічних зонах імпорт також звільнений від сплати ПДВ.

Існує багато нетарифних обмежень, які заважають імпорту в Україну продукції сільського господарства та харчової промисловості. Для деяких товарів цих галузей існує система «індикативних цін». Якщо такого рівня цін постачальники не дотримуються, українські митниці відмовляються розмитню вати їхні товари. Крім того, Державний Комітет стандартизації України встановлює численні технічні стандарти та вимоги до сертифікації для багатьох імпортованих товарів.

Аналіз діючих в Україні тарифів у 1993- 2001 pp. підтверджує їхнє різке зростання між 1997 та 1999 pp. і стабілізацію у 2000- 2001 pp. Специфічні мита у перерахунку на адвалерні ставки дуже високі, а для соняшнику і цукру навіть перевищують 100%. [13, с.81]

Крім тарифів, Україна застосовує деякі нетарифні обмеження, зокрема квоти, ліцензії та заборону на імпорт, які не завжди прозорі і супроводжуються додатковими операційними витратами для імпортерів.