Прийняття закону
Це вирішальна стадія законодавчого процесу, результатом якої є перетворення проекту на офіційний документ, що є носієм волі держави, захищається і охороняється нею.
На цій стадії доопрацьований проект виноситься на друге читання Верховної Ради. Комітет, який працював над проектом, інформує депутатів про стан готовності проекту.
Верховна Рада приймає закон більшістю голосів від загальної кількості народних депутатів.
Неодмінною умовою легітимного прийняття законодавчого рішення є наявність кворуму.
Сесія Верховної Ради є правомочною, якщо на засіданнях присутні дві третини від загальної кількості народних депутатів: у разі відмови частини депутатів від участі в роботі сесії Верховної Ради засідання можуть бути правомочними, якщо в них бере участь менше двох третин, але більше половини загальної кількості народних депутатів. Це, безперечно, стоїть на заваді прийняття рішень, які вимагають кваліфікованої більшості (наприклад, про внесення змін і доповнення до Конституції), але для прийняття звичайних законів така ситуація вважається нормальною.
Після постатейного голосування проводиться- голосування за прийняття проекту в цілому.
Є різні види голосування: відкрите, закрите, поіменне, рейтингове, що в кінцевому підсумку залежить від характеру та змісту законопроектів. Кожен депутат має голосувати особисто. Будь-яке голосування за когось, за дорученням не допускається і, зрештою, може призвести до дефектності прийнятого рішення.
Прийнятий закон підписує Голова Верховної Ради і передає його на підпис Президентові. Президент України протягом 15 днів підписує закон, беручи до виконання, або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.
Якщо при повторному розгляді закон буде прийнято не менш як двома третинами від конституційного складу народних депутатів, Президент України зобов'язаний підписати його та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.
В цілому законодавчий процес в Україні ще не сфо-рмувався і вимагає ґрунтовного вдосконалення, що по-яснюється об'єктивними і суб'єктивними факторами.
Серед них - недостатня кваліфікація розробників законопроектів; відсутність наукової концепції розвитку законодавства України; недостатнє його матеріально-технічне забезпечення (зокрема нормативними матеріалами й допоміжною літературою щодо зарубіжної практики законотворення); нечіткість розподілу повноважень по підготовці законодавчих актів, зокрема, між Верховною Радою і Кабінетом Міністрів України; досить слабка участь в законопроектних роботах громадськості тощо.
Після прийняття законів та інших актів Верховної Ради настає завершальна стадія законотворчого процесу - оприлюднення.
Офіційне оприлюднення законів - це оголошення для загального відома і користування повного і точного тексту прийнятого акта шляхом його публікації в офіційних виданнях - Відомостях Верховної Ради України та газеті "Голос України".
У разі негайної потреби такі акти публікуються в інших виданнях, оприлюднюються по телебаченню, радіо або передаються телеграфом, розсилаються відповідним органам, установам, громадським організаціям. Конституція встановлює, що закон вступає в силу після десяти днів з моменту його оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Ці питання визначаються, як правило, у спеціальній постанові Верховної Ради України про порядок введення в дію того чи іншого закону України.
Висновок
Основними видами джерел конституційного права в світі є нормативно-правові акти, судові прецеденти, правові звичаї, а інколи міжнародні і внутрішньодержавні договори. У свою чергу, нормативно-правові акти конституційного права поділяються на закони, нормативні акти виконавчої влади, нормативні акти органів конституційного контролю (нагляду), парламентські регламенти, акти органів місцевого самоврядування. Форми, в яких виражені норми конституційного права є джерелами державного права України. Вимоги, які пред'являються до джерел конституційного права, зводяться до того, що останні повинні мати: визначеність, тобто вимогу чітко формулювати права та обов'язки суб'єктів правовідносин, вказувати на умови, які тягнуть за собою юридичні наслідки; загальнообов'язковість, згідно з якою, норми конституційного права мають бути обов'язкові для всіх; загальновідомість - вони повинні бути відомими всім, до кого адресовані. Джерела конституційного права України як частина єдиної правової системи держави, повинні також відповідати таким загальним для всієї системи властивостям, як: системність, тобто чітко визначену погодженість єдиної системи правових норм, яка складається не лише з норм Конституції України, а й з ряду нормативно-правових актів конституційного характеру; нормативність, за допомогою якої визначається характер установ конституційного законодавства; надійну державну забезпеченість, тобто охорону джерел конституційного права сукупністю певних гарантій, встановлених Конституцією України. Система правових актів, які є джерелами конституційного права України, досить широка. Це Конституція України, Конституція Автономної Республіки Крим, закони, постанови Верховної Ради України, акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим, декларації (насамперед Декларація про державний суверенітет України), Акт проголошення незалежності України, постанови Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, регламенти тощо.
Особливе місце серед джерел конституційного права України належить Конституції України, в якій закріплюються найбільш принципові державно-правові норми загального характеру. Вони мають установчий характер та найвищу юридичну силу, стосуються всіх сфер життя суспільства: політичної, економічної, соціальної, духовної. Таким діапазоном змісту своїх норм Конституція України суттєво відрізняється від інших джерел конституційного права. Важливо й те, що в ній визначається багато інших видів джерел цієї галузі національної правової системи. Норми Конституції України стосуються коленого громадянина, усіх суб'єктів суспільних відносин. Джерелом конституційного права є закони - видані у встановленому порядку акт законодавчої влади держави, що містить правові норми, які регулюють найважливіші суспільні відносини і мають найвищу юридичну силу. У конституційному праві їх поділяють на 3 види: конституційні, органічні і звичайні (іноді застосовується і такий термін, як "ординарні"). Окремі конституційно-правові норми можуть міститися у деяких постановах Кабінету Міністрів України. Джерелом конституційного права України є міжнародні договори. Конституція України (ст.9) встановлює, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Список використаних джерел:
1. Конституція України. – К.: Преса України, 1996. – 80 с.
2. Загальна теорія держави і права / за ред. В. В. Копейчиков. – Київ: Юрінком, 2002.
3. Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К., 2001.
4. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навч. посібник. Ч.1. – К., 2000.
5. Конституційне право України /за ред. док. юр. наук проф. В. Ф. Погорілка. – Київ: Наук. думка, 1999.
6. Основи конституційного права України. Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред. В.В.Копєйчикова. – К., 2000.
7. Основи конституційного ладу України / А.М.Колодій, В.В.Копєйчиков, С.Л.Лисенков, В.В.Медведчук. – К.: Либідь, 1997. – 206 с.