3. Політичні заходи виходу з кризи.

Вперше в історії США було прийнято широкомасштабні акції державного контролю над економікою країни, зокрема Закон про відновлення національної промисловості та Закон про регулювання сільського господарства. Відповідно до цих документів на найвищому урядовому рівні відбувалося обов'язкове контролювання галузевих промислових підприємств, які погоджувалися на обмежений випуск своєї продукції. Усі галузі промисловості було поділено на 17 груп. Вони прийняли "кодекс чесної конкуренції", згідно з яким партнери встановлювали розмір виробництва, ціну, ділили між собою ринки збуту, визначали рівень заробітної плати робітникам та службовцям. У сфері сільського господарства "новий курс" був спрямований на припинення процесу розорення дрібних фермерів. Крім того, планувалося підвищити ціни на сільськогосподарську продукцію, скоротивши виробництво та площі посівів. За тимчасові збитки фермери США одержували від держави відповідну компенсацію. За допомогою цих субсидій вони, закупивши новітні сільськогосподарські машини, на значно менших площах вирощували такі самі врожай зернових, бавовни, як і в докризовий період.

Адміністрація Рузвельта вирішила важливу соціальну програму. Поступово 17 мільйонів безробітних отримали роботу: на будівництві автострад, мостів, інших державних споруд. Була введена мінімальна заробітна плата, безробітним почали видавати регулярну (стабільну) фінансову допомогу. Отже, вперше в мирних умовах держава почала відігравати важливу роль регулятора і координатора госг подарського життя країни. Все це й допомогло США вже в і 1934 p. подолати наслідки Великої депресії.

В умовах економічної кризи, що почалася, уряд Англії шукав можливості додаткових доходів державного бюджету. З цією ці­лю Міністерство фінансів вже в бюджеті 1930 р. значно збільшило прямі податки, включаючи податок на прибуток, а також непрямий податок на пиво. Подальше погіршення фінансового положення країни і наростаюча нестійкість фунта стер­лінгів привели до того, що іноземні утримувачі короткострокових внесків в банках Лондонського Сіті стали вилучати їх і переводити в більш міцну валюту. А це привело до зменшення золотого запасу країни. Природно, все це вимагало від уряду рішучих дій.

Але, на відміну від «нового курсу» Ф. Рузвельта, направлено­го на державне втручання в економіку, уряд Англії не ставив задач збільшення зайнятості або порятунок промисловості. Єдиною функцією його вважалося забезпечення сприятливих фінансових умов, ліквідація дисбалансу бюджету, торгівлі і кредиту, що створився. Ідеї Кейнса про державне регулювання економіки, які в цей час тільки розроблялися, ще не оволоділи урядом Англії, який відкидав експерименти в області суспільних витрат. Та і сам Кейнс ще не був готовий відкрито відстоювати незбалансований бюджет.

В цих умовах в березні 1931 р. була створена королівська Комісія з національної економії на чолі з крупним бан­кіром Дж. Меєм. Комісія повинна була вивчити економічне положення країни і виробити відповідні рекомен­дації. В липні 1931 р. була опублікована доповідь Комісії.

Поворот в антикризовій політиці отримав обґрунтування в доповіді Королівської Комісії.[4]

Доповідь аналізувала фінансове положення країни і да­вала прогноз очікуваного бюджетного дефіциту. Оцінки Коміс­ії базувалися на найбільш песимістичних пропозиціях про зростання державних витрат, внаслідок чого був передбачений дефіцит в 120 млн фунтів стерлінгів в рік.

Висновки Комісії Мея зводилися до необхідності зменшення державних витрат і використання національного прибутку для направлення засобів в галузі, що забезпечують соціальну справедливість і поліпшують економічну структуру країни. Передбачалося збільшити прямі і непрямі податки на 24 млн фунтів стерлінгів, скоротити державні витрати на 96 млн фунтів стерлінгів, причому дві третини доводилося на зменшення виплат безробітним.[1]

Керуючись ліберальними принципами, новий англійський уряд спершу намагався посилити пряме втручання, намагаючись зберегти перш за все стійкість фінансової системи держави за рахунок забезпечення бюджетної рівноваги.[4]

В серпні 1931 р. доповідь Комісії обговорювалася на засіданні лейбористського кабінету міністрів, очолюваного прем'єр-міністром Дж. Макдональдом. За ухвалення пропозицій Ко­місії голосували Макдональд і ще двоє міністрів, решта - проти. В результаті розколу, що привів до кризи в лейбористській партії, 24 серпня 1931 р. Макдональд сформував новий так званий національний уряд, в якому ключові пости були віддані консерваторам.

Доповідь Комісії Мея була схвалена вітчизняними і іноземними банкірами, які були готові видати новому англійському кабінету міністрів позики, зрозуміло, за умови виконання заходів, прийнятих Комісією. У вересні 1931 р. більше ста американських і французьких банків надали ан­глійському уряду позику у розмірі 80 млн фунтів стер­лінгів.

Приступивши до реалізації наміченого Комісією плану економії і раціоналізації бюджетних витрат, уряд збільшив прямі і непрямі податки, зменшив ставки державних службовців і вчителів, різко скоротив суспільні роботи. Зросли внески населення на соціальне страхування, виплати зменшилися. Був прийнятий закон про перевірку злиденності, що забороняв видачу допомог безробітним, які знаходилися на утриманні своєї сім'ї. В цілому допомоги з безробіття були зменшені на 10 %.

Разом з регулюванням державних витрат уряд Англії проводив інші заходи з оздоровлення економіки країни. У вересні 1931 р. був відмінений золотий стандарт фунта стерлінгів, що привело до знецінення паперового фунта і ро­сту роздрібних цін на внутрішньому ринку. [1] Курс девальвованої національної валюти знизився на 1/3 по відношенню до інших іноземних валют. Цей захід автоматично підвищив конкурентоспроможність англійських товарів як на світових, так і на місцевих ринках.[2] Відбулося це тому що низка країн, до числа яких відносяться США, Німеччина, Франція, Бельгія, Голландія, Італія і ін., не відмовилися від золотого паритету.

В роки світової економічної кризи англійський уряд вжив заходів по відмежуванню внутрішнього ринку від іноземної конкуренції з боку США, Японії і Німеччини, що відродилася. Він відмовився від традиційного фритре­дерства і став проводити ефективну політику протекціо­нізму, підвищивши мита на ввезення іноземних товарів на 10, 33 і 100 %. Це позитивно позначилося на розвитку англійської промисловості і дозволило поліпшити платіжний баланс за рахунок скорочення імпорту. [1]

У 1931 р. змінилася зовнішньоекономічна позиція Великобританії у зв’язку з створенням „стерлінгового блоку” 25 держав, до якого входили англійські колонії, домініони (крім Канади), країни Скандинавії, Португалія, Голландія, Аргентина, Бразилія та ін. Саме вони допомогли Великобританії прискорити вихід з економічної кризи. Країни „стерлінгового блоку” зберігали свої резерви в лондонських банках. Вони намагалися ввезти у Великобританію якнайбільше власних (переважно сировинних і харчових) товарів. Водночас там закуповували високоякісну готову машинну продукцію. Оскільки під час кризи ціни на сировину знижувалися значно швидше, ніж на промислові вироби, це полегшило вихід Великобританії з тяжкої економічної кризи.

Британська колоніальна імперія в роки кризи надала метрополії неоціненну допомогу. Однак за цю послугу вона змушена була визнати самостійність домініонів у зовнішній і внутрішній політиці. На початку 30-х років колоніальну систему офіційно почали іменувати Британським співтовариством націй. Ця спільнота в 1932 р. на конференції в Оттаві (Канада) утворила регіональний закритий митний союз. Щоб вивести метрополію з депресії, застосовували пільгові тарифи на експорт англійських товарів в Австрію, Нову Зеландію, Канаду, Південно-Африканський союз, Індію. Великобританія усунула затовареність промисловою продукцією, прискоривши стабілізацію національної економіки. Англійський уряд зі свого боку дав змогу безмитне експортувати з країн „Співдружності націй” продукцію добувних галузей та сільського господарства. [2]

Прийняті урядом заходи сприяли відновленню довіри до фунта, і внески почали повертатися в анг­лійські банки. А до квітня 1932 р. фунт стабілізувався, бюд­жет був збалансованим, і фінансова криза минула. Велику роль зіграло і проведення протекціоністської полі­тики, що не тільки сприяло розвитку вітчизняної промисловості, але, разом з іншими заходами, створювало но­ві державні прибутки. В результаті, в 1934 р., політика економії була пом'якшена. Уряд відновив скорочені в 1931 р. допомоги з безробіття, понизив податок на прибуток. В 1935 р. був відмінений закон про перевірку злиденності.

В 1934 р. країна остаточно вийшла з кризи. Об'єм про­мислового виробництва цього року досяг рівня 1929 р. [1]

Антикризові заходи уряду Франції. Політика Народного фронту .

Запекла боротьба між різними політичними силами в свою чергу визначила особливості антикризової політики і вплинула на тривалість кризи.

Придушені комуністами і соціалістами в лютому 1934 спроби фашистського путчу за яким стояли не тільки фашистські організації, але й частина крупних монополій, представники церкви, спричинили помітний ріст впливу двох лівих партій, соціалістичної (СФІО) і комуністичної (ФКП), які об’єдналися в Народний фронт, і відповідно падіння уряду.

Такі зміни в політичних настроях громадян свідчили про неприйняття антикризових заходів буржуазних кабінетів. Скорочення бюджетного дефіциту і відновлення порушеної рівноваги за рахунок дефляції, зниження заробітної плати, скорочення соціальних витрат, підвищення рівня аналогів. [4]

Опублікована в січні 1936 р. програма Народного фронту була направлена на задоволення потреб ши­роких прошарків країни і передбачала зміцнення демокра­тичних свобод. Вона припускала обмеження влади фі­нансового капіталу, націоналізацію Французького банку і об'єктів військової промисловості. Передбачався ряд заходів соціального характеру: реформа податкового обкладення, скорочення робочого тижня без зменшення змісту, створення національної фундації безробіття, збільшення числа робочих місць, в основному за рахунок зниження пенсійного бар'єру. Крім того, намічалися широка організація суспільних робіт, регулювання закупівельних цін на сільськогосподарську про­дукцію на користь виробників, підтримка селянських кооперативних товариств і ін.

Висунута програма Народного фронту дозволила йому перемогти на весняних виборах 1936 р. В країні розвернувся загальнонаціональний рух за здійснення програми: в кінці травня - початку червня в страйках брало участь близько 2 млн чоловік.

В червні 1936 р. був створений уряд Народного фронту на чолі з прем'єр-міністром Леоном Блюмом (1872-1950). До складу уряду ввійшли 12 соціалістів, 9 радикалів і пред­ставники дрібних республіканських груп. Вслід за цим в Па­рижі була підписана угода між Загальною конфедера­цією праці і підприємцями про збільшення заробітної плати і визнання профспілок. Угода передбачала введення 40-годинного робочого тижня, надання оплачуваних двотижневих відпусток, визнавала принцип колектив­них договорів. Ці і ряд інших положень Народного фронту були законодавчо закріплені рішенням французького пар­ламенту.

Уряд Блюма здійснив ряд пунктів програми Народного фронту. Була підвищена заробітна плата гірникам і державним службовцям, збільшені пенсії колишнім фрон­товикам, відмінені надзвичайні декрети направлені про­тив державних службовців. Для безробітних були органі­зовані суспільні роботи, а допомоги з безробіття звільнювалися від податків. Був заборонений примусовий розпродаж за борги власності дрібних торговців і ремісників, їм надавався кредит на пільгових умовах.

В 1937 р. була проведена податкова реформа, що вводила для дрібних підприємств податок у розмірі двох відсотків з обороту, а для крупних - шість відсотків. Збільшувалися податки на крупні спадки і високі доходи, у тому числі на прибутку акціонерних компаній. Це полегшило положення дрібних і середніх підприємств. Виділялися додаткові кредити на розвиток освіти, науки і культури. Уряд Народ­ного фронту встановив державний контроль над діяль­ністю Французького банку, провів часткову націоналіза­цію військовій промисловості і повністю націоналізува­в залізниці. Держава регулювала ціни на зернові продукти, було створено Національне зернове бюро, яке скуповувало зерно у селян за твердими цінами, що іноді перевищували низь­кі кризові ціни в 2-3 рази.

Ці і інші заходи уряду Народного фронту становили серйозні соціально-економічні завоювання трудящих Франції. Проте закріпити ці завоювання не вдалося. В другій половині 1937 р. країну охопила нова економічна криза. Уряд зіткнувся з пробле­мою дефіциту державного бюджету, що примусило піти на згортання програми Народного фронту.

Курс на згортання програми був викликаний багатьма причинами. Це і розкол усередині Народного фронту, і кризове економі­чне становище в країні, і в значній мірі - це міжнародна ситуація, пов'язана з аншлюсом Австрії і, яка вимагала відволікання засобів на будівництво оборонних споруд, що загострилася. Крім того, уряд Л. Блюма намагався провести ряд заходів, намічених програмою Народного фронту: ввести більш високий податок на капітал, який перевищував би 150 тис. франків, збільшити податки на так звані привілейовані підприємства (концесія, ліцензія і ін.), оподаткувати надприбутки підприємств, працюючих на оборону, встановити контроль за валютними операція­ми і ін. Це зачіпало інтереси крупного капіталу, що і яви­лось основною причиною падіння уряду Л. Блюма. Його змінив кабінет Едуарда Даладьє (1884-1970), який остаточно скрутив політику Народного фронту.

Досвід Народного фронту довів можливість і необхідність проведення політики рефор­мування економічних відносин на користь суспільства, активної соціальної політики в поєднанні із заходами державного антикризового регулювання економіки. Державне регулювання допомогло уникнути економічної і соціальної катастрофи, реформувати класичний капіталізм, додавши йому соціальну на­правленість, покласти початок трансформації самої капіта­лістичної системи.[1] Хоча державна адміністрація доклала немало зусиль для подолання економічних труднощів, проте їй не вдалося підняти промисловість до рівня 1929р.

Висновок:_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Закріплення нових знань.

1. З якої події почалася Велика депресія у США та з яких причин?

2. Що передбачає Новий курс Ф.Рузвельта?

3. Наведіть факти, що свідчать про вплив кризи на ВБ.

Підсумки уроку:

• 24.10.1929р. – стало днем завершення «проспереті». Початок економічної кризи, яка за своїми масштабами та глибиною перевищила всі попередні та поставила країну США на межу соціального вибуху. Усі заходи адміністрації Гувера виявилася невдалими. Існуюча система ринкових відносин вже не відповідала широко зростаючим темпам виробництва.

• «Новий курс» був своєрідним зламом в історії ХХст. США. Основні заходи були спрямовані на вихід із кризи та на піднесення економіки. Повністю цієї мети так і не було досягнуто. Збереглося значне недовантаження та масове безробіття. Адміністрація Рузвельта так і не змогла оволодіти мистецтвом регулювання економікою. Вперше держава взяла на себе роль гаранта соціального захисту населення. Функції держави значно розширилися.

• Економічна криза для ВБ не була надзвичайно важкою, порівняноз іншими країнами.

• Подолання парламентської кризи 1936-1937р.р. сприяло зміцненню в країні режиму парламентської монархії.

Домашнє завдання: конспект.

Порівняльна таблиця по країнах.

Додаток №1 США в роки Великої депресії

Передумови та причини кризи	Наслідки кризи
Біржова спекуляція, численні тіньові операції. Криза на нью-йорській фондовій біржі 24.10.29р. Порушення балансу між виробництвом і споживанням. Великі пільги монополістам, які враховували тільки власні інтереси. Заборгованість Америці союзницями, а також Німеччиною значних коштів, які вони не могли сплатити.	Величезні масштаби кризи. Падіння обсягу виробництва. Банкрутство 130 000 підприємців та 20% всіх банків. Зниження видобутку вугілля на 42% та виплавлення сталі в 4 р. Розорення 897 000 фермерів. Безробіття. Зменшення з\пл на 33%. Зменшення доходів фермерів на 58%. Випадки голодної смерті. Падіння рівня життя населення. «Голодні походи» до Вашингтона. Падіння авторитету республіканської партії.

Президентство Г.Гувера (1929-1933р.р.)

• Висунення програми «знищення бідності».

• Прагнення примирити бізнес і профспілки.

• Сприяння розвитку вільного підприємництва.

• Сприяння д-тіна подолання кризи 29-33р.р. (скуповування надлишків с\г продукції у фермерів, запровадження к-ті федеральних програм, зокрема програми будівельних робіт).

• Неспроможність подолати кризу.

«Новий курс» Ф.Рузвельта

1932р. – перемога на виборах представників демократичної партії Ф.Рузвельта, який для виходу з кризи проголосив «новий курс»: для забезпечення нормального функціонування виробництва потрібні державне регулювання економікою та соціальні реформи.

Реформування фінансової та банківської системи (відкриття лише конкурентоспроможних банків, закони про девальвацію долара, вилучення монетного золота з приватних рук, полегшення доступу до кредиту тощо).

Відбудова промисловості (з-н передбачав вироблення «кодексу честі конкуренції»)

Реформування с\г (з-н про допомогу фермерам: зменшення посівних площ та к-ті худоби, скуповування державою с\г продукції).

Реформування с-ми оподаткування.

Програма допомоги бідним.

З-н Вагнера 1935р. – дозвіл на створення профспілок і с-ми державного регулювання трудових відносин.

З-н про соціальне забезпечення.

З-н про справедливі умови праці (1938р.) – уряд встановлював мінімальну погодинну ставку з\пл та максимальну тривалість робочого дня, забороняв використовувати дитячу працю.

Додаток №2 Велика Британці в роки Великої депресії

Другий лейбористський уряд:

• Прийняття нового виборчого законодавства (1928р.) – гендерна рівність виборчого права.

• Перемога лейбористів на виборах 1929р., формування уряду Р.Макдональда.

• Балансуваня економічної політики на межі інтересів працюючих та підприємців.

• Надання великим підприємт\ствам великих кредитів і субсидій.

• Покращення становища безробітних на основі з-ну про соціальне страхування.

• Вимоги до уряду подолати економічну кризу за рахунок зменшення витрат на соціальні потреби.

• Урядова криз → відставка у серпні 1931р.

Особливості депресії 1929-1933р.р.

• Початок кризи пізніше ніж в інших країнах.

• Важке становище с\г (знаження цін на с\г продукцію на 34%)

• Падіння вартості фунта стерлінга а одну третину.

• Найбільш постраждали традиційні галузі промисловості (вугледобувна, металургійна і т.д.)

• Зменшення зовнішньоторговельного обігу більше ніж у 2 рази.

• Безробіття (3млн.)

Характерні риси розвитку країни за Національного уряду.

Р.Макдональд, С.Болдуїн, А.Н.Чемберлен

• Подолання кризи та її наслідків.

• Відмова від золотого забезпечення національної валюти з метою ліквідації бюджетного дефіциту.

• Ставка на державне втручання в економіку та політика протекціонізму.

• Створення для боротьби з конкуренцією стерлінгового блоку – валютного об’єднання держав на чолі з ВБ.

• Прийняття парламентом Вестмінстерського статуту – надвав домініонам права у сфері внутрішньої та зовнішньої політики (1931р.).

• Об’єднання метрополії та домініонів у Британську Співдружність націй.

• Зростання капіталовкладень у різні галузі економіки, покращення умов зовнішньої торгівлі, зростання військового виробництва.

• Нестабільність і нерівномірність економічного розвитку.

• Активізація радикальних політичних сил – комуністів і фашистів.

Додаток №3 Франція в роки економічної кризи.

Картель лівих сил (1924-1926р.р.)

Склад	Ліві партії (радикали, соціалісти тощо)
Лідер	Е.Ерріо
Основні заходи	Політична амністія Виділення 300млн франків на потреби житлового будівництва. Евакуація фр військ із Руру Опір великих підприємств і фінансистів, викликані поступками уряду робітникам і дрібним підприємствам. Розміщення капіталів за межами Фр. Неспроможність уряду розв’язати фінансові проблеми Відставка уряду.
	Уряд національної єдності (1926-1929р.р.)
Склад	Широкий спектр політ партій
Лідер	Р.Пуанкаре (члени республікансько-демократичної партії)
Основні заходи	Надання парламентом уряду фактично необмежених повноважень для проведення фінансової реформи. Здійснення плану стабілізації реформи. Підвищення непрямих податків, тарифів на залізницях і воних транспортах. Зменшення плати держслужбовцям і пенсіонерам-інвалідам війни. Забезпечення умов для економічного зростання. Забезпечення соціальних програм. Загострення між партійної боротьби.