9. О. Конт як засновник соціології.

Огюст Конт (1798-1857) вперше застосував поняття соціології, яку вивів зі штучної класифікації наук. Використовував термін “соціальна фізика”, але потім, коли це ім*я почали застосовувати до демографії, видумав соціологію. Відокремлення наук від метафізики та теології – головна ідея позитивізму Конта. Позитивізм за Контом мусить відмовитися від питань, що не мають відповіді – про суть та сутність явищ, а особливо про причину. Наука пізнає не суть, а лише феномен. Суспільствознавство повинне вивчати ті явища, які можна спостерігати.. Предмет соціології – первинна реальність – суспільство в своїх цілісності та взаємозв*язку, таке, яким воно сприймається почуттями та спостереженнями. Методи соціології, за Контом – по-перше, спостереження , експеремент порівняння, співставлення різних типів суспільства, різних соціальних класів, людства та тваринних спільнот з метою виявлення спільних законів, по-четверте – історичне порівняння різних послідовних станів.

О. Конт першим обгрунтував необхідність наукового підходу до розвитку суспільства, виявив закономірний характер цього розвитку і можливість пізнання його законів, створив особливу науку, що спирається на дані спостереження, експерименту та історичного ме­тоду тощо.

Погляди Конта лягли в основу багатьох пізніших напрямків со­ціологічної думки, представники яких шукали причини суспільних змін поза суспільством – у природних та біологічних факторах. Цьому сприяли досягнення природознавства, зокрема відкриття Ч. Дарвіна.

За аналогією з фізикою О. Конт у соціології розрізняв соціальну статику, або теорію суспільного порядку, і соціальну динаміку, що досліджує сутність суспільного прогресу, основні етапи суспіль­ного й культурного розвитку людства, вирішальним чинником якого е інтелектуальний розвиток людства. Соц статика вивчає сус­пільство в стані цілісності та рівноваги його елементів. Соц динаміка досліджує суспільство у розвитку та за переходу від одно­го стану до іншого.

10. Характеристика просоціологічних уявлень античності (Платон, Арістотель, стоїки).

Античний період розвитку протосоціологічних знань охоплює І тис. до н. є. — IV ст. н. є. Найхарактерніші його особливості у політико-соціальних вченнях давніх Єгипту, Дворіччя, Індії, Китаю, Риму, Греції, що відображали основні риси ранніх типів суспільств, які змінили первісний лад. Міф є формою суспільної свідомості, яка відображає фантастичні уявлення про природу, особу, суспільство. До формування соціальних теорій підступалися у своїй творчості Демокріт, Платон, Арістотель та інші мислителі античності, які намагалися пояснити сутність різноманітних фактів, процесів, явищ суспільного розвитку. Одним з найвідоміших античних суспільствознавців є Платон, справжнє ім'я — Арістокл (427— 347 до н. є.), соціальну філософію якого можна вважати як реформістською, так і утопічною. Роздумуючи над тим, якою має бути ідеальна держава, стверджував, що більшість людей завдяки лише власним зусиллям не можуть наблизитися до досконалості, що спричиняє необхідність у державі й законах.

Людина та суспільство у вченні Платона існують як єдине ціле. Індивідуа-льна добродійність,суспільна справедливість - це два основних полюси людського життя,котрі по-винні бути узгоджені між собою. Звідси необхід-ність відповідного суспільного укладу буття, за ідеал якого править узгодженість окремої людсь-кої добродійності з державним ладом в цілому.

Розглядаючи форми державності,Платон визначає дві "правильні" - монархію та аристократію, сюди відносить і демократю,якщо остання дотримується законів; і чотири ''неправильні" - беззаконну демо-кратію, тимократію, олігархію і тиранію. Першу модель ідеальної держави Платон розробляє у діалозі "Держави". За своїми основними рисами ідеальна держава у Платона - це поліс. Його по­ліс - це "правління кращих" /аристократія/.

Цінними для сьогодення є ідеї Платона про те, що держава не повинна бути узурпатором, а має працювати на благо суспільства, і керувати нею повинні чесні і кваліфіковані люди/філософи/. Саме в цьому напрямі йдуть зараз дискусії про роль держави в суспіль­стві та її морально-професійний склад.

Значний внесок у розвиток соціологічної думки, вчення про державу і суспільство вніс інший відомий давньогрецький філософ, учень Платона, Арістотель (384—322 до н. є.). Він започаткував логіку, психологію, політику, інші галузі знання, залишивши ^у спадщину вчення про суспільство, державу і владу. Його основними творами у протосоціологічному контексті можна вважати «Політику», «Етику», «Риторику». Згідно з вченням стоїків боги і природа — одне і те ж, а людина — частина богоприроди. Як сутність розумна людина є вже не просто членом-грома-дянином поліса, а елементом світу. Звідси випливає ідея світового, а не полісного громадянства. Світ, у свою чергу, є не тільки великий організм, але й велика держава. І в цій державі громадяни принципово рівні один одному, бо людина є сутність розумна, а розум притаманний усім. Інакше кажучи, стоїчна філософія припускає цілком інший просторовий горизонт життя людини. Тут з'являється поняття найбільшої держави як держави держав, величезної імперії. Саме такій соціальній ситуації — постійний та єдиний культурно-політичний простір, що весь час розширюється, й адекватні міркування стоїків. Органічне розуміння світоустрою і соціального світу приводить стоїків до революційної на той час ідеї універсальної солідарності. На їх думку, члени одного соціального організму не можуть перебувати у протистоянні між собою, не повинні шкодити один одному. Всі люди — брати, а універсальний етико-правовий закон природний, бо є принципом збереження соціальності як частини світового цілого, де позитивну взаємодію людей забезпечує індивідуальне існування. У такий спосіб стоїки намагалися витворити ідеальну модель державного ладу.